Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державного підприємства "Київський завод "Авіант" (далі – ДП "Київський завод "Авіант") справу за його позовом до Київської міської ради, третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіаком", про визнання нечинними рішень,

У лютому 2006 року ДП "Київський завод "Авіант" звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсними рішення Київської міської ради від 23 серпня 2003 року № 122-1/995 та від 25 вересня 2003 року № 31/905, якими було припинено його право користування земельними ділянками, відведеними відповідно до рішень Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 26 листопада 1944 року № 256/5 і від 18 червня 1963 року № 858, зараховано їх до земель запасу промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони й іншого призначення, а також затверджено проекти відведення цих земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю "Авіаком" для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправних станцій на вул. Академіка Палладіна, 60 і вул. Академіка Туполєва, 3-б у Святошинському районі м. Києва. З урахуванням уточнення позовних вимог позивач просив визнати нечинними рішення № 122-1/995 та пункт 38 рішення № 31/905.

Господарський суд м. Києва постановою від 13 червня 2006 року позов задовольнив.

Постановою від 13 вересня 2006 року Київський апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 лютого 2008 року рішення апеляційного суду залишив без змін.

У скарзі про перегляд ухвали касаційного суду за винятковими обставинами ДП "Київський завод "Авіант", посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі – КАС), просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та закрити провадження. На обґрунтування скарги зроблено посилання на постанову Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 27 березня 2007 року № 21-1074во06, ухвали Вищого адміністративного суду України від 6 червня 2007 року № К-30755/06 та від 21 червня 2007 року № К-32969/06 у справах за аналогічними позовами, в яких, на думку скаржника, одні й ті самі норми права застосовані інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає підтвердженим неоднакове застосування судом касаційної інстанції у цій справі порівняно з іншими аналогічними справами положень пункту 1 частини 1 статті 17 КАС.

Розглядаючи справу, суди виходили з того, що спір належить до адміністративної юрисдикції. Проте з таким висновком погодитися не можна, зважаючи на наведене нижче.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження. Цю норму слід розуміти в системному зв’язку з частиною 1 тієї самої статті, з якої випливає, що захист прав та інтересів юридичних осіб шляхом оскарження до адміністративного суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень можливий лише у сфері публічно-правових відносин.

Судами ж установлено, що спірні правовідносини виникли у зв’язку із прийняттям відповідачем рішень про припинення права позивача користуватися земельними ділянками та про передачу їх третій особі за договором оренди.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, зокрема, у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, підвідомчі господарським судам.

Чинне законодавство не дає підстав для висновку, що спірні правовідносини не підпадають під викладене в наведеній нормі загальне правило і що для вирішення такого спору законом установлено виняток – інші порядок, суд.

Таким чином, при визначенні підсудності справи суди мали виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач. ДП "Київський завод "Авіант" подав позов з метою захистити своє право користування земельними ділянками, яке, на думку позивача, порушене їх власником – територіальною громадою в особі Київської міської ради – внаслідок прийняття останньою рішень, спрямованих на передачу цього майна в користування іншій особі. Під час вирішення такого спору господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 КАС до компетенції адміністративних судів віднесено, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб’єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 КАС). Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що міська рада має право розпоряджатися землями територіальних громад, яке вона здійснює шляхом: передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування і вилучення їх із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викупу земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організації землеустрою; координації діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного й екологічного законодавства; обмеження, тимчасової заборони (зупинення) використання земель громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовки висновків щодо вилучення (викупу) і надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; встановлення та зміни меж районів у містах із районним поділом; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. При цьому, як випливає зі змісту зазначеної статті, міська рада має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Із наведеного випливає, що при здійсненні повноважень власника землі рада є не суб’єктом владних повноважень у тому значенні цього терміна, в якому його вжито у пункті 1 частини 1 статті 17 КАС, а рівноправним суб’єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію свого права розпоряджатися землею.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 зазначеного Кодексу справа адміністративної юрисдикції – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Спір у справі, що розглядається, стосується права користування земельними ділянками, тобто цивільного права, і виник у позивача з особами, між якими укладено договір оренди та які не є суб’єктами владних повноважень. Це виключає його вирішення в порядку адміністративного судочинства.

Зазначений спір мав вирішуватися судами в порядку господарського судочинства. Тому ухвалені в адміністративній справі судові рішення є помилковими і підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 КАС.

Керуючись статтями 157, 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Державного підприємства "Київський завод "Авіант" задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs3047870) від 21 лютого 2008 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2006 року та постанову Господарського суду м. Києва від 13 червня 2006 року скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.