Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовк І.В. (головуючий, доповідач),

Могил С.К., Палій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідницьке виробниче підприємство "Джерело" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 року та рішення господарського суду Львівської області від 20.03.2017 року у справі № 914/194/17 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідницьке виробниче підприємство "Джерело" до малого підприємства "Сніжинка" та публічного акціонерного товариства "Укрінком", третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М. про визнання недійсним (нікчемним) договору відчуження об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,

У січні 2017 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовною заявою до відповідачів про визнання недійсним (нікчемним) договору від 25.04.2006 року відчуження об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу, укладеного між АТ "Український інноваційний банк" та МП "Сніжинка", а також про скасування запису про право власності на нерухоме майно від 19.05.2016 року № 14570938, внесеного державним реєстратором приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович Мирославою Михайлівною, оскільки сторонами не дотримано вимог закону, а саме ст. 657 Цивільного кодексу України, щодо нотаріального посвідчення цього договору, що тягне за собою правові наслідки, передбачені ст. 220 ЦК України.

У лютому 2017 року позивачем подано заяву про доповнення підстав позову, в якій зазначено про суперечність договору вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року (z0157-02) , Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 року № 121 (z0399-98) , оскільки АТ "Укрінбанк" не було проведено державної реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомого майна.

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.03.2017 року (суддя Блавацька-Калінська О.М.) у позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 року (судді: Скрипчук О.С., Зварич О.В., Юрченко Я.О.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач МП "Сніжинка" вважає, що судові рішення у справі є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу від відповідачів та третьої особи до суду не надходили.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача МП "Сніжинка", дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що 11.08.1998 року між АТ "Український інноваційний банк" в особі директора Львівської філії АТ "Укрінбанк" (лізингодавець) та МП "Сніжинка" (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 1, відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язався передати лізингоодержувачу на умовах лізингу у строкове платне володіння та користування з правом викупу майно, найменування, кількісні та якісні характеристики якого визначені у додатку № 2 "Акт передачі основних засобів у фінансовий лізинг" до даного договору (об'єкт лізингу), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти об'єкт лізингу у володіння та користування на строк, та здійснювати лізингові платежі згідно графіку на умовах даного договору.

Відповідно до додатку № 2 до договору фінансового лізингу "Акт передачі основних засобів у фінансовий лізинг" лізингодавець передав лізингоодержувачу у фінансовий лізинг об'єкти лізингу, зокрема будівлю арочного складу за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 371 розміром 15/30 метрів.

Згідно з п. 2.4. договору фінансового лізингу право власності на об'єкт лізингу переходить до лізингоодержувача в результаті настання однієї з таких подій:

- сплата лізингоодержувачем всіх платежів зазначених у додатку № 1 та № 2 до цього договору "Графік лізингових платежів", або

- дострокова сплата викупної вартості об'єкта лізингу, яка визначається як різниця між договірною вартістю об'єкта лізингу та сплачених на дату викупу сум відшкодування викупної вартості об'єкту лізингу. Виконання цього пункту можливо з моменту від дати передачі об'єкта лізингу лізингоодержувачу за умови оплати лізингоодержувачем не менше 75% загальної суми лізингових платежів.

Положеннями п. 2.5. договору фінансового лізингу визначено, що перехід права власності на об'єкт лізингу оформлюється підписанням між лізингодавцем та лізингоодержувачем договору про перехід права власності на об'єкт лізингу. Лізингодавець протягом 10 (десяти) робочих днів з дати настання обставин, які спричинили перехід права власності на об'єкт лізингу до лізингоодержувача повинен направити лізингоодержувачу підписаний та скріплений печаткою договір про перехід права власності на об'єкт лізингу.

Згідно з п. 5.1. договору лізингу до лізингового платежу за цим договором згідно додатку № 1 та № 2 "Графіку лізингових платежів" входить: викупна вартість об'єкту, винагорода лізингодавця у вигляді відсотків 24% річних, інші витрати лізингодавця.

25.04.2006 року між АТ "Український інноваційний банк" та МП "Сніжинка" було укладено договір відчуження об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу.

21.12.2009 року між ПП "Львівський тесля" (продавець) та ТОВ "НДВП "Джерело" (покупець) укладено договір купівлі-продажу від 21.12.2009 року, за яким продавець передає у власність за плату покупцю, а покупець приймає у власність належну продавцю будівлю ангар-складу, площею 475,9 кв.м, за адресою: с. Холодновідка Пустомитівського району Львівської області, вул. Кільцева, 5-Г.

19.05.2016 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.05.2016 року № 29666414, державним реєстратором приватним нотаріусом Дякович Мирославою Михайлівною Львівського міського нотаріального округу Львівської області було внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, форма власності: приватна, за МП "Сніжинка" на нерухоме майно, будівля арочного складу загальною площею 475,9 кв.м, що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, 371. Підстава виникнення права власності: договір фінансового лізингу № 1 від 11.08.1998 року, додаткова угода № 2 до договору фінансового лізингу; Акт передачі основних засобів у фінансовий лізинг; договір відчуження об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу від 25.04.2006 року, Акт прийому-передачі об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу від 25.04.2006 року.

Позивач вважає, що договір від 25.04.2006 року відчуження об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу порушує його право власності на об'єкт нерухомості, який він набув на підставі договору купівлі-продажу від 21.12.2009 року, і яке полягає в прагненні позивача до користування у межах встановленого правового порядку належним йому спірним нерухомим майном, що було предметом відчуження за спірним договором, вчинення якого створює перешкоди в такому користуванні.

Предметом даного судового розгляду є вимоги заінтересованої особи про визнання недійсним (нікчемним) договору відчуження об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу у зв'язку з невідповідністю вимогам закону щодо обов'язкового нотаріального посвідчення, та про скасування запису про право власності на нерухоме майно.

Висновок суду першої інстанції про відмову позову обгрунтовано недоведеністю підстав для визнання оспорюваного договору недійсним (нікчемним), оскільки цей правочин за своєю правовою природою не є договором купівлі-продажу та не підлягав нотаріальному посвідченню, а право власності на об'єкт лізингу виникло у лізингоодержувача на підставі договору фінансового лізингу від 11.08.1998 року в зв'язку з настанням події, визначеної п. 2.4. цього договору. Метою ж укладення оспорюваного договору про відчуження об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу від 25.04.2006 року було засвідчення обставини в розумінні ст. 61 ЦК УРСР від 18.07.1963 року, ст. 212 ЦК України), яка вже настала - перехід до лізингоодержувача права власності на об'єкт лізингу.

Натомість апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив з того, що станом на момент набуття позивачем права власності на об'єкт нерухомого майна ангар-складу, площею 475,9 кв.м, за адресою: с. Холодновідка, Пустомитівського району, Львівської області, вул. Кільцева, 5-Г, вже існував спірний договір від 25.04.2006 року відчуження об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу, відтак, цей договір не може порушувати право власності позивача на об'єкт нерухомого майна.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За правилами статей 15, 16 ЦК України, статті 20 ГК України та статті 1 ГПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язків елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обгрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності або відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Такими особами можуть також бути особи, що мають безпосередній інтерес у результаті розгляду справи, на права й обов'язки яких безпосередньо впливає нікчемний правочин.

При цьому власний інтерес заінтересованої особи може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Втім, апеляційний господарський суд, дійшовши висновку про недоведеність порушення спірним правочином права власності позивача на об'єкт нерухомого майна, оскільки договір, за яким було ним придбано майно, укладено пізніше спірного правочину, не навів процесуально-правової оцінки на спростування протилежного висновку суду першої інстанції, з яким він не погодився, проте, залишив його без змін.

Разом з тим, у відповідності до п.п. 4, 9 Прикінцевих та перехідних положень до Цивільного кодексу України (435-15) , який набрав чинності з 01.01.2004 року, Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

До договорів, що були укладені до 01.01.2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , застосовуються правила цього кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Суд першої інстанції дійшовши висновку про те, що правовідносини між сторонами виникли до набрання чинності новим Цивільним кодексом України (435-15) , адже сторони досягли згоди щодо передачі об'єкта лізингу у власність лізингоодержувача ще під час укладення договору фінансового лізингу № 1 від 11.08.1998 року, не врахував, що такі правовідносини продовжували існувати і після набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , оскільки договір відчуження об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу було укладено вже 25.04.2006 року і позивачем у судовому порядку оспорюється саме цей правочин. Однак, судом першої інстанції не було з'ясовано, нормами якого законодавства мали керуватися сторони під час його укладення.

При цьому, відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про лізинг" (в редакції на час укладення договору фінансового лізингу) відносини між суб'єктами лізингу регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами України та укладеними відповідно до них договорами лізингу, крім відносин, урегульованих нормативно-правовими актами про оренду та приватизацію державного майна.

За ч. 2 ст. 10 Закону України "Про лізинг" (в редакції на час укладення договору фінансового лізингу) у договорі фінансового лізингу може передбачатися право викупу об'єкта лізингу лізингоодержувачем після закінчення або до закінчення строку договору, але не раніше строку, протягом якого амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору лізингу.

Право власності на об'єкт фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної вартості об'єкта лізингу відповідно до умов договору лізингу та законодавства України.

Втім, судом першої інстанції з урахуванням вимог законодавства, чинного на момент укладення спірного правочину, не з'ясовано його правової природи, а також вимог щодо форми такого правочину і наслідків їх недотримання сторонами.

В той же час, за ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною 1 статті 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Крім того, виходячи з того, що право власності на об'єкт лізингу виникло у лізингоодержувача саме на підставі договору фінансового лізингу № 1 від 11.08.1998 року у зв'язку з настанням події, визначеної п. 2.4. цього договору, за якою право власності на об'єкт лізингу переходить до лізингоодержувача в результаті сплати лізингоодержувачем всіх платежів зазначених у додатку № 1 та № 2 до цього договору або дострокової сплати викупної вартості об'єкта лізингу, суд першої інстанції всебічно та повно не з'ясував обставин, пов'язаних з відносинами лізингу та переходом права власності на майно, що є предметом спірного договору, зокрема, не витребував оригіналів зазначених договорів на вимогу позивача без жодного мотивування відмови в задоволенні його клопотання, а також не долучив до матеріалів справи жодних доказів, які б свідчили про виконання умов договору фінансового лізингу, пов'язаних з переходом права власності на об'єкт лізингу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Однак, суд першої інстанції всупереч правилам наведеної норми не навів оцінки обставинам державної реєстрації права власності МП "Сніжинка" на спірний об'єкт нерухомості, що відбулася 19.05.2016 року за наявності зареєстрованого права власності на це майно за позивачем 23.12.2009 року.

Так само, розглядаючи позовні вимоги ТОВ "НДВП "Джерело" про визнання недійсним (нікчемним) договору, сторонами якого були АТ "Український інноваційний банк" в особі Львівської філії АТ "Укрінбанк" та МП "Сніжинка", господарські суди попередніх інстанцій всебічно не з'ясували обставин правонаступництва лізингодавця та правосуб'єктність лізиногоодержувача, обмежившись лише висновком про те, що ПАТ "Укрінком" є правонаступником усіх прав та обов'язків АТ "Укрінбанк" відповідно до копії статуту ПАТ "Укрінком", яка не посвідчена належним чином і на якій відсутні помітки про його реєстрацію, не долучивши до матеріалів справи жодних статутних документів та/або витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ні відповідачів ПАТ "Укрінком" і МП "Сніжинка", ні позивача ТОВ "НДВП "Джерело".

Отже, не з'ясувавши всіх обставин спору в їх сукупності та не перевіривши їх належними і допустимими доказами, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог статті 4-7 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 згаданого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, та не встановивши норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суди обох інстанцій дійшли передчасних висновків про відмову в позові.

За таких обставин, рішення судів обох інстанцій не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому в вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір в зазначеній частині з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідницьке виробниче підприємство "Джерело" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 року та рішення господарського суду Львівської області від 20.03.2017 року скасувати, і справу № 914/194/17 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.