Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовк І.В. (головуючий, доповідач),

Могил С.К., Студенець В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2017 року у справі № 910/20286/16 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Кристал", про зобов'язання вчинити дії,

У листопаді 2016 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про зобов'язання: визначити державне підприємство, у повне господарське відання якого буде передано цілісний майновий комплекс "Костянтинівський завод скловиробів ім. 13 розстріляних робітників", що повертається з оренди; видати наказ, яким Регіональне відділення Фонду державного майна України передає, а Міністерство економічного розвитку і торгівлі України приймає до сфери свого управління державне майно - цілісний майновий комплекс "Костянтинівський завод скловиробів ім. 13 розстріляних робітників", яке розташоване за адресою: 85114, Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Шмідта, 3, відповідно до вимог п. 11 Порядку повернення цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 07.08.1997 року № 847 (z0446-97) (далі - Порядок).

Позовні вимоги обгрунтовано порушенням відповідачем як органом управління спірним державним майном вимог ч. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) та п. 11 Порядку.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.01.2017 року (суддя Ярмак О.М.) припинено провадження у справі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2017 року (судді: Алданова С.О., Мартюк А.І., Зубець Л.П.) зазначену ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними ухвалу та постанову скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що судові рішення у справі є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу від третьої особи до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 10.10.2000 року між РВ ФДМ України та ТОВ "Торгівельна компанія "Кристал" було укладено договір оренди № 665 державного майна - цілісного майнового комплексу "Костянтинівський завод скловиробів ім. 13 розстріляних робітників", розташованого за адресою: 85114, Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Шмідта, 3.

Рішенням господарського суду Донецької області від 27.10.2015 року у справі № 905/1430/15, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.09.2016 року, розірвано договір оренди від 10.10.2000 року № 665 нерухомого майна, що належить до державної власності, зобов'язано ТОВ "Торгівельна компанія "Кристал" повернути державне майно цілісний майновий комплекс "Костянтинівський завод скловиробів ім. 13 розстріляних робітників", розташований за адресою: 85114, Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Шмідта, 3, до державної власності у сферу управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України за актом приймання-передачі протягом 30 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Постановою господарського суду Донецької області від 02.02.2016 року у справі № 905/2409/14 ТОВ "Торгівельна компанія "Кристал" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

З метою забезпечення процедури орендованого майна цілісного майнового комплексу відповідно до положень Порядку, РВ ФДМ України по Донецькій області звернулося до відповідача, як правонаступника Міністерства промислової політики, листами від 17.12.2015 року № 07-04-07127 та від 08.02.2016 року № 07-04-00701 з проханням визначити підприємство, на баланс якого буде повернуто із оренди зазначене державне майно, та надати кандидатури Міністерства для включення до складу комісії по розмежуванню і оцінці.

Проте відповідь від Міністерства на адресу РВ ФДМ України по Донецькій області не надходила.

Наказом від 06.04.2016 року № 000274 відповідно до п. 11 Порядку РВ ФДМ України по Донецькій області прийнято рішення про згоду на передачу орендованого цілісного майнового комплексу "Костянтинівський завод скловиробів ім. 13 розстріляних робітників" уповноваженому органу управління - Міністерству економічного і торгівлі України, копію якого направлено відповідачу листом від 04.04.2016 року № 07-04-01956, а також звернулося з проханням визначити підприємство, у повне господарське відання якого буде передано вказаний цілісний майновий комплекс, що повертається з оренди.

Оскільки відповідь від Міністерства не надходила, позивач повторно звернувся з листом від 24.05.2016 року № 07-04-02792 із вказаним проханням до відповідача.

Предметом даного судового розгляду є вимоги орендодавця державного майна до уповноваженого органу управління об'єктом державної власності про спонукання виконати визначені законом управлінські функції у зв'язку з ухиленням від їх здійснення.

Висновок суду першої інстанції про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України мотивовано тим, що поданий на розгляд господарського суду спір, предметом якого є зобов'язання суб'єкта владних повноважень до здійснення дій від імені держави, що випливають з наданих йому владних управлінських функцій, виник не з господарських правовідносин, а тому не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

В свою чергу апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що з огляду на суб'єктний склад та характер правовідносин сторін даний спір носить публічно-правовий характер та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства виходячи з положень п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте, такі висновки обох судових інстанцій є передчасними та необгрунтованими виходячи з такого.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Господарські суди вирішуючи питання про підвідомчість справ повинні враховувати вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" де визначено, що місцевим господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та вимоги ст.ст. 1, - 4-1, 12 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб'єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Водночас, відповідно до юрисдикції адміністративних судів відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 17 названого Кодексу віднесені публічно-правові спори, зокрема, спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Крім того, за роз'ясненнями, що містяться в п. 17 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" (v0010600-11) до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах:

а) про оскарження нормативно-правових актів, ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність;

б) про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами у сфері господарювання;

в) між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої компетенції у сфері управління;

г) з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

д) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Інші справи за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах. До таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , іншими актами господарського і цивільного законодавства.

Так, судами попередніх інстанцій зазначено, що предметом позову у справі, що розглядається, є зобов'язання суб'єкта владних повноважень до здійснення дій від імені держави, що випливають з наданих йому владних управлінських функцій.

Однак, суд першої інстанції припиняючи провадження у справі у зв'язку з тим, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, не визначився з правовими підставами для такого висновку.

Натомість апеляційний господарський суд, посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, за яким спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, належним чином не з'ясував чи підпадає спір у даній справі під визначені в наведеній нормі правовідносини з огляду на суб'єктний склад сторін спору.

При цьому обидві судові інстанції не з'ясували фактичних та правових підстав позову і достеменно не встановили з яких правовідносин виник спір між сторонами - організаційних (управлінських) чи майнових (господарських), і в залежності від цього не вирішили питання щодо підвідомчості спору.

Отже, вказаних обставин попередні судові інстанції відповідно до вимог ст. 43 ГПК України всебічно і повно не з'ясували та належної правової оцінки їм не надали.

За таких обставин, прийняті судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9 - 111-11, - 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2017 року та ухвалу господарського суду міста Києва від 24.01.2017 року скасувати, і справу № 910/20286/16 передати на розгляд до суду першої інстанції.