910/6037/16 - 25.07.2017 Прийняття - Юридический Харьков плюс

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача-2 - державна організація "Українське агентство з авторських та суміжних прав", м. Київ (далі - Третя особа).

Судове засідання проведено за участю представників:

Організації - Сербуль О.Ю.,

ТОВ "Умиг Мьюзік" - не з'яв.,

Відповідача-1 - Антонової Г.І.,

Відповідача-2 - не з'яв.,

Третьої особи - Дубового О.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Позов було подано про стягнення 68 900 грн. компенсації за повторне порушення майнових авторських прав.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.2017 (суддя Гумега О.В.) у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 (колегія суддів у складі: Пантелієнко В.О. - головуючий, Остапенко О.М. і Верховець А.А.) апеляційну скаргу Організації залишено без задоволення, а згадане рішення місцевого господарського суду - без змін.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Організація просить: скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи і передати останню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; судові витрати покласти на відповідачів у справі. Скаргу з посиланням на приписи Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ), Закону України "Про авторське право і суміжні права" (3792-12) (далі - Закон), Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ) мотивовано порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом у розгляді справи норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Відповідач-1 заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність та необґрунтованість, і просить оскаржувану постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Від інших учасників судового процесу відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті - 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

За результатами цього розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Позов було подано у зв'язку з незаконним, на думку Організації, використанням Відповідачем-1 музичного твору "Stay with me" (виконавець - Sam Smith, автори музики та тексту Sam Smith,William Phillips, James Napier; далі -Твір). У подальшому розмір позовних вимог було збільшено до 72 500 грн.

Організація є організацією колективного управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

01.01.2014 Організацією і ТОВ "Умиг Мьюзік" як видавником укладено договір № АУ003К про управління майновими авторськими правами (далі - Договір № АУ003К).

На виконання пункту 3.1 цього договору ТОВ "Умиг Мьюзік" надало декларацію музичних творів від 30.01.2015 № 9 до Договору № АУ003К (далі - Декларація) щодо переданих за цим договором в управління музичних творів, зокрема й Твору, з приводу якого виник спір.

З Декларації вбачається, що ТОВ "Умиг Мьюзік" (ліцензіат) отримало майнові авторські права на музичні твори від ТОВ "Національне музичне видавництво" (ліцензіар) на підставі ліцензійного договору від 31.12.2014 № НЛВ-138/15 (далі - Договір № НЛВ-138/15).

Згідно з випискою з каталогу творів від 30.01.2015 (далі - Виписка з каталогу), яка є невід'ємною частиною Договору № НЛВ-138/15, ТОВ "Національне музичне видавництво" підтвердило, що стосовно перелічених у цій виписці творів, у тому числі Твору (код 1721890), право використання передано ТОВ "Умиг Мьюзік" (ліцензіату) згідно з умовами вказаного договору.

Згадані договори за станом на час, коли відбувалися події, що їх позивач вважає порушенням законодавства про захист права на об'єкт інтелектуальної власності, були чинні, недійсними не визнавалися; докази протилежного у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, необґрунтованими є доводи відповідачів та Третьої особи щодо недоведеності Організацією належності позивачу виключного авторського права на Твір.

Організацією доведено набуття позивачем майнових авторських прав на Твір та набуття Організацією повноважень здійснювати колективне управління майновими правами суб'єкта авторського права - позивача, зокрема, щодо Твору.

07.09.2015 представником Організації ОСОБА_8 у присутності адміністратора закладу харчування - ресторану "СУШИЯ" ОСОБА_6 (яка відмовилася від підпису та від повідомлення своїх даних) проведено фіксацію фактів використання музичних творів у названому ресторані за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 10, у зв'язку з чим складено акт фіксації від зазначеної дати, згідно з яким у період часу з 13:57 до 14:27 публічно виконувалися музичні твори, у тому числі Твір; також актом зафіксовано публічне виконання музичних творів для фонового озвучення приміщення закладу. Перебування представника Організації у зазначеному закладі підтверджується фіскальним чеком.

Публічне виконання музичних творів підтверджується й відеозаписом до акта фіксації.

На підтвердження правомірності використання Відповідачем-1 музичних творів у своїй господарській діяльності, в тому числі Твору, відповідачі зазначили, що: між відповідачами укладено договір доручення від 01.07.2015 № 10-01/07/2015 КДС (далі - Договір доручення), згідно з яким Відповідач-1 приєднався до усіх правочинів, як вже укладених, так і тих, що можуть бути укладені Відповідачем-2 у майбутньому, зокрема до договору від 27.12.2013 № 01/2014 (далі - Договір № 01/2014), укладеного Відповідачем-2 та Третьою особою, за умовами якого Третя особа від імені авторів та їх правонаступників, включаючи іноземних, надає Відповідачу-1 як користувачу право (невиключну ліцензію) на публічне виконання творів у приміщеннях закладів Відповідача-1, розташованих на території України, а Відповідач-1 зобов'язаний виплачувати Відповідачу-2 авторську винагороду (роялті) відповідно до умов договору та законодавства.

Як зазначено відповідачами, фактичний порядок використання Відповідачем-1 об'єктів права інтелектуальної власності (музичних творів) згідно з Договором доручення передбачав:

- отримання Відповідачем-1 від Відповідача-2 реквізитів доступу до бази ліцензованого контенту, яка розміщена в мережі Інтернет за адресою: http://indoormedia.net;

- наступне завантаження Відповідачем-1 музичних творів з представленого на згаданому ресурсі музичного репертуару та/або аудіовізуального репертуару та їх подальше використання Відповідачем-1 у належних йому закладах способом публічного виконання, як це визначено пунктами 7.7, 7.14 Договору доручення.

Відповідач-1 використовував виключно ті об'єкти права інтелектуальної власності (музичні твори з текстом і без тексту), які входили до музичного репертуару Відповідача-2, розміщеного в мережі Інтернет за згаданою адресою.

Договір доручення і Договір № 01/2014 є чинними, недійсними не визнавалися.

За умовами Договору № 01/2014 Відповідач-1 через Відповідача-2 (адже Відповідач-1 є суб'єктом господарювання, яким укладено з Відповідачем-2 Договір доручення про врегулювання питань використання об'єктів авторського права способом публічного виконання) отримав право на використання у закладах Відповідача-1 способом публічного виконання оприлюднених Третьою особою музичних творів, які охороняються авторським правом і повноваження на колективне управління якими на території України передано Третій особі аналогічними іноземними авторсько-правовими організаціями.

Так, Третя особа здійснює управління майновими правами суб'єктів авторського права на Твір на підставі договору про взаємне представництво інтересів, укладеного 01.06.2006 з авторсько-правовою організацією Performing Right Society (далі - PRS), Об'єднане Королівство Великої Британії та Північної Ірландії.

Третя особа є організацією колективного управління відповідно до свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України від 22.08.2003 № 3/2003.

Третя особа є постійним і повноважним членом Міжнародної конфедерації авторських та композиторських товариств (CISAC). Вона (Третя особа) як член CISAC на території України має доступ до системи ІРІ, тобто міжнародної бази даних та інформаційної система, яка є підсистемою Загальної інформаційної системи (CIS), в якій містяться дані щодо правовласників авторських майнових прав на музичні твори, передані в колективне управління авторсько-правовим організаціям - членам CISAC.

Згідно з Угодою користувачів ІРІ від 30.01.2006, укладеною Швейцарським товариством з прав авторів на музичні твори SUISА (як адміністратором системи ІРІ) та ДП "УААСП", правонаступником якого є Третя особа (як користувачем), SUISA надав користувачеві доступ до системи ІРІ.

У матеріалах справи наявна виписка із системи ІРІ про приналежність автора до членів іноземної авторсько-правової організації стосовно Твору, з якої (виписки) вбачається, що за назвою Твору офіційно зареєстрованими авторами є Napier James John, Phillips William, Smith Samuel Frederic та всі права передані за договором 052 PRS.

Доводи позивача про те, що система ІРІ - це лише електронна база даних та інформаційна система, яка не підтверджує фактів отримання/передачі майнових авторських прав і обсяг останніх, - спростовуються змістом пунктів 2.1-2.2, абзацу третього пункту 4.1, пункту 6.2 Угоди користувачів ІРІ. А пункт 10.2 цієї Угоди, на який посилається позивач і згідно з яким SUISA не надає ніяких гарантій та не відповідає за точність, повноту або невідкладність передачі змісту даних, доступних через ІРІ - систему, фактично міститься у статті 10, яка стосується "виключення відповідальності". Матеріали справи не містять доказів, які б спростовували б достовірність та актуальність даних системи ІРІ.

У січні 2016 року Відповідачем-2 на виконання умов Договору доручення (з Відповідачем-1) та умов Договору № 01/2014 (з Третьою особою) було подано Третій особі звіт про використання Відповідачем-1 музичних творів, у тому числі й Твору, і в повному обсязі виплачено роялті за таке використання. Третьою особою це не заперечувалося, і матеріали справи не містять доказів на спростування виплати Відповідачем-1 роялті за використання Твору.

Тож на дату складання згаданого акта фіксації від 07.09.2015 № 02/09/15 Відповідач-1 мав права на публічне виконання Твору та здійснював належну виплату винагороди за його використання.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення суми компенсації у зв'язку з порушенням (на думку Організації) майнових прав суб'єкта авторського права.

Попередні судові інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з наявності у Відповідача-1 права на використання Твору, так і здійснення ним виплати в повному обсязі роялті за таке використання.

Відповідно до приписів ГПК України (1798-12) :

- судове рішення приймається суддею з результатами обговорення усіх обставин справи;

- господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (частина перша статті 43).

Оскаржувані судові рішення цим вимогам відповідають не повною мірою.

Так, згідно з пунктом 2.1 Договору доручення Відповідач-2 набуває виключних прав на представлення Відповідача-1 у відносинах із суб'єктами (та їх представниками) майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що використовуються Відповідачем-1.

Пунктом 1.2 Договору доручення передбачено, що Відповідач-1 даним уповноважує Відповідача-2 від його імені та за його рахунок у порядку, передбаченому цим договором, здійснювати оплату винагороди (роялті) за використання способом публічного виконання (показу) об'єктів права інтелектуальної власності з Музичного репертуару на користь суб'єктів майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності та їх представників, з якими Відповідачем-2 укладені відповідні правочини, а також здійснювати усі необхідні та передбачені вказаними правочинами дії, спрямовані на виконання їх умов (повідомлення, звітність, тощо).

Пунктом 2.2 даного договору визначено, що Відповідач-1 оплачує Відповідачу-2 винагороду відповідно до додатків до цього договору.

Відповідно до пункту 2.1 Договору № 01/2014 Третя особа від імені авторів та їх правонаступників, включаючи іноземних, надає користувачам, у порядку та на умовах, визначених цим договором, право (невиключну ліцензію) на публічне виконання творів у приміщеннях закладів користувачів, розташованих на території України, а користувачі зобов'язуються виплачувати Третій особі авторську винагороду (роялті) відповідно до цього договору та закону.

Пунктом 2.2 даного договору сторони окремо погодили, що з метою реалізації положень цього договору користувачі та Відповідач-2 отримують невиключне право на відтворення і зберігання творів з метою їх подальшого використання способом публічного виконання.

При цьому попередніми судовими інстанціями не враховано, що зазначеними умовами договорів визначено, що Відповідач-2 також отримав невиключне право на відтворення і зберігання творів з метою їх подальшого використання способом публічного виконання. Зміст пункту 2.2 Договору № 01/2014 свідчить про те, що Відповідач-2 може, з одного боку, виступати як довірена особа користувачів інтелектуальної власності, з іншого - і сам особисто отримав невиключне право на відтворення і зберігання творів.

Відтак господарськими судами не надано вичерпної правової оцінки зазначеним обставинам, не з'ясовано, в якій ролі виступав, які повноваження використовував при цьому Відповідач-2. Таким чином, судами попередніх інстанцій не досліджено належним чином обсяг повноважень сторін за цим договором.

Не з'ясувавши, таким чином, усіх обставин справи, що входили до предмета доказування в ній, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 4-7 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Тому у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування названими судовими інстанціями норм матеріального права, в тому числі Закону.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті - 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, відповідно до пункту 3 статті 111-9 та частини першої статті - 111-10 ГПК України судові рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону. За результатами такого розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.