904/5375/16 Про стягнення заборгованості за договором поставки продукції - 20.07.2017 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліз" (позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Елтехкомп" (відповідач) заборгованості.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2016 (судді: Рудь І.А., Ліпинський О.В., Соловйова А.Є.) позов задоволено частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Елтехкомп" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Еліз" 16 364 грн. 77 коп. основного боргу, 64 148 грн. 38 коп. пені, 5 908 грн. 91 коп. 3% річних, 10 971 грн. 34 коп. витрат по сплаті судового збору.

В решті позовних вимог провадження у справі припинено.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що в порушення прийнятих на себе зобов'язань відповідач частково розрахувався з позивачем на суму 726050 грн, тому сума боргу відповідача перед позивачем складає 661365 грн 01 коп., яка підтверджується матеріалами справи та підлягає до стягнення; одночасно позивачем не спростована належними доказами наявність заборгованості перед відповідачем за договором № 116 від 16.10.2012 р. в сумі 645000 грн 24 коп.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідачем під час судового розгляду даної справи на адресу позивача надіслано заяви про зарахування зустрічних вимог від 15.09.2016 р. № 15/3 та від 05.10.2016 р. № 641, у зв'язку із чим відповідно до приписів ст. 601 Цивільного кодексу України суд визнав, що зобов'язання відповідача за спірним договором № 80/13 від 27.06.2013 р. є припиненими на суму 645000 грн 24 коп. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, а залишок заборгованості перед позивачем становить 16 364 грн. 77 коп, які підлягають задоволенню до стягнення; між сторонами відсутній предмет спору щодо стягнення 645000 грн 24 коп. і провадження у справі в цій частині підлягає припиненню, згідно приписів ст. 80 ч.1 п.1-1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Одночасно суд погодився з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, зазначивши серед мотивів: "… визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами (п. 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 р. № 10 (v0010600-13) ).

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 (судді: Чимбар Л.В. (доповідач), Вечірко І.О., Дармін М.О.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2016 скасовано частково.

Прийнято нове рішення.

Позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Елтехкомп" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Еліз" основний борг в сумі 661365,01 грн., 64148,38 грн. - пені, 5908,91 грн. - 3% річних та витрати по сплаті судового збору в сумі 23039,82 грн., у тому числі за розгляд справи апеляційною інстанцією.

Апеляційний господарський суд не погодився із висновками про наявність підстав зарахування зустрічних однорідних вимог з тих мотивів, що: "… зустрічні вимоги не є безспірними, оскільки позивач, як боржник, заперечує віднесення платежу від 16.10.2014 р. на суму 155000,00 грн. в рахунок договору № 116 від 16.10.2012 р. та вважає необґрунтованим не врахування по цьому ж договору платежу на суму 360000,00 грн., сплаченого ним, позивачем, згідно платіжного доручення № 3655 від 16.10.2012 р"; "… позивач наполягає на сплив строку позовної давності по вимогах про стягнення з нього заборгованості по договору № 116 від 16.10.2012 р., по якому відповідач провів залік".

Апеляційний суд зазначив, що відповідач не позбавлений права звернутись на загальних підставах до суду з вимогами про стягнення заборгованості, яку вимагає зарахувати на підставі ст. 601 ЦК України.

Відповідач звернувся з касаційною скаргою в якій з постановою апеляційного господарського суду не погодився, просить її скасувати з підстав порушення та неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково в сумі 16364,77 грн основного боргу, в решті вимог провадження у справі припинити.

Скаржник вважає, що зобов'язання позивача припинилися повністю, а його зобов'язання перед позивачем частково внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог, тому залишок його заборгованості перед позивачем становить 16364,77 грн; судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми ст.ст. 256, 261, 264, 267, 601 Цивільного кодексу України, оскільки не враховано обставин, що свідчать про переривання позовної давності, тому висновки про сплив позовної давності неправомірні.

Позивач у відзиві доводи скарги заперечує, вважає, що скаржником не доведено порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а твердження про проведення зарахування необґрунтовані та не відповідають фактичним обставинам, тому просить постанову апеляційного господарського суду залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.06.2017 у складі колегії: головуючий, суддя - Яценко О.В., судді - Бакуліної С.В., Ходаківська І.П. касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Елтехкомп" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 06.07.2017.

06.07.2017 в судовому засіданні оголошено перерву до 20.07.2017.

Учасників судового процесу відповідно до статті - 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27.06.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліз" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим підприємством "Елтехкомп" (покупець) укладений договір поставки № 80/13 (надалі - Договір), відповідно до умов якого, продавець передає у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти у власність на умовах цього Договору продукцію, технічні характеристики, найменування, вартість якої визначені в специфікаціях (надалі-продукція), що є невід'ємною частиною цього Договору (п.1.1 Договору).

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар належної якості та в узгодженій кількості на загальну суму 1 387 415 грн. 01 коп., який був прийнятий відповідачем.

Відповідач, в порушення умов Договору свої зобов'язання по повній та своєчасній оплаті здійснив частково в розмірі 726050 грн., що підтверджується банківськими виписками, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 661365,01 грн.

Факт наявності заборгованості за поставлений товар документально підтверджений та не заперечується відповідачем.

Разом з тим, відповідач вважає, що його заборгованість на суму 645000,24 грн за договором № 80/13 від 27.06.2013 погашена зарахуванням зустрічних однорідних вимог за договором 116 від 16.10.2012.

Апеляційний господарський суд із доводами відповідача та висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог не погодився.

Касаційна інстанція визнає, що висновки апеляційного господарського суду слід визнати вірними з таких мотивів.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом наведеної норми згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається.

Зарахування можливе за наявності таких умов:

- зустрічність вимог - одночасна участь сторін у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні;

- однорідність вимог (гроші, однорідні речі);

- настання строку виконання зобов'язання або визначення строку моментом запитання, або щоб термін виконання не був вказаний взагалі, тобто виконання можна було вимагати в будь-який момент;

- відсутність спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання;

- звернення з заявою однієї сторони до іншої.

Відповідачем, під час розгляду справи судом першої інстанції, було надано заяву про зарахування зустрічних вимог від 15.09.2016 р. № 15/3 та від 05.10.2016 р. № 641

Судом встановлено, що згідно змісту заяви про зарахування зустрічних вимог від 15.09.2016 р. № 15/3 відповідач зазначив про існування з боку ТОВ "Еліз" перед ТОВ НВП "Елтехкомп" зустрічних невиконаних зобов'язань по сплаті грошових коштів за договором поставки від 16.10.2012 р. № 116 на суму 645000,24 грн.

Позивач проти зарахування заперечив, зокрема вважаючи, що відповідачем не врахована оплата позивача за договором № 116 від 16.10.2012 р. на суму 360000,00 грн., сплачену платіжним дорученням № 3655 від 16.10.2012 р., у призначенні платежу за яким бухгалтер ТОВ "Еліз" припустилась помилки; щодо платежу від 16.10.2014 р. у сумі 155 000 грн., позивач вказує, що сплата цієї суми виконувалася ТОВ "Еліз" за рахунком № 454 від 15.10.2014 р., як попередня оплата у розмірі 50% за договором № 082/14 від 09.10.2014 р., і про корегування призначення цього платежу він, позивач, відповідача повідомив листом від 16.10.2014 р. № 1218.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом норми ст. 602 ЦК України зарахування зустрічних однорідних вимог не допускається, зокрема у разі спливу позовної давності.

Позивачем було заявлено відповідну заяву про сплив позовної давності по заборгованості за поставками, здійсненими за договором № 116 від 16.10.2012 р.

Таким чином, в даному випадку зустрічні вимоги не є безспірними, оскільки позивач посилається на сплив позовної давності по вимогах про стягнення з нього заборгованості по договору № 116 від 16.10.2012 р., по якому відповідач провів залік.

Оскільки закон передбачає випадок неможливості застосування зарахування по "задавнених" вимогах, слід визнати вірними висновки, що заява відповідача про зарахування зустрічних позовних вимог, які в даному випадку не є безспірними, правомірно не врахована судом апеляційної інстанції.

Одночасно апеляційний господарський суд вважав, що відповідач не позбавлений права звернутись на загальних підставах до суду з вимогами про стягнення заборгованості, яку вимагає зарахувати на підставі ст. 601 ЦК України.

В цьому контексті касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити наступне.

Інститут "позовної давності" застосовується судом лише "… за заявою сторони у спорі…"; "сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові" (ст. 267 ЦК України).

Разом з тим,слід вказати, що позовна давність спрямована на захист зобов'язаної сторони, оскільки закон передбачає, що заявлене застосування позовної давності є підставою для відмови у позові. З цього випливає, що стороною, яка заявляє про позовну давність має бути відповідач.

В розглядуваному випадку позивач, який захищається від "задавненої" вимоги позовною давністю, не виступає в якості сторони-відповідача, оскільки зустрічного позову до позивача у цьому провадженні не заявлено.

Таким чином, слід погодитися з висновком апеляційного господарського суду, що відповідний спір повинен бути вирішений у судовому порядку з дотриманням вимог процесуального закону.

Доводи відповідача не приймаються до уваги, оскільки не спростовують висновку про неможливість зарахування з огляду на встановлені обставини.

Відповідно до п. 1 ст. - 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Враховуючи наведене, підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 108, - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-10, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Елтехкомп" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 року залишити без задоволення.

2.Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 року у справі № 904/5375/16 Господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.