907/538/16 Про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - 11.07.2017 Прийняття

У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Консервний завод "Універ" звернулося до господарського суду Закарпатської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про визнання виконавчого напису № 833, вчиненого 13 червня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнко Оксаною Віталіївною за договором застави транспорту - машин № 250311-т, посвідченим приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Закарпатської області Юскою Н.М., таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що під час вчинення зазначеного виконавчого напису нотаріуса було порушено вимоги щодо безспірності розміру кредитної заборгованості, розмір заборгованості не визнавався та заперечувався позивачем, зазначена у виконавчому написі сума заборгованості не конкретизована, не містить вказівок на те, за якими критеріями вона обрахована та з чого складається. Під час вчинення виконавчого напису нотаріуса було порушено норми Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , яким у редакції чинній на момент укладення кредитного договору та договору застави не було передбачено такого позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 11 листопада 2016 року (суддя: Ремецькі О.Ф.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15 березня 2017 року (склад колегії суддів: Бойко С.М. - головуючий, Бонк Т.Б., Кравчук Н.М.) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано виконавчий напис, вчинений 13 червня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнко О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 833 на договорі застави транспортних засобів, зазначених в додатку номер 1 до договору № 250311-т, посвідченого приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Юска Н.М. 25 березня 2011 року та зареєстрованим в реєстрі за № 360, таким, що не підлягає виконанню.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що заборгованість за кредитним договором є спірною, у виконавчому написі нотаріуса сума кредиту зазначена в невірному розмірі без урахування сплачених позивачем в рахунок погашення кредитної заборгованості сум, без зазначення конкретних видів заборгованості, з яких складається заборгованість. Відповідачем порушено вимоги Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , оскільки на момент укладення договору про відкриття кредитної лінії у ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не було передбачено такого позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса, а тому вчинений виконавчий напис нотаріуса не підлягає виконанню. Крім того, суди дійшли висновку про те, що відповідач пропустив встановлений статтею 88 Закону України "Про нотаріат" строк на вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Не погоджуючись із зазначеними вище рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 11 листопада 2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15 березня 2017 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи, надану судами, та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій 25 березня 2011 року між відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", який змінив своє найменування на публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", (банк, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Консервний завод "Універ" (позичальник, позивач) укладено договір кредитної лінії № 250311 із змінами та доповненнями, що містяться в додаткових договорах до договору кредитної лінії № 1 від 02 серпня 2011 року, № 2 від 20 жовтня 2011 року, № 3 від 30 березня 2012 року, № 4 від 09 жовтня 2012 року, № 5 від 27 серпня 2013 року (далі за текстом - кредитний договір), згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 6 837 500 доларів США з остаточним терміном повернення не пізніше 31 грудня 2017 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит в передбачені договором строки згідно з графіком зменшення діючого ліміту кредитування, сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 3.3.1. кредитного договору банк має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки невиконання позичальником взятих на себе обов'язків та недотримання умов, передбачених цим договором та/або документами забезпечення, вимагати негайного повернення суми кредиту та всієї суми нарахованих процентів за користування кредитом (разом з будь-якими нарахованими сумами, що підлягають сплаті за цим договором), в тому числі, але не включно, якщо позичальник вчасно не сплатив суму кредиту, її частину або проценти за користування кредитом або будь-які інші суми, які підлягають сплаті за кредитним договором.

25 березня 2011 року в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за зазначеним кредитним договором між відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (заставодержатель) та товариством з обмеженою відповідальністю "Консервний завод "Універ" (заставодавець) укладено договір застави транспорту - машин № 250311-к, посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Юскою Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 360 (далі за текстом - договір застави), за умовами якого в забезпечення виконання зобов'язань боржника за зазначеним кредитним договором по поверненню кредиту, сплаті процентів за користування кредитом, сплаті комісійних винагород, штрафних санкцій, відшкодуванню збитків у заставу передано транспортні засоби, зазначені в Додатку № 1 до цього договору, які належать заставодавцю на праві власності.

Згідно з п. 1.3. договору застави в редакції додаткової угоди № 3 від 27 серпня 2013 року до нього вартість предмету застави за взаємною згодою сторін становить 34 971,00 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ на дату укладення цієї додаткової угоди складає 279 523,21 грн.

У зв'язку з несплатою позичальником у визначений кредитним договором строк чергового платежу в рахунок погашення заборгованості за простроченим кредитом та процентами за користування кредитом, банк скористався передбаченим кредитним договором правом вимоги дострокового повернення кредиту та сплати всіх передбачених договором платежів та звернувся 19 квітня 2016 року до позичальника з вимогою про дострокове повернення кредиту за договором кредитної лінії № 250311 від 25 березня 2011 року (лист № 55/2-08/595-4034 від 19 квітня 2016 року), а 25 квітня 2016 року повідомив про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання та попередив про те, що у разі непогашення кредитної заборгованості банк зверне стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса.

У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань по поверненню кредиту відповідач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Авдієнко О.В. із заявою № 55/2-01/943-5882 від 13 червня 2016 року про вчинення виконавчого напису на договору застави транспорту-машин № 250311-к від 25 березня 2011 року.

13 червня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком О. В. за Договором застави транспорту-машин № 250311-т вчинено виконавчий напис № 833, яким було запропоновано звернути стягнення на рухоме майно - транспортні засоби згідно з наведеним у виконавчому написі переліком та за рахунок коштів, отриманих від реалізації цього рухомого майна, задовольнити частково вимоги публічного акціонерного банк "Державний ощадний банк України" за договором кредитної лінії № 250311 від 25 березня 2011 року у розмірі 5 986 500,00 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 13 червня 2016 року становить 149 754 350, 87 грн. та витрати, понесені банком за вчинення виконавчого напису у розмірі 30 000,00 грн.

За виконавчим написом державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № 51493176, в межах якого накладено арешт на заставлене майно позивача та заборону на його відчуження.

Однак, позичальник та заставодатель - Товариство з обмеженою відповідальністю "Консервний завод "Універ" оскаржило зазначений виконавчий напис нотаріуса в судовому порядку. Визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з його вчиненням з порушенням законодавства є предметом спору у даній справі.

Відповідно до п. 19 ст. 34 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії, як вчинення виконавчого напису.

Виконавчий напис - це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.

Частиною 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Аналогічні положення містяться в п. 3.1. Глави 16 "Вчинення виконавчих написів" Розділу ІІ "Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій" Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року (z0282-12) (далі за текстом - Порядок).

Таким чином, виконавчий напис вчиняється нотаріусом за наявності двох умов: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і якщо з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору не минув строк, передбачений законом.

Згідно з п.п. 1.1., 1.2., 3.1., 3.2., 3.5. Глави 16 "Вчинення виконавчих написів" Розділу ІІ "Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій" Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року (z0282-12) , для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Нотаріус вчиняє виконавчі написи якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172 (1172-99-п) . Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172 (1172-99-п) .

Пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року (1172-99-п) , встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Таким чином, безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

У зв'язку з цим судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем для вчинення виконавчого напису було подано нотаріусу, зокрема, копію кредитного договору, оригінал договору застави, розрахунок заборгованості станом на 08 червня 2016 року, докази надання кредиту, довідка про ненадходження коштів в погашення кредиту. Однак, зазначений розрахунок заборгованості від 08 червня 2016 року банком позичальнику не направлявся, що як правильно зазначили суди, унеможливило подання позивачем обґрунтованого заперечення на розрахунок.

Судами встановлено, що відповідач направляв позивачу лише розрахунок заборгованості станом на 06 квітня 2016 року. Однак позивач в листах № 02/05-3/2016 від 19 травня 2016 року та № 02/05-7/2016 від 19 травня 2016 року, надісланих банку, не визнавав та заперечував визначену банком заборгованість за кредитним договором № 250311 від 25 березня 2011 року. При цьому, судами встановлено, що позивач в листах не зазначав спірну суму заборгованості, з розрахунками якої не погоджується, оскільки стягувач не надав детального розрахунку заборгованості із зазначенням періодів виникнення такої заборгованості. Крім того, заперечення позивача на визначену публічним акціонерним банком "Державний ощадний банки України" кредитну заборгованість були розміщені позивачем в якості оголошення у газеті "Урядовий кур'єр" № 101 (5721) від 31 травня 2016 року.

Тобто станом на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса позичальник не визнавав та заперечував визначений банком розмір заборгованість за кредитним договором № 250311 від 25 березня 2011 року

Крім того, судами на підставі додатку № 1 до здійсненого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором № 250311 від 25 березня 2011 року станом на 06 квітня 2016 року встановлено, що позивач 06 травня 2014 року здійснив погашення основного боргу в розмірі 9 483,87 доларів США, натомість відповідно до наданої позивачем банківської виписки позивач 06 травня 2016 року здійснив платіж в погашення кредиту у розмірі 9 583,76 доларів США.

Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що визначена банком заборгованість за кредитним договором № 250311 від 25 березня 2011 року не є безспірною та між сторонами існує спір щодо її розміру. Крім того, господарськими судами розглядається справа № 907/431/16 за позовом Публічного акціонерного банку "Державний ощадний банки України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консервний завод "Універ" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 250311 від 25 березня 2011 року.

Також, судами встановлено, що у виконавчому написі нотаріуса зазначено про часткове задоволення вимоги банку, без зазначення конкретних видів заборгованості, з яких складається ця сума (основна, проценти, штрафи чи інші суми, вказані у розрахунку), у зв'язку з чим суди правильно зазначили про неможливість встановлення з чого складається заборгованість і які саме вимоги будуть погашені за рахунок заставного майна, реалізованого за виконавчим написом. Наведеним спростовуються доводи відповідача про те, що нотаріусом під час вчинення виконавчого напису було задоволено вимоги банку лише в частині тіла кредиту.

Крім того, відповідно до ст. 572 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Згідно зі ст. 589 ЦК України правовим наслідком невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, є звернення стягнення на предмет застави.

В частинах першій та другій статті 590 ЦК України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Як правильно зазначено судами, Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) в редакції до 16 жовтня 2011 року (в т.ч. і станом на момент укладення між сторонами кредитного договору та договору застави), зокрема ст. 26 Закону, не було передбачено такого позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно з ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, норми Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) є спеціальними з питань правового регулювання обтяжень рухомого майна, а положення Закону України "Про заставу" (2654-12) та ст. 590 ЦК України застосовуються лише в тій частині, що не суперечать йому, про що правильно зазначено судами попередніх інстанцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 28 лютого 2012 року у справі № 3-10гс12, від 03 жовтня 2012 року у справі № 6-70цс12, від 12 червня 2013 року в справі № 6-54цс13, від 09 липня 2014 в справі № 6-89цс14.

Врахувавши наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що на момент укладення договору про відкриття кредитної лінії та договору застави статтею 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не було передбачено такого позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса, а положення Закону України "Про заставу" (2654-12) , які передбачали звернення стягнення на предмет застави на підставі напису нотаріуса, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як такі, що суперечать нормам Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, щодо позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса не відповідає зазначеним вище вимогам Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) .

З огляду на викладене, висновок господарських судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову та визнання виконавчого напису № 833, вчиненого 13 червня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнко О.В. за договором застави транспорту - машин № 250311-т, посвідченим приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Закарпатської області Юскою Н.М., таким, що не підлягає виконанню, є вірним та таким, що ґрунтується на правильному застосуванні судами норм матеріального та процесуального права.

Посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час винесення оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових актів колегія суддів не вбачає.