5023/5847/11 Про визнання за особою права власності на нежитлові приміщення у справі про визнання боржника банкрутом - 04.07.2017 Прийняття

за участю представників сторін: Корольова В.В. - ліквідатора Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5; Самсоновича О.А. - представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс"; ОСОБА_4; ОСОБА_8 - представника ОСОБА_4,

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.11.2016 у справі № 5023/5847/11 (суддя Яризько В.О.) задоволено заяву ліквідатора ФОП ОСОБА_5 арбітражного керуючого Корольова В.В.; визнано за ОСОБА_5 право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 47-1, 47-2, 47-3 в літ. А-5, загальною площею 80,1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_5; витребувано від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 нежитлові приміщення 1-го поверху № 47-1, 47-2, 47-3 в літ. А-5, загальною площею 80,1 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5.

Не погодившись з вказаною ухвалою, ОСОБА_9 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, та зазначаючи, що ОСОБА_10 придбала спірне майно у ОСОБА_11, який у свою чергу придбав його у ОСОБА_9, просив скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог арбітражного керуючого Корольова В.В., викладених у заяві від 02.08.2016 № 29/1-5023/5847.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник зазначав, що, на його думку, даний спір не може розглядатися господарським судом, а підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки зацікавлені особи в даній справі (ОСОБА_4, ОСОБА_11 та ОСОБА_9.) не є суб'єктами підприємницької діяльності та учасниками у справі про банкрутство. На думку апелянта, у місцевого господарського суду були відсутні підстави для застосування ч.1 ст. 388 ЦК України, оскільки мало місце волевиявлення боржника (ФОП ОСОБА_5.) на відчуження спірного майна. Також апелянт стверджував про сплив позовної давності за вимогами про витребування спірного майна та визнання права власності на нього.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.01.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_9 прийнято до провадження.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.01.2017, зокрема, залучено до участі у справі фізичних осіб ОСОБА_9, ОСОБА_12 та ОСОБА_4

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 у справі № 5023/5847/11 (головуючий суддя: Шевель О. В., суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В.) апеляційну скаргу ОСОБА_9 задоволено частково; ухвалу господарського суду Харківської області від 10.11.2016 у справі № 5023/5847/11 скасовано та прийнято нове рішення, яким заяву ліквідатора ФОП ОСОБА_5 арбітражного керуючого Корольова В.В. задоволено; визнано за ОСОБА_5 (61103, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 47-1, 47-2, 47-3 в літ. А-5, загальною площею 80,1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_5; витребувано від ОСОБА_4 (адреса: 61058, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь ОСОБА_5 (61103, АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1) нежитлові приміщення 1-го поверху № 47-1, 47-2, 47-3 в літ. А-5, загальною площею 80,1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_5.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції послався на порушення судом норм процесуального права, яке є безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки суд першої інстанції прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, а саме подальших набувачів спірного майна, - ОСОБА_9, ОСОБА_12 та ОСОБА_4

Разом з тим, ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заявлених вимог, а також з тим, що такі вимоги арбітражного керуючого підлягають розгляду саме у господарському суді у межах справи про банкрутство.

Не погоджуючись із ухвалою та постановою судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою б/н б/д (згідно відмітки відділу документального забезпечення апеляційного господарського суду від 20.03.2017 вх. № 400), просила поновити строк на касаційне оскарження; ухвалу господарського суду Харківської області від 10.11.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 скасувати; постановити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ліквідатора ФОП ОСОБА_5 арбітражного керуючого Корольова В.В. відмовити в повному обсязі.

Разом з тим, ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою б/н від 21.04.2017 (згідно відмітки відділу документального забезпечення апеляційного господарського суду від 25.04.2017 вх. № 624), просила ухвалу господарського суду Харківської області від 10.11.2016 у справі № 5023/5847/11 про задоволення заяви ліквідатора ФОП ОСОБА_5 арбітражного керуючого Корольова В.В. про визнання за ФОП ОСОБА_5 права власності на житлові приміщення 1-го поверху № 47-1, 47-2, 47-3 в літ. А-5, загальною площею 80,1 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_5, та витребування у ОСОБА_4 даних нежитлових приміщень на користь ФОП ОСОБА_5, а також постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 скасувати; справу направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

В обґрунтування касаційної скарги заявниця посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, ст.ст. 256, 257, 261, 388 Цивільного кодексу України, ст. 33 Господарського процесуального кодексу України.

Також, до вказаної касаційної скарги ОСОБА_4 було додано нотаріально завірену заяву про надання зразку підпису заявника для звіряння з документами, наданими від її імені, а також нотаріально завірену заяву про повернення касаційної скарги у справі № 5023/5847/11 з проханням до Вищого господарського суду України не приймати до розгляду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного господарського суду у цій справі від 23.02.2017, подану від ОСОБА_4, та постановити ухвалу про повернення зазначеної касаційної скарги, як такої, що підписана особою, яка не має права її підписувати.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.06.2017 відновлено ОСОБА_4 строк для подання касаційної скарги б/н від 21.04.2017; касаційні скарги ОСОБА_4 б/н від 20.03.2017 та б/н від 21.04.2017 на ухвалу господарського суду Харківської області від 10.11.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 у справі № 5023/5847/11 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 04.07.2017.

В засіданні суду касаційної інстанції 04.07.2017 ОСОБА_4 особисто підтвердила, що касаційну скаргу, яку було подано від її імені до Вищого господарського суду України згідно з відміткою відділу документального забезпечення апеляційного господарського суду від 20.03.2017 вх. № 400, вона не подавала та не підписувала.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Абзацом 3 пункту 10 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України" № 11 від 24.10.2011 (v0011600-11) роз'яснено, що касаційне провадження у справі може бути припинено з підстав, зазначених у пунктах 1 (у тому числі якщо буде встановлено, що особа, яка подала касаційну скаргу, не мала права на таке подання) і 6 частини першої статті 80 ГПК.

Враховуючи зазначене, а також той факт, що ухвалою Вищого господарського суду України від 06.06.2017, зокрема, касаційну скаргу ОСОБА_4 б/н від 20.03.2017 на ухвалу господарського суду Харківської області від 10.11.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 у справі № 5023/5847/11 прийнято до провадження, колегія суддів касаційної інстанції в судовому засіданні 04.07.2017 дійшла висновку про необхідність припинення касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 б/н від 20.03.2017.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України за результатами касаційного перегляду ухвали господарського суду Харківської області від 10.11.2016 та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 у справі № 5023/5847/11 за касаційною скаргою ОСОБА_4 б/н від 21.04.2017 на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_4 б/н від 21.04.2017 підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою суду від 15.07.2011 прийнято заяву ФОП ОСОБА_5 про визнання його банкрутом до розгляду, порушено провадження у даній справі про банкрутство.

Постановою суду від 20.07.2011 ФОП ОСОБА_5 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого ОСОБА_13

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за ОСОБА_5 було зареєстроване право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 47-1, 47-2, 47-3 в літ. А-5, загальною площею 80,1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_5, які ліквідатором ОСОБА_13 були реалізовані на прилюдних торгах у межах ліквідаційної процедури.

15.10.2011 на підставі протоколу проведення прилюдних торгів №7 від 26.07.2011 між ФОП ОСОБА_5 в особі арбітражного керуючого ОСОБА_13 та ОСОБА_9, укладено договір купівлі-продажу від 15.10.2011, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Купровською Я.М. в реєстрі за № 992 р., щодо реалізації нежитлових приміщень першого поверху в літері "А-5" № 47-1, № 47-2, № 47-3 загальною площею 80,1 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_5.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в подальшому вказане нежитлові приміщення були відчужені ОСОБА_9 на користь ОСОБА_11, який, у свою чергу, відчужив це майно ОСОБА_4 за договором від 12.09.2012.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що станом на момент винесення оскаржуваної ухвали суду, право власності на нежитлові приміщення першого поверху в літері "А-5" № 47-1, № 47-2, № 47-3 загальною площею 80,1 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_5, зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу реєстровий № 4395 від 12.09.2012.

Ухвалою суду від 12.12.2013 звільнено ОСОБА_13 від виконання обов'язків ліквідатора ФОП ОСОБА_5, ліквідатором ФОП ОСОБА_5 призначено арбітражного керуючого Капустіна В.В.

Ухвалою суду від 29.05.2015 звільнено ліквідатора Капустіна В.В. та призначено іншого ліквідатора - арбітражного керуючого Корольова В.В., якого зобов'язано завершити ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.09.2015 у даній справі, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2015, за заявою ПАТ "ВТБ Банк" договір купівлі-продажу від 15.10.2011, укладений між ФОП ОСОБА_5 в особі арбітражного керуючого ОСОБА_13 та ОСОБА_9, визнано недійсним.

Враховуючи вказану обставину, 09.08.2016 арбітражний керуючий Корольов В.В. звернувся до господарського суду із заявою, в якій просив:

- визнати за ОСОБА_5 (61103, АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1) право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 47-1, 47-2, 47-3 в літ. А-5, загальною площею 80,1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_5;

- витребувати від ОСОБА_4 (адреса: 61058, АДРЕСА_4, ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь ОСОБА_5 (61103, АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1) нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 47-1, 47-2, 47-3 в літ. А-5, загальною площею 80,1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_5

У вказаній заяві, в якості зацікавлених осіб, арбітражним керуючим зазначено подальших набувачів майна, відчуженого боржником за вищевказаним недійсним правочином, а саме - ОСОБА_9, ОСОБА_11 та ОСОБА_4

Розглянувши вказану заяву ліквідатора ФОП ОСОБА_5 арбітражного керуючого Корольова В.В. по суті заявлених вимог, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі від 10.11.2016 дійшов висновку про наявність підстав для їх задоволення у повному обсязі та прийняв рішення про визнання за ОСОБА_5 права власності на спірне нерухоме майно та витребування даного майна від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5.

Таке рішення суду першої інстанції ґрунтується на положеннях ст.ст. 388, 392 ЦК України та мотивоване тим, що оскільки договір купівлі-продажу від 15.10.2011, який було укладено в межах ліквідаційної процедури між ліквідатором боржника ФОП ОСОБА_5 та гр.ОСОБА_9, та за яким спірне нежитлове приміщення вибуло з власності боржника, у судовому порядку визнано недійсним, то підстава, на якій спірне майно набуто наступними набувачами у ланцюгу наступних договорів купівлі-продажу, згодом відпала. Тому, особа, за якою зареєстровано право власності на момент звернення ліквідатора із заявою про повернення спірного майна в порядку ст. 388 ЦК України зобов'язана його повернути.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки право власності на спірне майно належить ОСОБА_5, однак воно не визнається іншими особами, то вимога про визнання права власності на спірне майно також підлягає задоволенню.

Крім того, суд першої інстанції, з посиланням на ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" зазначив, що даний спір відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню у межах розгляду справи про банкрутство.

Судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 23.02.2017 зазначено, що подальших набувачів майна, а саме - ОСОБА_9, ОСОБА_11 та ОСОБА_4 не було залучено місцевим господарським судом до участі у справі, докази повідомлення вказаних осіб про час та місце судових засідань 27.10.2016 та 10.11.2016 (в якому було винесено оскаржувану ухвалу) в матеріалах справи відсутні, тобто фактично місцевий господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі та не повідомлені про час та місце судових засідань - тим самим позбавивши їх права на представлення своїх інтересів у суді.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що сам по собі факт направлення ОСОБА_9, ОСОБА_11 та ОСОБА_4 копій ухвал від 11.08.2016 та від 15.09.2016, не свідчить про дотримання місцевим господарським судом вимог процесуальних норм, оскільки судом не було прийнято відповідний процесуальний документ щодо залучення вказаних осіб до участі у справі, незважаючи на те, що у заяві від 09.08.2016 арбітражний керуючий Корольов В.В. зазначив ОСОБА_9, ОСОБА_11 та ОСОБА_4 в якості зацікавлених осіб.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що допущені місцевим господарським судом порушення процесуального права є безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду від 10.11.2016 в порядку п.2, 3 ч.3 ст. 104 ГПК України.

Переглянувши справу в апеляційному порядку, у відповідності до вимог ст. 101, п.2 ст. 103 ГПК України, судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначено, що оскільки первісний договір купівлі-продажу від 15.10.2011, укладений між ліквідатором боржника та ОСОБА_9, за яким спірне приміщення вибуло з власності боржника, визнано недійсним в судовому порядку, то підстава, на якій придбане вказане майно наступними набувачами у ланцюгу наступних угод, згодом відпала, отже особа, за якою зареєстровано право власності на момент звернення ліквідатора із заявою про повернення спірного майна в порядку ст. 388 ЦК України, зобов'язана повернути майно.

Відповідно, визнання недійсним правочину з відчуження майна (з підстав наявності численних порушень закону при здійсненні процедури продажу) виключає можливість для твердження про наявність волі відчужувача (ФОП ОСОБА_5, від імені якого діяв ліквідатор ОСОБА_13В.) на вчинення даного правочину.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 14.10.2014 у справі № 923/318/13, від 11.06.2014 у справі № 6-52цс14, від 02.11.2016 у справі № 6-2161цс16, у постанові Вищого господарського суду України від 26.10.2016 у справі № 39/55-09 тощо.

З огляду на встановлені обставини справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ліквідатор, арбітражний керуючий Корольов В.В. на виконання покладених на нього обов'язків та в межах наданих повноважень правомірно звернувся до господарського суду із заявою в порядку статті 388 ЦК України про витребування майна, тому відповідні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, суд апеляційної інстанції погодився із доводами суду першої інстанції про те, що заява арбітражного керуючого про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності підлягає розгляду саме у господарському суді в межах справи про банкрутство.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вирішуючи даний спір у порядку господарського судочинства в межах провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_5, суди попередніх інстанцій не врахували наступне.

Відповідно до статей 5, 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (475/97-ВР) , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

За положеннями статті 1 ГПК України господарським судам підвідомчі спори щодо захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до пунктів 2, 7 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи про банкрутство; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) , а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (2755-17) .

Зазначені норми кореспондуються з положеннями частини четвертої статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником тощо.

У пункті 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 № 01-06/606/2013 (v_606600-13) "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI (4212-17) ) роз'яснено, що крім названих у статті 10 Закону справ у спорах, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, слід відносити також спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.

Крім того, у постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14 та від 16.11.2016 у справі № 908/560/16 викладено правовий висновок про те, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення усіх майнових спорів з вимогами до боржника, у тому числі спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

З наведених вище процесуально-правових норм та правової позиції Верховного Суду України випливає, що до підвідомчості господарського суду відносяться справи у спорах з майновими вимогами саме до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Тобто, положення пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України та частини четвертної статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосовуються незалежно від суб'єктного складу сторін лише у тому випадку, коли майнові вимоги пред'являються саме до особи (боржника), яка перебуває у процедурах банкрутства.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України зважає на те, що майнові спори з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, за винятком спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника (абзац четвертий частини восьмої статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України (1798-12) , з урахуванням вимог статті -4-1 ГПК України Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12)

Тому, вирішуючи питання про прийняття у межах провадження у справі про банкрутство заяви боржника (банкрута) з майновими чи/або немайновими вимогами до третіх осіб, які не є учасниками провадження у справі про банкрутство, господарський суд повинен пересвідчитись про підвідомчість відповідного спору господарському суду, враховуючи його суб'єктний склад сторін, предмет спору та характер правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій у межах провадження у справі № 5023/5847/11 про банкрутство ФОП ОСОБА_5 ліквідатор останнього, арбітражний керуючий Корольов В.В. подаі заяву про визнання за ОСОБА_5 права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 47-1, 47-2, 47-3 в літ. А-5, загальною площею 80,1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 та про їх витребування від ОСОБА_4 у порядку статей 392 та 388 ЦК України.

Отже, даний спір виник між особою, стосовно якої порушено справу про банкрутство - ФОП ОСОБА_5, та не учасником провадження у справі про банкрутство, а саме фізичною особою ОСОБА_4 з приводу відновлення порушеного володіння спірними нежитловими приміщеннями шляхом їх вилучення у натурі у порядку статті 388 ЦК України (витребування майна з чужого незаконного володіння).

За змістом статті 15 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

У порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України).

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Критерієм розмежування справ цивільного і господарського судочинства є одночасно як суб'єктивний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що виходячи з характеру спірних правовідносин, який виник суто із цивільних правовідносин, не пов'язаних із банкрутством ФОП ОСОБА_5, суди попередніх інстанцій помилково не врахували суб'єктний склад сторін такого спору, де особа, стосовно якого порушено провадження у справі про банкрутство, фактично є позивачем, а фізична особа, яка не є учасником провадження у справі про банкрутство, відповідно,- відповідачем, і дійшли передчасного висновку про підвідомчість справи господарським судам України.

За таких обставин оскаржувані у справі ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 80, статтями - 111-7, - 111-9 - 111-13 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 б/н від 21.04.2017 задовольнити.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 10.11.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 у справі № 5023/5847/11 скасувати.

Справу № 5023/5847/11 в частині розгляду заяви ліквідатора Корольова В.В. № 29/1-5023/5847 від 02.08.2016 передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 б/н від 20.03.2017 на ухвалу господарського суду Харківської області від 10.11.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 у справі № 5023/5847/11 - припинити.