815/7259/15 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення щодо податку на додану вартість - 31.01.2020 Прийняття

У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Строй 2013" (далі - Товариство) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Біляївському районі ГУ ДФС в Одеській області (далі - ДПІ у Біляївському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про правомірність визначення своїх податкових зобов`язань.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2016 року (головуючий суддя - Токмілова Л.М.) в задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції погодився з доводами контролюючого органу про протиправність формування Товариством податкового кредиту за результатами господарських відносин позивача з ТОВ "Кейпер Сіті Строй", ТОВ "Астег", ТОВ "Скера", та ТОВ "Буд Люкс".

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року апеляційну скаргу Товариства обмеженою відповідальністю "Строй 2013" задоволено, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.12.2015 №0000842200; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй 2013" судовий збір в сумі 29 388, 05 гривень.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції зазначив, що висновки контролюючого органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства не підтверджені належними доказами та ґрунтуються виключно на припущеннях посадових осіб контролюючого органу.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2016 року. В обґрунтування вимог касаційної скарги контролюючий орган зазначив про нереальність укладених між позивачем та вказаними вище контрагентами угод, посилаючись при цьому на інформацію, отриману від інших органів фіскальної служби відносно контрагентів Товариства.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

09 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції від 03.10.2017).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Строй 2013" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб за період з 22.05.2013 по 27.11.2015.

За результатами перевірки складено акт від 14.12.2015 №1897/22/38723907 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог: абз. "а" п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню в сумі 746 363 грн, в тому числі по періодам: листопад 2014 року - 219 413 грн, грудень 2014 року - 330 521 грн, червень 2015 року - 196 429 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.12.2015 №0000842200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в України товарів у розмірі 746 363 грн за основним платежем та 186 590, 75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Контролюючий орган дійшов висновку про протиправність включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Кейпер Сіті Строй", ТОВ "Астег", ТОВ "Скера", та ТОВ "Буд Люкс".

Висновки контролюючого органу про порушення Товариством норм податкового законодавства ґрунтуються виключно на інформації, отриманій від інших органів Державно фіскальної служби стосовно контрагентів позивача.

Надаючи правову оцінку викладеним вище обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.

При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 03.11.2014 між ТОВ "Астег" (Продавець) та позивачем (Покупець) було укладено договори купівлі-продажу №8/2 та №9/1, за умовами яких Продавець передає у власність Покупцю товар, а Покупець бере на себе зобов`язання прийняти і оплатити за нього в строки і на умовах даного Договору (т. 1 а.с. 39-40, 60-61).

Також, 03.11.2014 між ТОВ "Кейпер Сіті Строй" (Продавець) та ТОВ "Строй 2013" (Покупець) укладено договори купівлі-продажу №№10, 11, 12, згідно п.1.1, 1.2 яких Продавець передає у власність Покупцю товар, а Покупець бере на себе зобов`язання прийняти і оплатити за нього в строки і на умовах даного Договору (том 1 а.с. 93, 96-97, 111-112).

10.11.2014 між позивачем (Замовник) та ТОВ "Кейпер Сіті Строй" (Підрядник) було укладено договір підряду № 14, за умовами якого Підрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов Договору виконання робіт. Об`єкт: "Капітальний ремонт даху будівлі Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області" (том 1 а.с. 120-121).

Крім того, між позивачем (Замовник) та ТОВ "Скера" (Підрядник) було укладено ряд договір підряду №№16, 18, 15, 17, за умовами яких Підрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов Договору виконання робіт по об`єктам: капітальний ремонт дворової території та харчоблоку Білгород-Дністровського шкірно-венерологічного диспансеру, м. Білгород-Дністровський, вул. Енгельса, 6; капітальний ремонт даху та заміна вікон бактеріологічної лабораторії особливо небезпечних інфекцій обласної СЕС по вул. Слепнева 6в м. Одеса; реконструкція Біляївської загальноосвітньої школи №2 І-ІІІ ступенів в м. Біляївка, Біляївського району, Одеської області; капітальний ремонт дворової території та харчблоку Білгород-Дністровського шкірно-венерологічного диспансеру, м. Білгород-Дністровський, вул. Енгельса, 6 (том 1 а.с. 166-167, 183-184, 197-198, 224-225).

01.12.2014 між позивачем (Продавець) та ТОВ "Строй 2013" (Покупець) укладено договори купівлі-продажу № 19, 21, 20, 22 за умовами яких Продавець передає у власність Покупцю товар, а Покупець бере на себе зобов`язання прийняти і оплатити за нього в строки і на умовах даного Договору (том 1 а.с. 254-255, том 2 а.с. 39-40).

Також, 25.05.2015 між позивачем (Покупець) та ТОВ "Траст Буд Люкс" (Продавець) укладено аналогічні договір купівлі-продажу № 3 за умовами якого Продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначенних в цьому Договорі, поставити, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, прийняти і оплатити поставлений товар (том 2 а.с. 97-98).

Крім того, 25.05.2015 між ТОВ "Строй 2013" (Генпідрядник) та ТОВ "Траст Буд Люкс" (Субпідрядник) укладено аналогічні договори підряду № 4, 7, за умовами яких Субпідрядник зобов`язується за завданням Генпідрядника виконати роботи з Капітального ремонту приміщень та огорожі Білгород-Дністровського шкірно-венерологічного диспансеру м. Білгород-Дністровський, вул. Енгельса, 6 та капітального ремонту внутрішніх туалетів, а Генпідрядник зобов`язується прийняти виконану роботу і сплатити її на умовах цих Договорів (том 2 а.с. 100-103, 148-151).

На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивач надав копії: податкових накладних, видаткових накладних, рахунків-фактури, довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, актів прийму виконаних будівельних робіт, актів прийому-передачі матеріалів до договору підряду, локального кошторису будівельних робіт, тощо (том 1 а.с. 37-38, 42-59, 62-92, 94-95, 98-111, 113-119, 122-165, 168-182, 185-196, 199-223, 226-236, 239-253, том 2 а.с. 1-23, а.с. 26-69, 70-96, 99, 104-129, 152-167, 172-241).

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наявним в матеріалах справи та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань за результатами господарських відносин з вказаними вище контрагентами.

Так, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій з зазначеними контрагентами, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентами сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на податкову інформацію, надану іншими контролюючими органами відносно контрагентів позивача, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Верховний Суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Також, контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017) та ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції після 15.12.2017) не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів позивача трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов укладених договорів, як не було надано і доказів про наявність фактів, які встановлені судами, однак не враховані під час прийняття рішень, та свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.