Б11/071-07/14/18/2/3 Про стягнення основної заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, та витрат на оплату послуг адвоката - 08.05.2018 Прийняття

Позивач, ОСОБА_4 (далі по тексту позивач) звернулася до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Македони" (далі по тексту ТОВ "Македони", відповідач) про стягнення 12 773,84 грн. основної заборгованості по заробітній платі, 15 741,05 грн. середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, 4 737,07 грн. компенсації за невикористану відпустку, 1 500,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем свого обов'язку щодо виплати позивачу заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку згідно з трудовою угодою № 1 від 12.01.2009.

Рішенням господарського суду Київської області від 16.11.2016 у справі № Б11/071-07/14/18/2/3, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2017, позов фізичної особи - ОСОБА_4 до ТОВ "Македони" задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 12 773,84 грн. заборгованості з виплати заробітної плати, 15 741,05 грн. відшкодування середнього заробітку за весь час затримки, та 1 578,94 грн. компенсації за невикористану відпустку; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2017 у справі № Б11/071-07/14/18/2/3 рішення господарського суду Київської області від 16.11.2016 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2017 скасовані; справу скеровано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходив з того, що судами не було надано оцінки правовій природі виникнення правовідносин між позивачем та ТОВ "Македони" в особі ліквідатора з приводу виконання ОСОБА_4 обов'язків за трудовою угодою у ліквідаційній процедурі відповідача.

Касаційний суд зазначив, що у ліквідаційній процедурі боржника жодних трудових відносин, що регулюються нормами трудового законодавства, ні між ліквідатором та найманим спеціалістом, ні між боржником та найманим спеціалістом не виникає.

Як регламентовано ст. - 111-12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній до 15.12.2017, далі по тексту ГПК України (1798-12) ) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

За результатами нового розгляду, господарський суд Київської області прийняв рішення від 04.07.2017, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовив повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що в силу положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) в даному випадку між позивачем та відповідачем не виникли трудові відносини на підставі підписаної між ними трудової угоди № 1 від 12.01.2009 і відповідно не підлягає застосуванню законодавство, що регулює трудові відносини, як-то Кодекс законів про працю України (322-08) чи інші нормативно-правові акти для захисту прав та інтересів сторін такої угоди чи вирішення спорів між ними.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення; рішення господарського суду Київської області від 04.07.2017 у справі № Б11/071-07/14/18/2/3 залишено без змін.

При цьому, погоджуючись із висновками місцевого господарського суду, апеляційний суд виходив також з того, що у процедурі ліквідації не можуть виникати жодні трудові відносини між ліквідатором чи боржником і будь-яким спеціалістом.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Київської області від 04.07.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 у справі № Б11/071-07/14/18/2/3, позивач ОСОБА_4 звернулася з касаційною скаргою про скасування оскаржуваних судових рішень з вимогою прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, заборгованість по заробітній платі за період з 01 травня 2014 року по 15 січня 2015 в сумі 12 773,84 грн. середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати за період з 15.01.2015 по 10.05.2017 в сумі 26 594,64 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 4 737,07 грн. та 7 647,00 грн. витрат за послуги адвоката.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на порушення господарським апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 97, 98 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 12 Конвенції 1949 "Про захист заробітної плати", ст. 43 Конституції України, ст.ст. 2, 5, 236 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № Б11/071-07/14/18/2/3 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Погребняк В.Я. - головуючий, Пєсков В.Г., Катеринчук Л.Й. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2018 у матеріалах справи).

У зв'язку з відрядженням судді Катеринчук Л.Й. за результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено наступний склад колегії суддів: Погребняк В.Я. (головуючий), Пєсков В.Г., Білоус В.В. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2018 у матеріалах справи).

Ухвалою Верховного Суду від 15.03.2018, у визначеному складі колегії суддів, поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження; прийнято справу № Б11/071-07/14/18/2/3 господарського суду Київської області до провадження; відкрито касаційне провадження і за касаційною скаргою ОСОБА_4; призначено розгляд справи на 17.04.2018; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 10.04.2018; доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

З метою надання можливості учасникам справи скористатися своїми процесуальними правами, Верховний Суд ухвалою від 17.04.2018 вирішив відкласти розгляд касаційної скарги ОСОБА_4 на 08.05.2018 з повідомленням про відкладення учасників справи.

Учасники провадження своїм правом, наданим ст.ст. 42, 295 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній з 15.12.2017) не скористалися, відзивів на касаційну скаргу гр. ОСОБА_4 не подали.

В судовому засіданні 08.05.2018 позивач повністю підтримала вимоги та доводи касаційної скарги, з підстав наведених у ній; просила суд касаційної інстанції постанову апеляційного суду від 11.12.2017 та рішення місцевого господарського суду від 04.07.2017 у справі № Б11/071-07/14/18/2/3 скасувати.

Представники інших учасників провадження в судове засідання 08.05.2018 не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги були повідомлені належним чином. Враховуючи, що явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників інших учасників провадження.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та позивача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

За приписами ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судами встановлено, що 12.01.2009 між позивачем та відповідачем в особі ліквідатора Седлецького О.В. було підписано трудову угоду № 1, згідно з умовами якої ОСОБА_4 була призначена на посаду виконавчого директора ТОВ "Македони".

Згідно з пунктами 1.1.-1.4. трудової угоди виконавчий директор зобов'язується безпосередньо і через сформований апарат здійснювати організацію заходів щодо забезпечення виконання керівником повноважень, визначених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) в межах ліквідаційної процедури ТОВ "Македони".

Виконавчий директор є повноважним представником підприємства при реалізації ним повноважень, передбачених даною трудовою угодою.

Виконавчий директор підзвітний та підконтрольний керівнику в межах, встановлених чинним законодавством та даною трудовою угодою.

Пункт 2.2. трудової угоди встановлює обов'язки виконавчого директора, а саме:

- виконувати рішення керівника;

- здійснювати заходи щодо збереження майна підприємства, в тому числі бухгалтерської та іншої документації, початків, штампів та інших матеріальних цінностей підприємства;

- здійснювати контроль за веденням бухгалтерського та статистичного обліку та фінансової звітності у встановленому порядку;

- забезпечувати збір інформації, підготовку документів, виконання розпорядчих дій, необхідних для ведення бази даних дебіторської заборгованості підприємства;

- забезпечувати збір інформації, підготовку документів, виконання розпорядчих дій необхідних для здійснення керівником розпорядження майном підприємства;

- створювати для працівників підприємства нормальні, безпечні та сприятливі умови для праці на підприємстві;

- здійснювати контроль за своєчасною виплатою заборгованості по заробітній платі працівникам підприємства.

Пунктами 4.1, 4.2. трудової угоди передбачено посадовий оклад виконавчого директора за виконання обов'язків, який встановлюється в розмірі мінімальної заробітної плати.

Виконавчому директору щомісяця виплачується заробітна плата за рахунок коштів підприємства.

Пунктом 6.1. трудової угоди визначено строк її дії, згідно якого дана трудова угода діє з моменту її укладення до моменту припинення провадження у справі № Б11/071-07/14/18/2 про банкрутство ТОВ "Македони".

12.01.2009 ТОВ "Македони" внесено запис до трудової книжки ОСОБА_4 про прийняття її на роботу на посаду виконавчого директора товариства.

15.01.2015 ТОВ "Македони" внесено запис до трудової книжки ОСОБА_4 про звільнення її з посади виконавчого директора товариства за власним бажанням.

Предметом спору у даній справі, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, є стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 12 773, 84 грн., стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 26 594, 64 грн. та стягнення компенсації за невикористану відпустку в сумі 4 737, 07 грн. за виконану роботу за трудовою угодою № 1 від 12.01.2009.

Згідно з ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі по тексту КЗпП (322-08) України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" (108/95-ВР) та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Стаття 117 КЗпП України зазначає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданих працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Разом з тим, як встановлено судами обох інстанції, щодо відповідача ТОВ "Македони" господарським судом Київської області порушено справу про банкрутство .

Постановою господарського суду Київської області від 21.10.2008 у справі № Б11/071-07/14/18/2 ТОВ "Македони" визнано банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Седлецького О.В.

Враховуючи, що стосовно боржника порушено справу про банкрутство, він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин і спеціальні норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (далі по тексту Закон про банкрутство) мають пріоритет у застосуванні щодо інших законодавчих актів України.

До того ж, колегія судді касаційної інстанції зазначає, що оскільки постанову про визнання ТОВ "Македони" банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у справі № Б11/071-07/14/18/2 було прийнято 21.10.2008, до спірних правовідносин застосовуються приписи Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) в редакції, чинній до 19.01.2013.

Згідно ст. 23 Закону про банкрутство з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом;

скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Таким чином, виходячи з аналізу положень Закону про банкрутство, законом передбачено наслідки визнання боржника банкрутом, з чого випливає, що в ліквідаційній процедурі у банкрута не виникає ніяких додаткових поточних зобов'язань зі сплати обов'язкових платежів, крім тих, які у вигляді конкурсних вимог включені до реєстру вимог кредиторів.

Як регламентовано частиною 1 статті 25 Закону про банкрутство ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту.

Статтею 33 Закону про банкрутство передбачено, що звільнення працівників боржника може провадитися після порушення провадження у справі про банкрутство та призначення господарським судом розпорядника майна відповідно до вимог Кодексу законів про працю України (322-08) з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

За нормами ст.ст. 23-25, 29, 30 Закону про банкрутство, для належного, кваліфікованого та оперативного виконання ліквідатором повноважень у справі про банкрутство (як-то: збереження та охорона майна, проведення інвентаризації, оцінки, аналіз фінансового становища боржника, здійснення повноважень з розпорядження та реалізації майна тощо) він має право залучати відповідних спеціалістів.

Зокрема, частиною 2 ст. 29 Закону про банкрутство визначено, що для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право залучати на підставі договору суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання з оплатою їх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів.

Таким чином, враховуючи правові наслідки визнання боржника банкрутом, які полягають у тому числі у звільненні працівників банкрута, а також у забороні на виникнення додаткових поточних зобов'язань, у тому числі зі сплати обов'язкових платежів, слід зауважити, що у зв'язку із необхідністю залучення ліквідатором відповідних спеціалістів безпосередньо у самого боржника не виникає жодних нових зобов'язань, у тому числі у зв'язку із необхідністю сплачувати таким спеціалістам заробітну плату та здійснювати з цієї заробітної плати передбачені законодавством відрахування (податки, збори, обов'язкові платежі).

До того ж пп. "г" п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону про банкрутство визначено, що витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута підлягають задоволенню у першу чергу.

Тобто, всі відповідні витрати, пов'язані із залученням ліквідатором спеціалістів відносяться до витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури підприємства боржника, а тому залучаючи згаданих спеціалістів ліквідатор має право діяти від імені боржника з метою виконання робот (надання послуг) у ліквідаційній процедурі боржника, але у межах виключно цивільно-правових відносин та укладаючи при цьому з такими особами відповідної цивільно-правової угоди.

Отже, враховуючи положення Кодексу законів про працю України (322-08) , Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) та інших нормативно-правових актів, та за наслідками їх правового аналізу, а також правові висновки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 12.04.2017 у даній справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків щодо неможливості виникнення трудових відносин між ліквідатором чи боржником і будь-яким спеціалістом у процедурі ліквідації боржника.

Разом з тим, зазначає, що у виключних випадках між ліквідатором чи боржником і будь-яким спеціалістом можуть виникати цивільні правовідносини щодо виконання робіт, надання послуг, тощо лише на підставі відповідних цивільно-правових угод.

Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження та в більшості своїй, зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. (ч.1 ст. 309 ГПК України (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_4 та залишення без змін рішення господарського суду Київської області від 04.07.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 у справі № Б11/071-07/14/18/2/3.