Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі), суддів: Владимиренко С.В., Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 у справі № 910/13700/16 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "ФК ФАКТОРИНГ" (відповідач-1); 2. Товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-нідерландського підприємства з іноземними інвестиціями "Безпека меду" (відповідач-2) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (третя особа-1); 2. ОСОБА_4 (третя особа-2) про стягнення 10 268 433,24 грн., за участю представників: від позивача Оленко Н.О. від відповідача-1 Кулик А.М. від відповідача-2 не з'явився від третьої особи-1 не з'явився від третьої особи-2 не з'явився

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "ФК ФАКТОРИНГ" (далі - ТОВ "Факторингова компанія "ФК ФАКТОРИНГ") та Товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-нідерландського підприємства з іноземними інвестиціями "Безпека меду" (далі - ТОВ СУНПІІ "Безпека меду") і з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, прийнятої господарським судом до розгляду, просило суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за договором про відновлювану кредитну лінію № 1502-14 від 11.04.2014 у розмірі 10 268 433,24 грн., з яких: сума простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 7 311 124,20 грн., сума простроченої заборгованості по відсотках у розмірі 1 666 816,26 грн., пеня за прострочення сплати кредиту, відсотків у розмірі 1 290 492,78 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.10.2016 у справі № 910/13700/16 (суддя Турчин С.О.) позов ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" задоволено повністю. Стягнуто солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 на користь позивача 7 311 124,20 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 1 666 816,26 грн. простроченої заборгованості по відсотках, 1 114 906,93 грн. пені за прострочення сплати кредиту, 175 585,85 грн. пені за прострочення сплати відсотків.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 (колегія суддів у складі: Руденко М.А. - головуючого, Пономаренка Є.Ю., Смірнової Л.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2016 у справі № 910/13700/16 скасовано в частині солідарного стягнення з відповідача-2 простроченої заборгованості за кредитом, простроченої заборгованості по відсоткам, пені та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Резолютивну частину рішення викладено в редакції, відповідно до якого позовні вимоги позивача до відповідача-1 задоволено; стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 7 311 124,20 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 1 666 816,26 грн. простроченої заборгованості по відсоткам, 1 114 906,93 грн. пені за прострочення сплати кредиту, 175 585,85 грн. пені за прострочення сплати відсотків; у позовних вимогах до відповідача-2 відмовлено повністю.

Не погоджуючись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 у справі № 910/13700/16, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначену постанову та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2016 у даній справі.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.03.2017 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Владимиренко С.В., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 11.04.2017 о 10 год. 30 хв.

07.04.2017 до Вищого господарського суду України надійшов відзив Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на касаційну скаргу ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", у якому третя особа-1 касаційну скаргу підтримує і просить суд касаційної інстанції її задовольнити та скасувати оскаржувану постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 у справі № 910/13700/16, а рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2016 у даній справі залишити в силі.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.04.2017 розгляд касаційної скарги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" відкладено на 25.04.2017 о 09 год. 50 хв.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-2, третя особа-1 та третя особа-2 передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористалися.

Заслухавши представників позивача та відповідача-1, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 11.04.2014 між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (Банк) та ТОВ "Факторингова компанія "ФК Факторинг" (Позичальник) укладено договір про відновлювану кредитну лінію № 1502-14 (номер договору в редакції додаткової угоди від 11.06.2014) (далі - Кредитний договір), згідно з п. 1.1 якого позивач відкриває відповідачу-1 відновлювану кредитну лінію на загальну суму 400 000 євро, а відповідач-1 зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти згідно з Графіком зниження кредитної лінії з кінцевим строком погашення до 10 квітня 2015 року і сплатити за користування кредитними коштами проценти відповідно до розділу 3 цього Договору.

У подальшому позивачем та відповідачем-1 були внесені зміни та доповнення до Кредитного договору згідно з додатковими угодами від 30.05.2014, 11.06.2014, 01.07.2014, 18.09.2014, 15.01.2015, 10.04.2015, 21.04.2015.

Так, відповідно до п. 1.1 Кредитного договору в редакції додаткової угоди від 21.04.2015 сторони погодили, що позивач відкриває відповідачу-1 відновлювану кредитну лінію на загальну суму 8 087 485,00 грн., а відповідач-1 зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти згідно з Графіком зниження ліміту кредитної лінії (додаток № 5 до Кредитного договору) з кінцевим строком погашення, зазначеним у п. 2.4 цього Договору, та сплатою за користування кредитними коштами процентів відповідно до розділу 3 цього Договору.

Згідно з п. 2.4 Кредитного договору в редакції додаткової угоди від 21.04.2015 відповідач-1 зобов'язується повернути позивачу кредитні кошти банку згідно з Графіком зниження ліміту кредитної лінії (додаток № 5 до Кредитного договору) з кінцевим строком погашення до 08.04.2016, шляхом перерахування грошових коштів на позичковий рахунок.

Крім того, до Кредитного договору позивачем та відповідачем-1 було укладено 5 додатків, якими, зокрема, встановлювались графіки зниження ліміту кредитної лінії.

Також, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.04.2014 між позивачем (Кредитор), відповідачем-2 (Поручитель) та відповідачем-1 (Боржник) було укладено договір поруки № 278 (далі - Договір поруки).

До Договору поруки в подальшому сторонами вносились зміни додатковими угодами від 30.05.2014, 11.06.2014, 10.04.2015, якими було змінено номер кредитного договору (з 1502v-14 на 1502-14), валюту та суму кредиту.

Як встановили суди попередніх інстанцій, на виконання умов Кредитного договору позивачем було надано відповідачу-1 кредитні кошти, що підтверджується меморіальними ордерами № 27728 від 23.04.2014 на суму 111 000,00 євро, що еквівалентно 1 765 710,86 грн., та № 34108 від 11.06.2014 на суму 9 446 000,00 грн.

02.07.2016 позивач звернувся до відповідачів з вимогою (повідомленням) № 24.2.2/393 від 23.06.2016, де вимагав негайного усунення порушень та виконання зобов'язань щодо сплати заборгованості за Кредитним договором.

Зазначена вимога була отримана відповідачем-1 04.07.2016, а відповідачем-2 - 05.07.2016, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, проте залишена відповідачами без відповіді та задоволення.

Посилаючись на неналежне виконання зобов'язань за Кредитним договором, позивач звернувся до господарського суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів 10 268 433,24 грн., з яких 7 311 124,20 грн. - сума простроченої заборгованості за кредитом, 1 666 816,26 грн. - сума простроченої заборгованості по відсотках, 1 290 492,78 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту, відсотків.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, перерахувавши грошові кошти Позичальнику - відповідачу-1, тоді як останнім порушено свої зобов'язання за Кредитним договором в частині повернення кредиту та сплати процентів. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що підписавши 10.04.2015 додаткову угоду до Договору поруки, відповідач-2 засвідчив, що ознайомлений з умовами Кредитного договору станом на 10.04.2015, у тому числі і з відсотковими ставками, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що порука не є припиненою, а твердження відповідача-2, викладені у відзиві на позовну заяву, є безпідставними.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення з відповідача-2 простроченої заборгованості за кредитом та відсотками, а також пені та відмовляючи у задоволенні позовних вимог до відповідача-2, виходив з того, що порука відповідача-2 за Договором поруки припинилась на підставі ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), оскільки внесені додатковою угодою від 10.04.2015 зміни до Кредитного договору призвели до збільшення відповідальності Поручителя, тоді як докази, які б свідчили, що Поручитель був обізнаний із умовами додаткової угоди від 10.04.2015 і надавав згоду на її укладення, відсутні.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з правомірною та обґрунтованою позицією апеляційного господарського суду, беручи до уваги таке.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч.ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій, факт надання позивачем відповідачу-1 грошових коштів шляхом їх перерахування на рахунки відповідача-1 підтверджується наявними в матеріалах справи меморіальними ордерами.

У свою чергу, відповідач-1 свої зобов'язання в частині своєчасного повернення позивачу кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом належним чином не виконував, у порушення положень п. 2.4 Кредитного договору в редакції додаткової угоди від 21.04.2015 у строк до 08.04.2016 не повернув кредитні кошти позивачу згідно з Графіком зниження ліміту кредитної лінії, а також порушив зобов'язання в частині сплати процентів. У зв'язку з викладеним, у відповідача-1 виникла прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 7 311 124,20 грн. та прострочена заборгованість зі сплати відсотків у розмірі 1 666 816,26 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до п. 7.1 Кредитного договору в редакції додаткової угоди від 11.06.2014 за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів та/або комісійної винагороди відповідач-1 сплачує позивачу пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення. Вказана пеня сплачується у разі порушення відповідачем-1 термінів платежів, передбачених п.п. 1.1, 2.4, 2.5, 3.4, 3.6, 4.5, 6.1, 8.3 цього Договору, а також будь-яких інших термінів платежів, що передбачені цим Договором.

З урахуванням викладеного, перевіривши розрахунок пені, здійснений за загальний період з 15.03.2016 по 14.09.2016 за несвоєчасне повернення кредиту та за загальний період з 15.03.2016 по 14.09.2016 за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, суди попередніх інстанцій встановили правильність нарахування позивачем пені у сумі 1 114 906,93 грн. за несвоєчасну сплату кредиту та 175 585,85 грн. за несвоєчасну сплату відсотків.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до п. 1.1 Договору поруки відповідач-2 зобов'язується перед позивачем відповідати в повному обсязі за своєчасне і повне виконання відповідачем-1 зобов'язань за Кредитним договором від 11.04.2014, укладеним між позивачем та відповідачем-1, згідно з яким відповідачу-1 надано кредит у розмірі 400 000 євро, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами, виходячи з відсоткових ставок, зазначених у п. 3.1 Кредитного договору.

У разі невиконання відповідачем-1 зобов'язань за Кредитним договором, відповідач-1 і відповідач-2 відповідають перед позивачем як солідарні боржники. Відповідач-2 відповідає перед позивачем у тому ж обсязі, що й відповідач-1, у т.ч. за основним боргом, щомісячними відсотками та підвищеними відсотками, за оплату комісійної винагороди, неустойки по основному боргу та відсоткам, а також за відшкодування всіх збитків (п.п. 2.1, 2.2 Договору поруки).

Відповідно до п. 1.3 Договору поруки відповідач-2 свідчить, що він ознайомлений з Кредитним договором та згоден з його умовами.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з п. 1.1 забезпеченого порукою Кредитного договору, позивач відкриває відповідачу-1 кредитну лінію за загальну суму 400 000 євро, а відповідач-1 зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти згідно з Графіком зниження кредитної лінії з кінцевим строком погашення до 10 квітня 2015 року і сплатити за користування кредитними коштами проценти відповідно до розділу 3 цього договору.

Додатковою угодою від 10.04.2015 до Кредитного договору, окрім іншого, було внесено зміни до п. 2.4 Кредитного договору, а саме збільшено кінцевий строк погашення до 08.04.2016.

Відповідно до п. 3.1 Кредитного договору відповідач-1 сплачує позивачу проценти за користування кредитними коштами у валюті кредиту за процентними ставками: з дати видачі кредиту до строку повернення кредиту, вказаного в п. 1.1 даного Договору, - 12% річних; у разі порушення відповідачем-1 строків погашення кредиту згідно з Графіком зниження ліміту кредитної лінії, зазначеним у п. 1.1 цього Договору, 24% річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання за кредитом згідно з вищезгаданим графіком, за період часу з моменту непогашення кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення цієї заборгованості за кредитом; 24% річних за період з терміну повернення кредиту, що зазначений в п. 1.1 цього Договору, а також у випадку порушення строків повернення кредитних коштів, що вказані в п.п. 4.5, 6.1 цього Договору, до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом.

Додатковими угодами від 30.05.2014, 11.06.2014, 01.07.2014, 18.09.2014, 15.01.2015, 10.04.2015 до п. 3.1 Кредитного договору були внесені зміни в частині процентної ставки.

Так, відповідно до п. 3.1 Кредитного договору у редакції додаткової угоди від 10.04.2015 відсоткова ставка становить:

- з 30.05.2014 по 09.04.2015 - 8% річних; з 10.04.2015 до строку повернення кредиту, вказаного в п. 1.1 Договору, - 16% річних;

- у разі порушення відповідачем-1 строків погашення кредиту згідно з Графіком зниження ліміту кредитної лінії, зазначеним у п. 2.4 цього Договору, - 32% річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання за кредитом згідно з вищезгаданим графіком, за період часу з моменту непогашення кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення цієї заборгованості за кредитом;

- 32% річних за період з терміну повернення кредиту, що зазначений у п. 2.4 цього Договору, а також у випадку порушення строків повернення кредитних коштів, що вказані в п.п. 4.5, 6.1 цього Договору, до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом.

Тобто додатковою угодою від 10.04.2015 було збільшено процентну ставку до 16% річних відповідно до пп. А п. 3.1 Кредитного договору та до 32% відповідно до пп.пп. В та С п. 3.1 Кредитного договору.

Крім того, як встановили господарські суди, додатковою угодою від 10.04.2015 також був збільшений строк погашення кредиту до 08.04.2016 (п. 2.4 Кредитного договору).

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, згідно з п. 4.4 Договору поруки внесення змін і доповнень до Кредитного договору, внаслідок якого збільшується обсяг відповідальності Поручителя (відповідача-2), не допускається без погодження з Поручителем.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за дії двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Зокрема, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-701цс15).

Збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни забезпеченого порукою зобов'язання суди повинні розуміти як: підвищення розміру процентів або встановлення нових умов щодо порядку зміни розміру процентної ставки, що призведе до її збільшення; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти; установлення або збільшення розміру неустойки; розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним тощо (пп. 4.1.6 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" (va001600-14) ).

У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком (зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25.09.2013 у справі № 6-97цс13).

За положеннями частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується, а тому в цьому випадку не обов'язково звертатися до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим, проте такі вимоги підлягають розгляду судом за наявності відповідного спору. Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя (такий правовий висновок сформульовано у постановах Верховного Суду України від 21.05.2012 у справах № 6-18цс11, № 6-69цс11).

За своєю правовою природою надання поручителем згоди на внесення до основного зобов'язання змін є одностороннім правочином, який за змістом і формою має відповідати вимогам ЦК України (435-15) та відображати волевиявлення особи (у даному випадку - поручителя).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.06.2013 у справі № 6-43цс13, згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов'язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з позицією апеляційного господарського суду про безпідставність висновку суду першої інстанції щодо достатності попередньої згоди Поручителя на зміну умов основного договору (п.п. 1.3, 2.2 Договору поруки), оскільки п. 4.4 Договору поруки чітко визначена необхідність узгодження з Поручителем змін та доповнень до Кредитного договору, унаслідок яких збільшується відповідальність Поручителя. Порушення цих умов відповідно до частини першої статті 559 ЦК України тягне припинення поруки.

Зазначена вище позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 25.09.2013 у справі № 6-97цс13.

Що стосується доводів позивача у поданій касаційній скарзі про те, що підписавши 10.04.2015 додаткову угоду до Договору поруки, відповідач-2 засвідчив, що він ознайомлений з умовами Кредитного договору станом на 10.04.2015, у тому числі і з відсотковими ставками та строком повернення кредитних коштів, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 05.06.2013 у справі № 6-43цс13, згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною.

Як вказав місцевий господарський суд у своєму рішенні, у додатковій угоді від 10.04.2015 до Договору поруки зазначено, що Поручитель (відповідач-2) зобов'язується перед Кредитором (позивачем) відповідати в повному обсязі за своєчасне і повне виконання Боржником (відповідачем-1) зобов'язань за Кредитним договором, згідно з яким Боржнику надано кредит у розмірі 8 266 500,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами, виходячи з відсоткових ставок, зазначених у п. 3.1 Кредитного договору.

Проте, наведені положення додаткової угоди від 10.04.2015 до Договору поруки не свідчать, що відповідач-2 як Поручитель був ознайомлений зі змінами та доповненнями до Кредитного договору, внесеними додатковою угодою від 10.04.2015, в частині збільшення процентної ставки та збільшення строку погашення кредиту.

Відтак, господарський суд апеляційної інстанції, встановивши, що внесені додатковою угодою від 10.04.2015 зміни до Кредитного договору призвели до збільшення процентної ставки за користування кредитними коштами та періоду нарахування процентів за користування кредитними коштами і, як наслідок, до збільшення загальної суми таких процентів, а отже, і до збільшення відповідальності Поручителя, а також врахувавши відсутність доказів, які б свідчили, що Поручитель був обізнаний з умовами додаткової угоди від 10.04.2015 до Кредитного договору і надавав згоду на її укладення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що порука відповідача-2 за Договором поруки припинилась на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Колегією суддів відхиляються посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 17.01.2011 у справі № 3-62г10, в якій зазначено, що закон пов'язує припинення поруки не із зміною будь-яких умов основного зобов'язання, забезпеченого порукою, а із зміною основного зобов'язання, за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу його відповідальності, з огляду на те, що в процесі розгляду даної справи (№ 910/13700/16) апеляційним господарським судом було встановлено відсутність згоди Поручителя на внесення змін до Кредитного договору додатковою угодою від 10.04.2015 саме щодо основного зобов'язання та, відповідно, збільшення обсягу його відповідальності саме внесеними змінами.

За таких обставин, господарський суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та правомірно стягнув 7 311 124,20 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 1 666 816,26 грн. простроченої заборгованості по відсотках, 1 114 906,93 грн. пені за прострочення сплати кредиту та 175 585,85 грн. пені за прострочення сплати відсотків з боржника - відповідача-1, відмовивши у задоволенні позовних вимог до відповідача-2.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 та ч.ч. 1, 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Обсяг обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Відхиляючи скаргу, касаційний суд, у принципі, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії" [ВП], заява № 30544/96).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Твердження скаржника про порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 у справі № 910/13700/16 залишити без змін.