Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Тітова Ю.Г.,

при секретарі судового засідання Любченко С.М.,

за участю представників:

позивача, Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі – АКБ, Банк), – Твердохліба О.С., Кисельова М.Є., Шарахматової Т.Є.,

відповідача, Міністерства юстиції України, – Рекашової А.М.,

третьої особи, Фонду державного майна України (далі – ФДМ), – Тетенко В.В.,

Генеральної прокуратури України – Зарудяної Н.О., –

розглянувши за винятковими обставинами у відкритому судовому засіданні за скаргою АКБ справу за його позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі – ДВС), третя особа – ФДМ, за участю Генеральної прокуратури України про визнання дій протиправними та скасування вимоги,

У грудні 2005 року АКБ звернувся з позовом до ДВС про визнання протиправними дій відповідача і скасування його вимоги від 13 грудня 2005 року № 318/10-б, якою позивача зобов’язано вчинити дії щодо списання та зарахування у власність держави в особі ФДМ пакета акцій Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (далі – ВАТ).

Свої вимоги позивач обґрунтував посиланням на такі обставини. На підставі наказу господарського суду Промислово-фінансовий концерн "Придніпров’я" (далі – ПФК) зобов’язаний повернути у власність держави в особі ФДМ пакет простих іменних акцій ВАТ у кількості 151 768 991 штука номінальною вартістю 0,25 грн кожна, що складає 50 відсотків плюс одна акція. АКБ є належним зберігачем цих цінних паперів, які обліковуються на особовому рахунку ПФК, і не був стороною у справі. Оспореною вимогою державного виконавця АКБ зобов’язано негайно виконати рішення суду та вчинити дії щодо списання і зарахування у власність держави в особі ФДМ пакета акцій ВАТ. Банк, посилаючись на відсутність у нього прав власника акцій і на те, що він не є стороною виконавчого провадження, вимогу державного виконавця не виконав. Згідно з наказом господарського суду, на підставі якого державним виконавцем ДВС проводяться виконавчі дії, повернути акції у власність держави зобов’язано ПФК, і тому лише останній може дати Банку відповідне розпорядження.

Господарський суд м. Києва постановою від 16 червня 2006 року в задоволенні позову відмовив.

28 листопада 2006 року Київський апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким задовольнив позовні вимоги.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 березня 2008 року постанову апеляційного суду скасував і провадження у справі закрив, пославшись на те, що цей спір не повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами рішення касаційного суду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), АКБ посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень КАС при вирішенні питання щодо підсудності зазначеного спору судам адміністративної юрисдикції та на підтвердження цього – на постанову Вищого адміністративного суду України від 6 лютого 2008 року у справі, в якій аналогічні вимоги розглянуті в порядку адміністративного судочинства. Скаржник просить скасувати рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та залишити в силі помилково скасоване рішення апеляційного суду.

Заслухавши представників сторін, третьої особи та Генеральної прокуратури України, перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі та запереченнях доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає підтвердженим неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень КАС при визначенні підсудності цього спору.

Закриваючи провадження у справі оскаржуваною ухвалою, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. На думку касаційного суду, спірні правовідносини виникли з корпоративних відносин у сфері переходу права власності на цінні папери ВАТ, безпосередньо стосуються діяльності останнього, ПФК та держави в особі ФДМ, спір вирішувався на підставі господарського процесуального законодавства, тому в цьому випадку оскаржуються дії з виконання рішення господарського суду і справа має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Однак із цим висновком погодитися не можна з таких підстав. Державний виконавець проводив дії з виконання наказу Господарського суду м. Києва від 30 вересня 2005 року, виданого на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 25 липня 2005 року та постанови Вищого господарського суду України від 26 серпня 2005 року. У той період, до набрання чинності КАС 1 вересня 2005 року, зазначені суди діяли як адміністративні. Спір у тій справі був адміністративним і стосувався не корпоративних відносин у сфері переходу права власності на цінні папери, а дотримання ФДМ процедури проведення аукціону з продажу акцій ВАТ у межах державної програми приватизації, тому справа розглядалася за винятковими обставинами Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України.

Відповідно до статті 181 КАС учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

У порядку господарського судочинства дії державного виконавця можуть бути оскаржені відповідно до статті - 121-2- Господарського процесуального кодексу України лише стягувачем, боржником або прокурором і тільки при виконанні рішень у господарських справах.

Вирішуючи питання щодо підсудності адміністративним судам спору, пов’язаного з проведенням державним виконавцем дій з виконання рішення господарського суду, слід виходити з норм процесуального законодавства, яке було чинним на час ухвалення цього судового рішення, з урахуванням подальшого розмежування компетенції між господарськими та адміністративними судами.

За таких обставин ухвала Вищого адміністративного суду України підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд, оскільки цим судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2008 року скасувати, справу направити до цього суду на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.