Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач) суддів Губенко Н.М., Іванової Л.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Виробниче житлово-ремонтно-експлуатаційне об'єднання "Жовтоводської міської ради" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2016 та на постанову Дніпропетровської апеляційного господарського суду від 14.12.2016 у справі № 904/7506/16 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Комунального підприємства "Виробниче житлово-ремонтно-експлуатаційне об'єднання "Жовтоводської міської ради" до Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування рішення за участю представників:

позивача: Брагін Д.О., дов. від 14.02.2017;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2016 у справі № 904/7506/16 (суддя - Ліпинська О.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровської апеляційного господарського суду від 14.12.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Пархоменко Н.В., судді - Коваль Л.А., Чередко А.Є.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2016 у справі № 904/7506/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що відповідно до п. 1.3 Статуту КП "Виробниче житлово-ремонтно-експлуатаційне об'єднання "Жовтоводської міської ради", засновником підприємства є Жовтоводська міська рада.

Жовтоводською міською радою Дніпропетровської області 30.03.2016 прийнято рішення № 213-6/VII "Про внесення змін до рішення Жовтоводської міської ради від 24.03.2010 № 1192-55/V "Про затвердження Статуту комунального підприємства "Виробниче житлово-експлуатаційне об'єднання" Жовтоводської міської ради", яким викладено розділ 7 Статуту КП "Виробниче житлово-ремонтно-експлуатаційне об'єднання "Жовтоводської міської ради" викладено в новій редакції, а в розділ 8 до п. 8.3 Статуту внесено зміни.

Предметом позовних вимог є визнання незаконним та скасування рішення Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області від 30.03.2016 № 213-6/VII "Про внесення змін до рішення Жовтоводської міської ради від 24.03.2010 № 1192-55/V "Про затвердження Статуту комунального підприємства "Виробниче житлово-експлуатаційне об'єднання" Жовтоводської міської ради", при прийнятті якого, як стверджує позивач, не було дотримано положень Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) щодо оприлюднення проекту рішення за 20 днів до дати його розгляду з метою прийняття.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з положень Законів України "Про доступ до публічної інформації" (2939-17) , "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) та дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Зокрема, суди зазначили, що оскарження невиконання обов'язку оприлюднення інформації здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) (ст. 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації"), а тому доводи позивача відносно порушення під час прийняття оскаржуваного рішення вимог щодо його оприлюднення при вирішенні даного спору господарським судом не досліджуються.

Крім того, дія Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) на дані правовідносини не поширюється.

При цьому, зважаючи на приписи п. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо управління об'єктами державної та комунальної власності" (1405-19) , статути і внутрішні положення державних і комунальних унітарних підприємств, господарських товариств, створених до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом, а тому спірне рішення прийнято у відповідності до вимог зазначеного законодавства.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Статтею 62 ГК України визначено, що підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту.

У відповідності до ст. 78 ГК України (в редакції, яка діяла на момент прийняття спірного рішення), комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Комунальне унітарне підприємство очолює керівник підприємства, що призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Також, відповідно до цього ж закону, органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні правові акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються неодноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

При цьому, законодавством врегульовану процедуру прийняття регуляторних актів органів місцевого самоврядування.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) .

Нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання - є регуляторним актом, порядок прийняття якого регулюється Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) .

Статтею 9 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" визначено, що кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань.

Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону.

У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта.

Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п'яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.

Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.

Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов'язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє.

Оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій не може бути перешкодою для проведення громадських слухань та будь-яких інших форм відкритих обговорень цього проекту регуляторного акта.

Посилаючись на Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки статті 13 цього закону, яка регулює способи оприлюднення документів, підготовлених у процесі здійснення регуляторної діяльності.

Так, у відповідності до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на адресу позивача відповідачем електронною поштою 17.03.2016 направлявся до відома проект рішення про внесення змін до рішення Жовтоводської міської ради від 24.03.2010 № 1192-55/V.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що ст. 14 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" визначено, що регуляторні органи публікують у друкованих засобах масової інформації та/або розміщують на своїх офіційних сторінках у мережі Інтернет або оприлюднюють в інший спосіб, у тому числі через телебачення і радіо, інформацію про здійснення ними регуляторної діяльності.

З огляду на наведені норми права, суди мали б дослідити, чи було здійснено оприлюднення проекту спірного рішення відповідно до вимог вищезазначених норм, що, в свою чергу, дає підстави для висновку, чи були порушені права та інтереси позивача, який має право розраховувати на дотримання, встановленої Законом процедури прийняття спірного рішення.

Направлення проекту рішення лише на адресу позивача є недостатнім заходом щодо оприлюднення для широкого кола осіб, потенціальна участь яких є гарантією більш зваженого та розумного рішення щодо управління комунальним підприємством.

При цьому, посилання судів на положення Закону України "Про доступ до публічної інформації" (2939-17) є помилковим, оскільки Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини.

До того ж, застосування судами під час вирішення спору п. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо управління об'єктами державної та комунальної власності" (1405-19) та норм ст. 78 ГПК України з урахуванням змін, внесених зазначеним Законом, є недоречним, оскільки спірне рішення було прийнято 30.03.2016, а зазначений Закон України було прийнято 02.06.2016, тоді як застосуванню підлягають норми права в редакції, яка була чинна на момент прийняття спірного рішення.

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Наведене свідчить, що, під час розгляду справи місцевим господарським судом та апеляційного перегляду, господарськими судами попередніх інстанцій, допущено порушення ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України (1798-12) , що є підставою для скасування прийнятих у цій справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 111-5 ГПК України).

Оскільки, в силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, вирішити спір.

Керуючись статтями 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Виробниче житлово-ремонтно-експлуатаційне об'єднання "Жовтоводської міської ради" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2016 та постанову Дніпропетровської апеляційного господарського суду від 14.12.2016 у справі № 904/7506/16 скасувати.

Справу № 904/7506/16 направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.