910/4425/16 Про стягнення із Залізниці шкоди, завданої внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, суми інфляційних втрат та 3 % річних - 21.03.2017 Прийняття

Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на приписи статей 11, 22, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 255 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) та статті 55 Закону України від 11.01.2001 № 2210-III "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210) мотивовано порушенням Залізницею законодавства про захист економічної конкуренції, внаслідок чого вона має відшкодувати позивачеві завдану цим шкоду, а також сплатити втрати від інфляції та 3 % річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.10.2016 (суддя Марченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 (колегія суддів у складі: Андрієнко В.В. - головуючий суддя, судді Буравльов С.І., Шапран В.В.), позов задоволено частково: із Залізниці на користь Підприємства стягнуто 120 283 293,60 грн. шкоди; у задоволенні решти позову відмовлено.

Прийняті зі справи судові рішення з посиланням на приписи статті 22, 625 ЦК України, статті 22, 224, 225, 255 ГК України та статті 48, 55 Закону № 2210 у частині задоволення позовних вимог мотивовано необхідністю відшкодування Залізницею завданої нею шкоди, а в частині відмови в решті позову - відсутністю у відповідача грошових зобов'язань перед позивачем.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Залізниця просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати в частині задоволення позову внаслідок їх прийняття з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Інші відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників Підприємства, Залізниці, АМК та КМУ, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що:

- рішенням АМК від 16.07.2013 № 576-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК):

визнано, що Державна адміністрація залізничного транспорту України (далі - Адміністрація) разом з іншими залізницями, об'єднаннями, підприємствами, установами й організаціями залізничного транспорту за результатами діяльності протягом 2012 року займала монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку перевезень вантажів транспортом загального користування (пункт 1);

дії Адміністрації, які полягали у зобов'язанні залізниць (Південної, Південно-Західної та Одеської залізниць) зазначати у перевізних документах - перевезення зернових вантажів Підприємства до станції "Миколаїв-Вантажний" як перевезення зернових вантажів на експорт (тобто з перетином державного кордону України) та в донарахуванні і стягненні відповідної частки тарифу без належних обґрунтувань, визнано порушенням, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку перевезення вантажів транспортом загального користування, що призвело до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (Підприємства), які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2);

за вчинення зазначеного порушення на Адміністрацію накладено штраф у сумі 100 000 000 грн. (пункт 3);

зобов'язано Адміністрацію розробити та затвердити механізм контролю за правильністю визначення вантажовласниками (вантажовідправниками тощо) призначення (найменування) вантажу (експорт або внутрішнє сполучення; пункт 4);

- Рішенням АМК від 03.06.2014 № 321-р "Про перегляд рішення Комітету від 16.07.2013 № 576-р" Рішення АМК залишено без змін;

- рішенням господарського суду міста Києва від 17.03.2015 зі справи № 910/14542/14, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 та Вищого господарського суду України від 01.07.2015, Адміністрації відмовлено в задоволенні її позову про визнання недійсним названого рішення АМК від 03.06.2014 № 321-р;

- Рішенням АМК, зокрема, встановлено, що:

Адміністрація разом з іншими залізницями, об'єднаннями, підприємствами, установами й організаціями залізничного транспорту є єдиним суб'єктом господарювання у розумінні статті 1 Закону № 2210;

вартість послуг з перевезення зернових вантажів на експорт залізничним транспортом є більшою, ніж перевезення таких же вантажів у внутрішньому сполученні;

Адміністрація зобов'язала Південну, Південно-Західну та Одеську залізниці зазначати у перевізних документах - перевезення зернових вантажів Підприємства до станції "Миколаїв-Вантажний" як перевезення зернових вантажів на експорт та донарахувати і стягувати відповідну частку тарифу, що визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною першою статті 1 та пунктом 2 статті 50 Закону № 2210;

Адміністрацією були відкладені раніше узгоджені залізницями плани перевезень зернових вантажів Підприємства із зазначенням внутрішнього коду станції "Миколаїв-Вантажний";

станція "Миколаїв-Вантажний" знаходиться в межах території України; перевезення зернових вантажів, які здійснювала Південна залізниця за планами перевезень Підприємства, є перевезенням у внутрішньому сполученні; вартість послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом повинна була розраховуватися як за перевезення вантажів у внутрішньому сполученні відповідно до положень збірника тарифів;

Адміністрація не мала підстав вважати перевезення вантажів Підприємства перевезеннями на експорт та, відповідно, застосовувати до них тарифи як для перевезення експортних вантажів;

Адміністрація безпідставно завищила вартість послуг з перевезення залізничним транспортом зернових вантажів позивача в межах України на станцію "Миколаїв-Вантажний", справляючи провізну плату в розмірі вищому та примушуючи Підприємство використовувати код станції призначення, який відповідає перевезенню вантажів на експорт; позивач не мав альтернативи залізничним перевезенням на відстані, більші за 300 км, а тому неподання вагонів для перевезення вантажів Підприємства призвело б до зупинення його діяльності;

- у зв'язку з відмовою відповідача погоджувати плани перевезень зернових вантажів до станції "Миколаїв-Вантажний" у внутрішньому сполученні (код "415207"), діючи під примусом з боку Залізниці як монополіста на ринку перевезення вантажів транспортом загального користування, Підприємство було вимушене починаючи з 06.02.2012 подавати місячні плани перевезень із зазначенням коду станції "415601" (експорт), що призвело до необґрунтованого завищення вартості перевезення зернових вантажів до станції "Миколаїв-Вантажний" та завдало шкоди Підприємству як споживачу послуг залізничного транспорту загального користування;

- наказом Адміністрації від 06.12.2012 № ЦМР-014 Південну, Південно-Західну та Одеську залізниці було зобов'язано вжити заходів щодо зазначення у перевізних документах при перевезенні зернових вантажів Підприємством до станції "Миколаїв-Вантажний" експортного коду станції та донарахування і стягнення відповідної частки тарифу;

- Підприємство зверталося до Залізниці з приводу визначення правильного тарифу листами від 07.02.2012 та від 08.02.2012;

- наполягання відповідача на справлянні провізної плати у розмірі, передбаченому для перевезень зерна на експорт, і з метою отримання додаткових платежів підтверджується листом від 09.02.2012 № ЦЗМ-12/281;

- докази перевезення Залізницею зерна Підприємства із станції призначення "Миколаїв-Вантажний" не на територію України відсутні;

- перевезення зерна Підприємства за період з 06.02.2012 по 22.07.2014 за накладними із станцією призначення "Миколаїв-Вантажний" мають статус перевезень залізничним транспортом на території України;

- зазначене порушення законодавства про захист економічної конкуренції тривало до 23.07.2014 - до набрання чинності наказом Міністерства інфраструктури України від 11.07.2014 № 306 "Про внесення змін до Коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги" (z0832-14) , яким скасовано диференціацію коефіцієнтів, які застосовувалися до тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом;

- тривалість зазначеного зловживання Адміністрацією монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку перевезення вантажів транспортом загального користування до 23.07.2014 підтверджується листом АМК від 20.01.2016 № 143-26/07-486 АМК;

- за період з 06.02.2012 по 22.07.2014 відповідач за наведених обставин без належних правових підстав справив з позивача 60 141 646,80 грн., що є різницею між тарифом для перевезень по території України і тарифом на експорт та підтверджується відповідними накладними;

- різниця між названими тарифами в сумі 60 141 646,80 грн. за спірний період визнається як позивачем, так і відповідачем;

- з лютого по грудень 2012 року різниця становила 21 566 138,40 грн., з січня по грудень 2013 року різниця становила 25 868 030,40 грн., з січня по 22.07.2014 різниця становила 12 707 478 грн., що підтверджується актами звірки даних по прибуттю вантажів у вагонах на адресу Підприємства, підписаними повноважними представниками та скріпленими печаткою позивача без зауважень (т. 5, а.с. 11-237, т. 6 а.с. 1-290);

- про порушення Залізницею своїх прав та завдання шкоди Підприємству позивач дізнався з моменту винесення Рішення АМК, а саме, - 16.07.2013;

- позивачем даний позов заявлено 14.03.2016;

- позивач просить стягнути з відповідача 49 056 791,75 грн. інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 5 413 115,09 грн.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з статтею 255 ГК України збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем, антиконкурентними узгодженими діями, дискримінацією суб'єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 55 Закону № 2210 особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування.

Цивільне законодавство України не встановлює обмежень у здійсненні особою права на звернення до суду з вимогами про відшкодування шкоди. Порядок провадження у таких справах врегульовано нормами процесуального законодавства.

Стаття 35 ГПК України не передбачає рішення АМК серед підстав звільнення від доказування.

Розділ VIII "Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції" Закону № 2210 (2210-14) не відносить до компетенції АМК вирішення питань стосовно відшкодування збитків.

Тому факт зловживання монопольним (домінуючим) становищем, як і завдання у зв'язку з цим шкоди за позовами на підставі статті 55 Закону № 2210, підлягають доказуванню відповідно до статей 32, 33 ГПК України за загальними правилам (у тому числі, можливо, і без участі органів АМК).

Відповідну правову позицію наведено й у постанові Верховного Суду України від 20.12.2005 зі справи № 12/141-185-21/51-20/170.

Водночас згідно з статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною четвертою статті 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

Для початку перебігу позовної давності має значення не лише день, коли особа із впевненістю довідалася про порушення свого права або про особу, яка його порушила, але й день, коли особа могла довідатися про відповідні обставини.

За змістом статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право у примусовому порядку через суд.

Таку правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі № 6-3006цс15.

Частиною четвертою статті 91 ЦК України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до частин першої та другої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників; юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з частиною другою статті 107 ЦК України після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Законом України від 23.02.2012 № 4442-VI "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" (4442-17) (далі - Закон № 4442-VI (4442-17) ) визначено правові, економічні та організаційні особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 % акцій якого належать державі (далі - Товариство).

Відповідно до приписів статті 2 Закону № 4442: утворення Товариства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом; товариство утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 % акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця), а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі - підприємства залізничного транспорту); статут Товариства затверджується Кабінетом Міністрів України; засновником Товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України; Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту; комісія з утворення Товариства у чотиримісячний строк з дня затвердження її складу подає центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, для затвердження у місячний строк зведений передавальний акт, зведений акт оцінки майна залізничного транспорту загального користування, а також проект статуту Товариства для подання Кабінетові Міністрів України. Зведені передавальний акт та акт оцінки складаються на основі узагальнених даних передавальних актів та актів оцінки, складених стосовно цілісного майнового комплексу кожного підприємства залізничного транспорту. Розмір статутного капіталу Товариства визначається під час його утворення згідно із зведеним актом оцінки майна залізничного транспорту загального користування.

Згідно з частиною другою статті 6 Закону 4442 вищим органом Товариства є загальні збори. Функції загальних зборів виконує Кабінет Міністрів України.

Частиною 2 Перехідних та прикінцевих положень Закону № 4442 (4442-17) встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що спеціальним Законом № 4442 (4442-17) визначено пріоритет у застосуванні його норм, а саме: утворення товариства залізничного транспорту загального користування відбувається за рішенням Кабінету Міністрів України, який, крім іншого, виконує функції загальних зборів Товариства.

Відповідно до Закону № 4442 (4442-17) та на виконання його вимог постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 (200-2014-п) "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Постанова № 200) утворено Товариство на базі Адміністрації, підприємств залізничного транспорту, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.

Пунктом 5 Постанови № 200 (200-2014-п) передбачено, що Міністерству інфраструктури у двомісячний строк необхідно: вжити заходів для реорганізації Укрзалізниці та підприємств, зазначених у додатку 1; разом з Укрзалізницею забезпечити проведення інвентаризації майна Укрзалізниці, підприємств, зазначених у додатку 1, та господарських товариств, зазначених у додатку 2; затвердити переліки та зведені акти інвентаризації майна, зокрема: Укрзалізниці та підприємств, зазначених у додатку 1, що вноситься до статутного капіталу товариства; яке закріплюється за товариством на праві господарського відання; Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 (735-2015-п) "Питання публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено статут Товариства (далі - Статут).

Згідно з пунктами 1, 2 Статуту Товариство є юридичною особою, утвореною відповідно до Закону № 4442 (4442-17) , Постанови № 200 (200-2014-п) . Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Товариство є юридичною особою з дня державної реєстрації (пункт 12 Статуту).

Пунктами 20, 21 Статуту визначено, що: Товариство має у власності майно, внесене до його статутного капіталу, та/або інше майно, набуте ним на підставах, що не заборонені законодавством. Товариство здійснює володіння, користування та розпорядження таким майном згідно з метою своєї діяльності з урахуванням вимог законодавства та цього Статуту; за Товариством закріплено на праві господарського відання державне майно, що передане йому відповідно до законодавства. Товариство здійснює користування та розпорядження цим майном відповідно до мети своєї діяльності з урахуванням обмежень, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами та цим Статутом.

Відповідно до пунктів 25, 26, 53, 54 Статуту засновником Товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Управління корпоративними правами держави стосовно Товариства здійснює Кабінет Міністрів України. Управління корпоративними правами держави, переданими до статутного капіталу Товариства, здійснює Товариство; єдиним акціонером Товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України; Вищим органом є загальні збори акціонерів. Функції загальних зборів виконує Кабінет Міністрів України; функції вищого органу, які передбачені законодавством, цим Статутом, а також внутрішніми документами Товариства, крім функцій, зазначених у пункті 56 цього Статуту, здійснюються Кабінетом Міністрів України одноосібно.

Отже, із комплексного аналізу зазначених норм права можна дійти висновку, що спеціальним Законом № 4442 (4442-17) визначено особливості утворення Залізниці, на виконання якого Кабінет Міністрів України прийняв відповідний нормативно-правовий акт та діяв не тільки як вищий орган у системі органів виконавчої влади, а й як особа, яка здійснює на підставі цього Закону від імені держави функції вищого органу управління Залізницею.

Зважаючи на викладене, питання правонаступництва Залізниці стосовно Адміністрації визначається спеціальним законом та прийнятою на його виконання Постановою № 200 (200-2014-п) , яка пов'язує перехід прав і обов'язків Адміністрації до Залізниці з інвентаризацією, складанням передавального акта та внесенням майна до статутного капіталу правонаступника.

У свою чергу, попередні судові інстанції у задоволенні позовних вимог Підприємства виходили із загальної позовної давності в три роки, а початком її перебігу визначили день прийняття Рішення АМК - 16.07.2013.

При цьому як місцевий, так і апеляційний господарські суди не звернули уваги на те, що:

- зловживання монопольним (домінуючим) становищем, як і завдання у зв'язку з цим шкоди, за позовами на підставі статті 55 Закону № 2210 підлягають доказуванню відповідно до статей 32, 33 ГПК України за загальними правилам (у тому числі, можливо, і без участі органів АМК);

- для початку перебігу позовної давності правове значення має й день, коли особа могла довідатися про відповідні обставини;

- Підприємство вимагає відшкодування шкоди починаючи з 06.02.2012;

- Підприємство (як це встановлено попередніми судовими інстанціями), не погоджуючись із спірними тарифами, зверталося до Залізниці з приводу визначення правильного тарифу листами від 07.02.2012 та від 08.02.2012;

- у Рішенні АМК безпосередньо зазначено про те, що його прийнято за результатами розгляду заяв Підприємства від 16.05.2012 № 5387/12-27, від 31.05.2012 № 6027/12-27, від 24.07.2012 № 8096/01-27;

- Рішенням АМК встановлено вчинення згаданого порушення в діях Адміністрації, тоді як відповідачем у даній справі є Залізниця.

Отже, висновок попередніх судових інстанцій щодо початку перебігу позовної давності з 16.07.2013 є передчасним та свідчить про неправильне застосування судами приписів частини першої статті 261 ЦК України, тоді як для правильного вирішення даного судового спору місцевому та апеляційному господарським судам належало дослідити обставини правонаступництва відповідача стосовно заподіювача шкоди, а також з належною повнотою з'ясувати початок перебігу позовної давності - день, коли позивач міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Проте ними цього здійснено не було.

У свою чергу, відмова в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є законною та обґрунтованою, свідчить про належне встановлення місцевим і апеляційним господарськими судами правового змісту спірних правовідносин, правильне застосування ними приписів статті 625 ЦК України та сторонами судові рішення зі справи в цій частині не оскаржуються.

Таким чином, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у частині задоволення позовних вимог Підприємства. В решті (стосовно відмови в позові) оскаржувані судові рішення мають бути залишені без змін через відсутність передбачених законом підстав для їх зміни або скасування.

Касаційна інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 111-7, 111-9- 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 зі справи № 910/4425/16 скасувати в частині задоволення позову щодо стягнення з публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" 120 283 293 (сто двадцять мільйонів двісті вісімдесят три тисячі двісті дев'яносто три) грн. 60 коп. шкоди та 142 272 (сто сорок дві тисячі двісті сімдесят дві) грн. 40 коп. судового збору.