Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі), суддів: Кролевець О.А., Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на ухвалу та постанову господарського суду міста Києва від 29.11.2016 Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 у справі № 910/3250/16 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 14 862 639,53 грн., за скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, за участю представників: від позивача не з'явився від відповідача Сороколіт Є.М. від ДВС України не з'явився

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.11.2016 у справі № 910/3250/16 (суддя Карабань Я.А.) у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") на дії органу Державної виконавчої служби відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 (колегія суддів у складі: Жук Г.А. - головуючого, Мальченко А.О., Дикунської С.Я.) ухвалу господарського суду міста Києва від 29.11.2016 у справі № 910/3250/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду міста Києва від 29.11.2016 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 у справі № 910/3250/16, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначені судові акти і визнати незаконними дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві) щодо винесення 23.08.2016 постанови ВП № 51803186 про стягнення виконавчого збору у розмірі 486 232,52 грн. та визнати недійсною постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві Гречуха О.Я. щодо винесення зазначеної постанови.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані ухвала та постанова прийняті з порушенням норм чинного законодавства.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.03.2017 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Кролевець О.А., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 21.03.2017 о 10 год. 55 хв.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач та орган Державної виконавчої служби України передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористалися.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.04.2016 у справі № 910/3250/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2016, стягнуто з відповідача на користь позивача основну заборгованість у сумі 4 655 625,17 грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 206 700,00 грн.

На виконання рішення від 19.04.2016 у справі № 910/3250/16 господарським судом міста Києва було видано наказ від 11.07.2016.

20.09.2016 до господарського суду міста Києва надійшла скарга ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на дії органу ДВС у справі № 910/3250/16, в якій скаржник просив суд визнати незаконними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві щодо винесення 23.08.2016 постанови ВП № 51803186 про стягнення виконавчого збору у розмірі 486 232,52 грн. та визнати недійсною постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві Гречуха О.Я. щодо винесення зазначеної постанови.

В обґрунтування поданої скарги, боржник (відповідач у справі) послався на те, що на день винесення оскаржуваної постанови (23.08.2016) заборгованість відповідача перед позивачем за рішенням суду у даній справі була відсутня у зв'язку із самостійним виконанням відповідачем рішення у повному обсязі. А тому, враховуючи, що державний виконавець не вчиняв жодних виконавчих дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду у даній справі, винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору, на думку скаржника, було неправомірним.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Частиною першою статті 116 ГПК України встановлено, що виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІV "Про виконавче провадження" в редакції, що діяла на час спірних правовідносин щодо виконання рішення суду (далі - Закон України "Про виконавче провадження" (1404-19) ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 вказаного Закону державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві Гречухом Олегом Ярославовичем (далі - Гречух О.Я.) була винесена постанова від 02.08.2016 про відкриття виконавчого провадження ВП № 51803186 на підставі наказу господарського суду міста Києва, виданого 11.07.2016 у справі № 910/3250/16, про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості в сумі 4 655 625,17 грн. та витрат зі сплати судового збору в сумі 206 700,00 грн.

Вказаною постановою попереджено боржника про необхідність самостійно виконати рішення суду протягом семи днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а також про те, що у протилежному випадку державним виконавцем буде розпочато виконання рішення суду в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Таким чином, як вірно зазначив місцевий господарський суд, враховуючи, що постанова про відкриття виконавчого провадження винесена державним виконавцем 02.08.2016, останній сьомий день строку для самостійного виконання боржником рішення суду сплив 09.08.2016.

Як встановлено господарськими судами, постанова про відкриття виконавчого провадження була отримана боржником 08.08.2016, що підтверджується відповідною відміткою реєстрації вхідної кореспонденції на вказаній постанові.

Також, суди встановили, що боржник направив на адресу стягувача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог № 26-5217/1.8-16 від 08.08.2016, у якій зазначив про припинення взаємних грошових зобов'язань на суму 17 024,31 грн. Відповідно до письмових пояснень, поданих до суду стягувачем 04.11.2016, вказана заява була отримана останнім 15.08.2016.

10.08.2016, вже після закінчення строку для самостійного виконання рішення, боржник направив на адресу Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві заяву № 14/2-1532/3 від 10.08.2016 про відкладення провадження виконавчих дій. Надсилання підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком підприємства поштового зв'язку № 9820 від 10.08.2016.

У вказаній заяві боржник просив орган ДВС відкласти виконавчі дії на строк 10 робочих днів на підставі ч. 1 ст. 35 Закону України "Про виконавче провадження".

11.08.2016 копія зазначеної заяви була подана божником безпосередньо до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві, що підтверджується відповідною відміткою реєстрації вхідної кореспонденції на супровідному листі від 11.08.2016 № 14/2-1535/3.

Також, судами встановлено, що відповідно до поданих до матеріалів справи копій платіжних доручень № 4006359 від 12.08.2016 та № 4006516 від 18.08.2016, на виконання рішення від 19.04.2016 у справі № 910/3250/16 боржник сплатив стягувачу кошти в розмірі 206 700,00 грн. та в розмірі 4 638 600,86 грн. відповідно.

23.08.2016 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві Гречухом О.Я. була винесена постанова ВП № 51803186 про стягнення виконавчого збору, якою з боржника стягнуто виконавчий збір у розмірі 486 232,52 грн.

Крім того, листом начальника Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві від 23.08.2016 № 316/9 "Про розгляд звернення", у відповідь на заяву боржника про відкладення виконавчих дій, повідомлено останнього про те, що станом на 23.08.2016 заходи примусового виконання до нього не застосовувались та боржника не було позбавлено можливості виконати рішення суду самостійно.

25.08.2016 боржник направив на адресу Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві заяву № 14/2-1667В про закінчення виконавчого провадження, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком підприємства поштового зв'язку № 6079 від 25.08.2016, копії яких долучені до матеріалів справи. У зазначеній заяві боржник повідомив державного виконавця про виконання рішення суду в повному обсязі.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Частиною третьою вказаної статті встановлено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Водночас, згідно з положеннями ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначеному розмірі виконавчий збір стягується з боржника також у разі виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Згідно з п. 3.7.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (z0489-12) (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору), постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення.

Проаналізувавши наведені положення Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що на дату прийняття спірної постанови про стягнення виконавчого збору, необхідними умовами для її прийняття та стягнення з боржника виконавчого збору було завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання судового рішення, факт невиконання ним вказаного рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання, та ненадання державному виконавцю документального підтвердження виконання рішення у добровільному порядку.

Тобто, положення статті 27 цього Закону пов'язують початок примусового виконання рішення державним виконавцем, як процедури, з настанням певного терміну у часі - наступним днем після закінчення відповідних строків для самостійного виконання рішення.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 28.01.2015 у справі № 924/205/13-г, оскільки приймаючи зазначену постанову, Верховний Суд України керувався приписами Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) у попередній редакції. Однак, Законом України від 12.02.2015 № 191-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)" (191-19) , який набрав чинності 05.04.2015, було внесено зміни та доповнення до ст.ст. 28, 41 та 46 Закону України "Про виконавче провадження". Так, Законом України від 12.02.2015 № 191-VIIІ (191-19) встановлено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Оскільки правовідносини у даній справі щодо виконання рішення суду виникли після набрання чинності вищезазначених змін, суди попередніх інстанцій вірно вказали, що у даному випадку підлягає застосуванню редакція ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження", яка набрала чинності 05.04.2015 та якою передбачено стягнення виконавчого збору незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, фактично боржник виконав рішення суду від 19.04.2016 у справі № 910/3250/16 в повному обсязі лише 18.08.2016, тобто поза межами семиденного строку, встановленого ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" для самостійного виконання, а заяву про закінчення виконавчого провадження № 14/2-1667В, у якій повідомив державного виконавця про виконання рішення суду в повному обсязі, направив на адресу Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві лише 25.08.2016, тобто після винесення державним виконавцем постанови від 23.08.2016 про стягнення виконавчого збору, а не до закінчення строку для самостійного виконання рішення.

На підставі встановлених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що приймаючи постанову про стягнення виконавчого збору, державний виконавець, враховуючи закінчення строку для самостійного виконання рішення суду, відсутність будь-яких доказів про виконання рішення суду в добровільному порядку, діяв в межах повноважень, закріплених Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , та за наявності на це відповідних підстав.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги на дії органу ДВС.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-13 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 та ч.ч. 1, 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Обсяг обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Відхиляючи скаргу, касаційний суд, у принципі, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії" [ВП], заява № 30544/96).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Твердження скаржника про порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм чинного законодавства при прийнятті оскаржуваних ухвали та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 та ухвалу господарського суду міста Києва від 29.11.2016 у справі № 910/3250/16 залишити без змін.