Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Управління Пенсійного фонду України в Коропському районі Чернігівської області (далі – Управління ПФУ) справу за позовом Управління ПФУ до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Покошицьке" (далі – СТОВ "Покошицьке") про стягнення заборгованості,

У липні 2006 року Управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з СТОВ "Покошицьке" 19904 грн 91 коп. заборгованості з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.

Господарський суд Чернігівської області постановою від 13 вересня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29 листопада 2006 року, у позові відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 лютого 2008 року ухвалені у справі судові рішення залишив без змін.

У скарзі про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами Управління ПФУ, посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить Верховний Суд України скасувати всі ухвалені у справі судові рішення та задовольнити позов. На обґрунтування скарги Управління ПФУ послалося на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 травня 2007 року, у справі за аналогічним позовом, у якій, на думку скаржника, одні й ті самі норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Дослідивши за матеріалами справи доводи скаржника, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала доведеним неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права та дійшла висновку про обґрунтованість скарги Управління ПФУ, незаконність судових рішень, постановлених судами у цій справі.

Позовні вимоги стосуються компенсації витрат позивача на виплату і доставку пенсій працівникам відповідача за період з червня по грудень 2005 року в розмірі 19 904 грн, призначених відповідно до пунктів "в", "д" статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788--X-II "Про пенсійне забезпечення" (далі – Закон № 1788--X-II (1788-12) ).

Залишаючи без змін рішення апеляційного суду, касаційний суд виходив із того, що чинне законодавство не передбачало обов’язку відшкодування платниками збору виплачених їх працівникам пільгових пенсій, призначених відповідно до статті 13 Закону № 1788--X-II, що позбавляло загальне відшкодування пільгових пенсій статусу загальнообов’язкового платежу.

Із законністю та обґрунтованістю такого висновку погодитися не можна з наступних підстав.

Відповідач є платником збору на обов’язкове державне пенсійне забезпечення відповідно до пунктів 1 та 2 статті 1 Закону України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (далі – Закон № 400/97-ВР (400/97-ВР) ).

Згідно з абзацом четвертим пункту 1 статті 2 Закону № 400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"–"з" статті 13 Закону № 1788--X-II до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 цього Закону.

Абзацом третім пункту 1 статті 4 Закону № 400/97-ВР встановлено ставку на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.

Цей порядок компенсації витрат Пенсійного фонду України не змінився у зв’язку з набранням Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-15 (1058-15) "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі – Закон № 1058-IV (1058-15) ) чинності з 1 січня 2004 року.

Так, пунктом 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV (1058-15) (в редакції, чинній у період, за який стягуються позивачем витрати на виплату та доставку пільгової пенсії працівникам відповідача) встановлено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами Закону № 1058-IV (1058-15) в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом -№ 1788--X-II (1788-12) . У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону № 1058-IV. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до абзацу четвертого підпункту 1 зазначеного пункту підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності Законом № 1058-IV (1058-15) , у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

В абзаці п’ятому цього ж підпункту зазначено, що виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року – за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV.

Однак ці норми не стосуються спірних відносин, оскільки не поширюються на відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"–"з" статті 13 Закону № 1788-XII . Вони були направлені, зокрема, на: врегулювання відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України (абзац четвертий); встановлення джерела виплати пенсій іншим пільговим категоріям пенсіонерів (абзац п’ятий). Тобто ці норми були направлені на встановлення регулювання інших відносин, а не на зміну чинного регулювання спірних правовідносин.

На обґрунтування своєї позиції суди помилково послалися на положення абзацу п’ятого підпункту 1 пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV (1058-15) зі змінами, внесеними Законом України від 31 травня 2005 року № 2613-IV "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення працівників сільськогосподарських підприємств – платників фіксованого сільськогосподарського податку" (2613-15) , оскільки він набрав чинності лише з 1 січня 2006 року, а отже не поширювався на регулювання спірних відносин та направлений на унормування питань пенсійного забезпечення працівників сільськогосподарських підприємств – платників фіксованого сільськогосподарського податку.

За наведених обставин усі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241–244 (2747-15|244) Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Управління Пенсійного фонду України в Коропському районі Чернігівської області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs1895352) від 21 лютого 2008 року, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 29 листопада 2006 року та постанову Господарського суду Чернігівської області від 13 вересня 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.