Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів: Поляк О.І. (доповідач), Бакуліної С.В., Яценко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 у справі № 910/7851/16 Господарського суду міста Києва за позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державне підприємство "Донецька залізниця" про стягнення 137 073,95 грн,

за участю представників

від позивача: Івченко С.П.;

від відповідача: Даховський М.А.;

від третьої особи: не з'явились;

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 у справі № 910/7851/16 (суддя - Смирнова Ю.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 у справі № 910/7851/16 і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ПрАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 16, 22, 91, 104, 107, 623, 920, 924 Цивільного кодексу України, ст. 224 Господарського кодексу України, ст. 19 Закону України "Про господарські товариства", ст.ст. 1 - 3, 4, 6, 7, 9 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", ст.ст. 110, 113, 114 Статуту залізниць України (457-98-п) , п. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 N 644 (z0861-00) , п.п. 2, 12 Статуту Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 N 735 (735-2015-п) , ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

У призначене судове засідання з'явилися представники позивача та відповідача. Представник третьої особи не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 31.12.2014 між ПрАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (покупець) та ТОВ "Метінвест Холдінг" (постачальник) було укладено договір № МДМ-13.50-15-1672/1997, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти і оплатити коксову продукцію виробництва ПАТ "Авдіївський коксохімічний завод", ПАТ "Донецьккокс", ПАТ "Запоріжжякокс", ПАТ "МК "Азовсталь" на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п. 3.1 договору постачальник зобов'язується поставити ресурси на умовах поставки, вказаних у специфікаціях, відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "ІНКОТЕРМС" в редакції 2010 року.

Господарськими судами встановлено, що у січні 2016 року ПАТ "Авдіївський коксохімічний завод" відправило за залізничною накладною № 51503928 від 25.01.2016 вагони № 56331903 та № 53169579 зі станції Авдіївка на станцію Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці. Одержувачем вантажу вказано ПрАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча".

При прибутті вищевказаних вагонів на станцію Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці на підставі даних залізничної накладної № 51503928 від 25.01.2016 було здійснено перевірку маси вантажу і виявлено, що маса вантажу у вагонах № 56331903 та № 53169579 не відповідає масі, вказаній відправником у залізничній накладній.

Враховуючи виявлену невідповідність маси вантажу було складено комерційні акти БН № 724671/36 від 26.01.2016 та БН № 724272/37 від 26.01.2016. Так, в комерційному акті БН № 724671/36 від 26.01.2016 зазначено, що вага вказана відправником: вага брутто - не зазначено, тара - 23 800 кг, нетто - 46 200 кг. Виявилось: брутто - 57 300 кг, тара з брусу - 23 800 кг, нетто - 33 500 кг, що менше ваги, зазначеній у накладній на 12 700 кг. Відповідно до комерційного акту БН № 724272/37 від 26.01.2016 вага зазначена відправником: вага брутто - не зазначено, тара - 23 500 кг, нетто - 41 000 кг. Виявилось: брутто - 40 000 кг, тара з брусу - 23 500 кг, нетто - 16 500 кг, що менше ваги, зазначеній у накладній на 24 500 кг.

Загальна сума недостачі маси вантажу, який мав отримати ПрАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", становить 137 073,95 грн, з яких: 45 526,36 грн - недостача з урахуванням природних втрат у напіввагоні № 56331903; 91 547,59 грн - недостача з урахуванням природних втрат у напіввагоні № 53169579.

Вважаючи, що з урахуванням приписів ст. 113 Статуту залізниць України (457-98-п) ПАТ "Українська залізниця" зобов'язане відшкодувати шкоду, заподіяну незбереженням прийнятого до перевезення вантажу ПрАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Українська залізниця" про стягнення з останнього на користь ПрАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" суму збитків, які виникли у зв'язку із незбереженням вантажу при перевезенні в розмірі 137 073,95 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що вагони №№ 56331903, 53169579 були прийняті до перевезення Державним підприємством "Донецька залізниця" та видані позивачу із складенням комерційних актів № 724671/36, № 724272/37 від 26.01.2016. При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності заявлення ним вимог саме до відповідача. Зазначення в актах чинного законодавства та статуті відповідача про те, що останній є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту не свідчить про автоматичне правонаступництво без проведення певних дій, зокрема, інвентаризації майна, затвердження передавальних актів і припинення юридичних осіб та підприємств. В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що між відповідачем та ДП "Донецька залізниця" складався передавальний акт, а відтак ПАТ "Українська залізниця" не має відповідати за неналежне виконання ДП "Донецька залізниця" своїх зобов'язань. Крім того, згідно з приписами чинного законодавства майно підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, в тому числі й ДП "Донецька залізниця", їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, не ввійшло до статутного капіталу відповідача, на балансі якого тимчасово відображатися тільки активи таких підприємств (зобов'язання в балансі не відображаються і до відповідача не переходять). Відповідач не став правонаступником ДП "Донецька залізниця", оскільки згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 604 від 12.11.2014 (604-2014-п) процедура реорганізації цих підприємств та передача всіх їх прав та обов'язків до ПАТ "Українська залізниця" призупинена до завершення проведення антитерористичної операції. При цьому відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інформації, розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, станом на час розгляду даної справи ДП "Донецька залізниця" є діючою юридичною особою, яка не припинила свою господарську діяльність, а відтак може виступати учасником судового процесу на загальних підставах.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується з вказаними висновками місцевого та апеляційного господарських судів, вважає їх передчасними та такими, що встановлені з неповним з'ясуванням обставин справи, які мають значення для правильного вирішення даного спору по суті, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі ст. 6 Статуту залізниць України (457-98-п) накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Пунктом 1.2 Правила оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 N 644 (z0861-00) (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 N 138 (z0765-11) ), накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Заповнення накладної здійснюється відправником, залізницею, одержувачем згідно з поясненнями, наведеними у додатку 3 до цих Правил.

Таким чином, права та обов'язки сторін щодо перевезення вантажу залізничним транспортом виникають на підставі відповідного договору та накладної, яка є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, що укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача і супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Однак, господарські суди попередніх інстанцій лише обмежившись з'ясуванням обставин справи, що стосуються правонаступництва відповідача, взагалі не дослідили дійсний характер правовідносин, які склалися між сторонами та підстави їх виникнення, а відтак не встановили хто саме здійснював перевезення вантажу та чи наявні підстави для покладення на нього відповідальності за незбереження вантажу.

Так, ні місцевим, ні апеляційним господарськими судами не було досліджено залізничну накладну № 51503928 від 25.01.2016 за якою здійснювалося перевезення вантажу у вагонах № 56331903 та № 53169579.

Відповідно до п.п. 3.1, 5.1 Правила оформлення перевізних документів заповнення накладної на станції відправлення та на станції призначення здійснюється залізницею згідно з додатком 3 до цих Правил.

Додатком 3 до вказаних Правил передбачено, що календарний штемпель станції відправлення проставляється залізницею після приймання вантажу до перевезення станцією відправлення, а календарний штемпель прибуття вантажу та календарний штемпель з датою видачі вантажу - після прибуття вантажу на станції призначення.

Разом з тим, господарські суди попередніх інстанцій не дослідили календарні штемпелі якої залізниці проставлені на вказаній накладній та не встановили якою саме залізницею здійснювалося перевезення вантажу у вагонах № 56331903 та № 53169579 та на якій території.

Крім того, ні місцевим, ні апеляційним господарськими судами не було встановлено чи укладався та з ким саме договір про організацію перевезення вантажів позивача залізничним транспортом протягом періоду в межах якого перевозилися вагони № 56331903 та № 53169579.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем разом з апеляційною скаргою було подано договір про організацію перевезення вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги № 1970/ДФ/10017, укладений між ПАТ "Українська залізниця" та позивачем 25.12.2015 (а.с. - 116).

Однак, господарський суд апеляційної інстанції, не зазначивши про наявність чи відсутність підстав для прийняття зазначеного договору в якості додаткового доказу, взагалі залишив його поза увагою.

Відповідно до ст. 110 Статуту залізниць України (457-98-п) залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Згідно зі ст. 113 Статуту залізниць України (457-98-п) за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Статтею 114 Статуту залізниць України (457-98-п) встановлено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: а) за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; б) за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; в) за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.

При цьому обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника та вантажоодержувача при перевезенні вантажів залізницею, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць у випадках, передбачених статтею 129 Статуту залізниць України (457-98-п) .

Отже, за договором перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати його одержувачу і несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до моменту видачі одержувачу, поки не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким залізниця не могла запобігти та усунення яких від неї не залежало.

З огляду на викладене, для правильного вирішення спору господарським судам попередніх інстанцій, встановивши дійсний характер правовідносин сторін та підстави їх виникнення, також необхідно дослідити наявність чи відсутність підстав для покладення відповідальності на залізницю за незбереження спірного вантажу, у зв'язку з чим було складено комерційні акти БН № 724671/36 від 26.01.2016 та БН № 724272/37 від 26.01.2016.

Таким чином, вищевикладене свідчить про передчасність висновків господарських судів попередніх інстанцій, зроблених без врахування законодавчих вимог та без встановлення всіх обставин справи.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому за приписами ч. 2 ст. 111-7 ГПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, збирати нові або додатково перевіряти вже наявні докази.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішення та постанови у даній справі з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 111-9 ГПК України.

При цьому, під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати вищевикладені обставини, які стали підставою для скасування судових актів та передачі справи на новий розгляд.

За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційна скарга Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" підлягає частковому задоволенню, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 та у справі № 910/7851/16 - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 у справі № 910/7851/16 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 у справі № 910/7851/16 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 у справі № 910/7851/16 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.