Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Грека Б.М., - (доповідача у справі), суддів: Малетича М.М., Могил С.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "СТС" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.16 у справі № 904/11189/15 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради до Приватного підприємства "СТС" про відшкодування збитків за участю представників від: позивача не з'явилися, були належно повідомлені, відповідача Ясира С.А. (дов. від 13.06.16)

Комунальне підприємство "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного підприємства "СТС" про стягнення 170 772,37 грн. збитків.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.16 у справі № 904/11189/15 (суддя Петренко І.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Чимбар Л.В., судді: Антонік С.Г., Березкіна О.В.), позов задоволено повністю. Судові акти мотивовані тим, що позивачем доведено наявність збитків, їх розмір, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із судовими актами у справі, відповідач просив їх скасувати, мотивуючи касаційну скаргу тим, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин, на які він посилався, як на підставу своїх позовних вимог, крім акту ревізії, який сам по собі не доводить протиправної поведінки відповідача, наявність майнової шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та майновою шкодою, вини та факту спричинення відповідачем матеріальної шкоди позивачу на суму 170 772,37 грн., оскільки в ході ревізії на підставі наказу по підприємству від 16.10.14 № 73/2-06 проведено контрольні обміри та обстеження орендованого нежитлового приміщення за адресою: м. Дніпропетровськ, Лоцманський узвіз,3-Б.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 01.02.12 між Комунальним підприємством "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради (орендар) та приватним підприємством "СТС" (орендодавець) укладено договір оренди нежитлових приміщень № 01А, за яким орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування нерухоме майно, яке розташовано за адресою: Україна, м. Дніпропетровськ, Лоцманський узвіз,3-Б, а саме:- нежитлове приміщення загальною площею 229,4 м2, в будівлі складів (літ. Л-1), - нежитлове приміщення загальною площею 206,6 м2, 1 поверх, в Виробничому корпусі № 3; - навіс загальною площею 119,7 м2 (літ.П); - частина відкритого складського майданчика загальною площею 430,0 м2 (частина літ. № 17), та позначені на Плані, що додаються (додаток № 1 до даного договору), (далі по тексту - об'єкт оренди), з метою розміщення складу - зберігання рекламних засобів (металеві, пластмасові, карбонові тощо) та транспортного засобу (автомобіля з причепом) (п.1.1. договору)

Пунктом 1.2 договору визначено, що об'єкт оренди належить орендодавцеві на праві власності на підставі договору купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна від 27.12.11 (ВРН № 798354, реєстр 10566).

Термін оренди за даним договором складає з 01.02.12 по 31.12.12 включно (п.1.8 договору).

14.06.12 сторони уклали додаткову угоду № 1, якою змінено п.1.1 договору, а саме п.1.1., яким змінено об'єкти оренди і передано ще один об'єкт -нежитлове приміщення загальною площею 79,2 м2, цокольний поверх, у великому адміністративно-виробничому корпусі.

30.11.12 додатковою угодою № 2 змінено перелік обо'єктів оренди і залишено первинний склад об'єктів.

28.12.12 додатковою угодою № 3 п.1.8 викладено у новій редакції, якою змінено термін дії договору за взаємною згодою сторін з 01.02.12 по 31.12.13.

01.08.13 додатковою угодою № 4, змінено перелік обо'єктів оренди і додано до об'єктів оренди відкритий складський майданчик (частина літ.№ 17)- загальною площею 100,0 м2.

29.10.13 додатковою угодою № 5 змінено перелік об'єктів оренди і додано до об'єктів оренди відкритий складський майданчик (частина літ.№ 17)- загальною площею 630,0 м2 і ще один відкритий складський майданчик (частина літ.№ 17)- загальною площею 100,0 м2.

16.12.13 додатковою угодою № 6 до договору оренди пролонговано його дію до 30.06.14, а 27.06.14 додатковою угодою №7 продовжено дію договору до 30.06.15.

10.11.14 додатковою угодою № 8, змінено перелік об'єктів оренди і визначено перелік об'єктів за первинною редакцією договору.

Зміни щодо зменшення та збільшення площ орендованого нежитлового приміщення відбувалися шляхом укладання актів приймання-передачі між сторонами за договором (а.с.17, 20, 23, 27, 30, 34).

Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області було проведено позапланову ревізію фінансово-господарської діяльності КП "Адміністративно-технічне управління", на підставі чого 10.12.14 складено акт позапланової ревізії № 06-21/06 за період з 01.12.10 по 30.09.14, з якого вбачається, що між позивачем, в особі начальника Зайченка С.В. та відповідачем, в особі директора Радіонової Н.М., укладено договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.12 № 01А, яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Лоцманський узвіз, 3-Б, за яким площа орендованого приміщення склала 985,7 м2, а вартість 9 447,00 грн. на місяць. Актом встановлено, що позивачем відповідно до актів надання послуг та виписок банку перераховано відповідачу коштів на загальну суму 351 500,70 грн., в тому числі: за лютий-грудень 2012 року на суму 121 883,70 грн., за 2013 рік на суму 125 424,00 грн.; за січень-вересень 2014 року на суму 104 193,00 грн.

Відповідно до інформації, наданої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що відповідачу належать будівлі та споруди на підставі договору купівлі-продажу від 27.12.11 ВРН № 798354, реєстр 10566.

В акті вказано, що земельна ділянка, яка знаходиться за вказаною адресою належить територіальній громаді м. Дніпропетровська, у користування юридичним та фізичним особам не надавалася.

Під час проведення ревізії встановлено та відображено в акті, що позивачем зайво сплачено орендну плату відповідачу за частину відкритого складського майданчика на загальну суму 170 772,37 грн., у тому числі: за лютий-грудень 2012 року на суму 52 800,98 грн., за 2013 рік на суму 58 812,26 грн.; за січень-вересень 2014 року на суму 59 159,13 грн., що є грубим порушенням вимог п.1 ст. 9 Закону № 996-XIV; п.2 Положення № 88; п.4 П(С)БО № 16 "Витрати"; ст. 203 ЦК України; п. "а", ст.12, п.1 ст. 82, ст.ст. 116, 123, 124 Земельного кодексу України № 2768-ІІІ.

Задовольняючи позовні вимоги про збитки повністю суди вказали на те, що фактична площа частини відкритого складського майданчика це частина земельної ділянки, яка огороджена сіткою з двох сторін, до якої має доступ будь-яка людина і яка не належить до об'єктів власності відповідача (а.с.36), у зв'язку із чим останній не мав повноважень для укладення платного правочину оренди із позивачем. А тому, заявлена до стягнення позивачем сума компенсації є правомірною, оскільки доведено, що витрати понесені позивачем у розумінні положень ст.ст. 22, 1166 ЦК України та ст. 224 ГК України є збитками, оскільки вона (сума) є витратами, зробленими позивачем в результаті неправомірних дій відповідача (передача земельної ділянки, що у порушення положень ст. 761 ЦК України не є власністю відповідача. а є власністю територіальної громади), тобто позивачем доведені такі складові господарського правопорушення, як наявність збитків та їх розмір, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та збитками.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки місцевого та апеляційного суду вірними зважаючи на таке.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, під збитками розуміють втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до ст. 224 ГК України, притягнення учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, до цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків, можливе лише за наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності. Згідно з положеннями ч.1 ст. 614 ЦК України передбачено, що майнову відповідальність несе особа, яка порушила зобов'язання, лише за наявності її вини (умислу або необережності), крім випадків, встановлених договором або законом.

У відповідності з вимогами п.4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) наявність збитків; 3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Тобто, для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків, позивач повинен довести наявність у нього збитків, протиправних винних дій відповідача у вигляді неналежного виконання договірних зобов'язань, та причинного зв'язку між збитками позивача та діями відповідача.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що між витратами, зробленими позивачем у вигляді плати за користування об'єктом оренди - земельною ділянкою, яка не входить до об'єктів права власності позивача та неправомірною поведінкою відповідача (здача земельної ділянки і отримання коштів за оренду, що є власністю громади) причинно-наслідковий зв'язок доведений, що означає наявність підстав для відновлення порушеного майнового становища позивача, шляхом стягнення переплачених коштів за вказаний неналежний на праві власності об'єкт оренди на вказану суму грошового відшкодування - 170 772,37 грн.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Приватного підприємства "СТС" залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.16 у справі № 904/11189/15 залишити без змін.