Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Шевчук С.Р. (доповідач) суддів Євсікова О.О., Попікової О.В. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 у справі № 914/507/16 господарського суду Львівської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "КАМАЗ-Україна" про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: Гаман О.М., дов. № 02-36/538 від 19.02.2016

- відповідача 1: не з'явилися

- відповідача 2: Макарова А.М., дов. б/н від 18.11.2016

У лютому 2016 року позивач Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз" та Товариства з обмеженою відповідальністю "КАМАЗ-Україна" про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги № 24/02/15 від 24.02.2015.

Рішенням господарського суду Львівської області від 26.04.2016 у справі № 914/507/16 (суддя Петрашко М.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 (у складі головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г.), у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч.ч. 1-3, 5, 6, ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) , ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), зазначаючи, що договір поворотної фінансової допомоги № 24/02/15 від 24.02.2015 укладений з перевищенням господарської компетенції та без мети настання реальних наслідків, просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 26.04.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 у справі № 914/507/16 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач 1 - ТОВ "Агро-Союз" не скористалося правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, не надало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень ст. 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судових актів, що оскаржуються.

Відповідач 2 - ТОВ "Камаз-Україна" надало відзив на касаційну скаргу, вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 03.09.2010 між ВАТ "УніКредит Банк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк" (далі - банк) та ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" (далі - позичальник) укладено кредитний договір № 126-СВ. До вказаного договору неодноразово вносились зміни шляхом підписання сторонами додаткових угод.

Відповідно до п.1.1. кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 14 від 30.05.2015) банк надає позичальнику фінансування на загальну суму 8 625 397,50 доларів США з можливістю отримання в доларах США, євро та гривні та з терміном фінансування до 28.02.2015.

Пунктом 8.3. кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 11 від 09.12.2013) передбачено, що позичальник без попередньої письмової згоди банку зобов'язується не здійснювати, зокрема, одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб.

Як зазначив позивач, йому стало відомо, що відповідач-1 всупереч п.8.3. кредитного договору уклав з ТОВ "Камаз-Україна" (відповідачем-2) договір поворотної фінансової допомоги № 24/02/15 від 24.02.2015, відповідно до умов якого відповідач-2 зобов'язався передати відповідачу-1 поворотну фінансову допомогу в розмірі 25 000 000,00 грн, а відповідач-1 зобов'язався повернути грошові кошти в порядку та на умовах передбачених даним договором.

В матеріалах справи міститься договір поворотної фінансової допомоги № 24/02/15 від 24.02.2015 укладений між ТОВ "Камаз-Україна" (позикодавець) та ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" (позичальник) відповідно до умов якого, позикодавець зобов'язується надати позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п.2.1. вищенаведеного договору, поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в розмірі, що становить 25 000 000,00 гривень.

Як вбачається з платіжного доручення № 170 від 10.08.2015, відповідач-2 надав відповідачу-1 поворотну фінансову допомогу у розмірі 25 000 000,00 грн.

20.10.2015 господарським судом Львівської області порушено провадження у справі № 914/3604/15 про банкрутство ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз";

Ухвалою господарським судом Львівської області від 01.03.2016 у справі № 914/3604/15 ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено у включенні його грошових вимог в сумі 134 588 582,51 грн до реєстру вимог кредиторів.

Звертаючись з позовом, позивач посилається на те, що, уклавши оспорюваний договір відповідач-1 обтяжив себе додатковими зобов'язаннями перед третьою особою, що не сприяло поверненню кредиту по кредитному договору № 126-СВ від 03.09.2010 та виконанню зобов'язань відповідачем-1 за кредитним договором. Договір поворотної фінансової допомоги від 24.02.2015 порушує права та інтереси банку, оскільки укладений без належної згоди банку на таке укладення, в тому числі, направлений на створення штучних вимог кредиторів з метою отримання контрольної кількості голосів у комітеті кредиторів та прийняття рішень спрямованих не на задоволення вимог реальних кредиторів боржника.

У зв'язку з цим, позивач просить, на підставі ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, ст. 207 ГК України, визнати недійсним договір поворотної фінансової допомоги № 24/02/2015 від 24.02.2015, укладеного між ТОВ "КАМАЗ-Україна" та ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз".

Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди виходили з того, що недотримання ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" умов порядку погодження з ПАТ "Укрсоцбанк" укладення спірного договору може мати наслідком відповідальність ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" за кредитним договором, проте не може мати наслідком визнання спірного договору недійсним з підстав, визначених ст. 203 ЦК України та ст. 207 ГК України. Також, господарськими судами зазначено про те, що позивачем не наведено норм законодавства, положень установчих документів ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз", які б передбачали можливість викладення у кредитному договорі умов необхідності погодження ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" з позивачем укладення з третіми особами в майбутньому договорів позики. Крім того, господарські суди виходили з того, що позивачем не доведено в установленому законом порядку факту порушення його прав і законних інтересів укладенням оспорюваного договору зважаючи на відмову ПАТ "Укрсоцбанк" у включенні його грошових вимог до реєстру вимог кредиторів у справі № 914/3604/15.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки передчасними, з огляду на наступне.

За змістом положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до частини першої ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У відповідності до ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК (435-15) , іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, ЦК України (435-15) не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до змісту наведеної норми матеріального права вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена особами, визначеними у ЦК України (435-15) й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких були порушені укладенням спірного правочину.

У п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) роз'яснено, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Зазначені вимоги ЦК України (435-15) кореспондуються з положеннями ч. 1 ст. 207 ГК України, якою передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Так, звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач зазначив про те, що оспорюваний правочин порушує його права як кредитора за кредитним договором від 03.09.2010, згідно з умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язався не погіршувати свого фінансового становища.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів обставин порушення оспорюваним договором поворотної фінансової допомоги, який був укладений після кредитного договору, його прав і законних інтересів, є передчасними.

Господарські суди попередніх інстанцій не дослідили положення оспорюваного договору, зокрема щодо правосуб'єктності ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" під час укладення договору поворотної фінансової допомоги.

Вказані порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме щодо наявності або відсутності факту встановлення договором цивільних прав та обов'язків, які регулюють можливість укладання договорів на зразок оспорюваного у даній справі, а висновок про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним у даному випадку є передчасним.

Відтак, судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування вимог ч. 1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , щодо прийняття судового рішення в результаті обговорення всіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи.

В силу вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на вищезазначене, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 26.04.2016 у справі № 914/507/16 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суду.