916/3952/15 Про визнання недійсним договору поставки продукції - 22.11.2016 Прийняття

за участю представників: позивача не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) відповідача Джига В.І. - дов. від 03.08.2016 р. розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталонавтосервіс" на постанову від 06.09.2016 Одеського апеляційного господарського суду у справі № 916/3952/15 господарського суду Одеської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Главбуд Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталонавтосервіс" про визнання правочину недійсним

У вересні 2015 р. ТОВ "Главбуд Плюс" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ "Еталонавтосервіс" (з урахуванням змін) про визнання недійсним договору поставки продукції № 042 від 24.11.2014 р., укладеного між сторонами у справі, на підставі частини 2 статті 203, частини 2 статті 207, статті 215 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що спірний договір був укладений ТОВ "Главбуд Плюс" в особі директора ОСОБА_4, який діючи на підставі незаконної та скасованої судом апеляційної інстанції ухвали Малиновського районного суду міста Одеси від 05.11.2014 р., в якості виконуючого обов'язки директора ТОВ "Главбуд Плюс", не мав на це відповідних повноважень, передбачених статутом товариства, законом або іншим актом законодавства. В даному випадку ОСОБА_4 діяв усупереч інтересів ТОВ "Главбуд Плюс", без волевиявлення останнього на укладання спірного правочину купівлі-продажу, недобросовісно та в порушення законодавства.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив у позові відмовити у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог, на те, що обставини, зазначені в позовній заяві, не підтверджено відомостями з офіційного сайту Єдиного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань керівником ТОВ "Главбуд Плюс" станом на 24.11.2014 р. (дата укладання договору поставки) був, саме, ОСОБА_4.

Рішенням господарського суду Одеської області від 03.12.2015 р. (суддя Желєзна С.П.) у позові відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, застосувавши положення статті 92, частин 2 статті 203, частини 2 статті 207, статті 237 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про наявність всіх передбачених законом повноважень у ОСОБА_4 на укладення договору поставки продукції № 042 від 24.11.2014 р. від імені ТОВ "Главбуд Плюс", посилаючись на ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 05.11.2014 р. та відповідного запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

За апеляційною скаргою ТОВ "Главбуд Плюс" Одеський апеляційний господарський суд (судді: Діброва Г.І., Лисенко В.А., Колоколов С.І.), переглянувши рішення господарського суду Одеської області від 03.12.2015 р. в апеляційному порядку, залишив його без змін з тих же підстав.

Не погодившись з вказаними судовими актами ТОВ "Главбуд Плюс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, за результатами розгляду якої постановою Вищого господарського суду України від 29.03.2016 р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.01.2016 р. та рішення господарського суду Одеської області від 03.12.2015 р. було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідач у поясненнях, наданих до суду під час нового розгляду справи, наголошував на необґрунтованості позовних вимог у зв'язку з чим просив відмовити у їх задоволенні.

В свою чергу, позивач у поясненнях вказував на тому, що спірний договір укладений з порушенням вимог закону та просив позов задовольнити.

За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду Одеської області від 25.07.2016 р. (суддя Смелянець Г.Є.) у позові відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність повноважень у ОСОБА_4 на час укладення оспорюваного договору поставки продукції № 042 від 24.11.2014 р. від імені ТОВ "Главбуд Плюс", посилаючись на ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 05.11.2014 р. та наявність відповідного запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

За апеляційною скаргою ТОВ "Главбуд Плюс" Одеський апеляційний господарський суд (судді: Лашин В.В., Воронюк О.Л., Богатир К.В.), переглянувши рішення господарського суду Одеської області від 25.07.2016 р. в апеляційному порядку, скасував його, а позовні вимоги задовольнив. Визнав недійсним договір №042 поставки продукції, укладений 24.11.2014 р. між ТОВ "Главбуд Плюс" і ТОВ "Еталонавтосервіс", з моменту його укладання.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.127-132) станом на 24.11.2014 р. ОСОБА_4 значиться як засновник ТОВ "Главбуд Плюс", а підписантом та керівником товариства без наявних обмежень повноважень визначений саме ОСОБА_7, про що відповідачу могло бути відомо.

Суд встановив, що у даному випадку ОСОБА_4 взагалі не мав повноважень щодо підписання оспорюваного позивачем правочину, оскільки зборами учасників ТОВ "Главбуд Плюс" питання щодо його призначення на посаду директора не вирішувалося, а ухвала суду про забезпечення позову не може бути законною підставою для такого призначення.

Таким чином, наведене свідчить про наявні дефекти волі та правоздатності при укладенні спірного договору, що у відповідності до статей 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

ТОВ "Еталонавтосервіс" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу (з урахуванням письмових пояснень), в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 р. скасувати та припинити провадження у справі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій приписів статей 34, 35, 42, 43, 207 Господарського кодексу України, статей 92, 215, 204, 241 Цивільного кодексу України, статей 93, 97, 98, 105, 111-10 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вважає, що ОСОБА_4 мав належні повноваження на укладання спірного договору.

Скаржник посилається на неналежне повідомлення його судом апеляційної інстанції про час і місце розгляду справи та вказує на те, що апеляційну скаргу від позивача та ухвалу при призначення її до розгляду він не отримував.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Главбуд Плюс" від 01.06.2007 р. на посаду директора був призначений ОСОБА_7, що підтверджується протоколом №3 загальних зборів учасників цього товариства.

01.06.2007 р. відповідно до наказу № 16_07/О ОСОБА_7 приступив до виконання обов'язків директора ТОВ "Главбуд Плюс" з правом підпису фінансових та первинних документів.

12.01.2006 р. було внесено зміни до статуту ТОВ "Главбуд Плюс" в частині 1 статті 1.1 та замінено учасника товариства ОСОБА_8 на ОСОБА_4.

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 05.11.2014 р. у справі № 521/19272/14-ц була задоволена частково заява ОСОБА_4 про забезпечення позову до ОСОБА_7, ТОВ Охоронне агентство "Гепард", третя особа ОСОБА_9 про звільнення та усунення перешкод у користуванні майном, якою, зокрема, ОСОБА_7 було відсторонено від посади директора ТОВ "Главбуд Плюс" та призначено ОСОБА_4 виконуючим обов'язки директора товариства з 05.11.2014 р.; зобов'язано державного реєстратора ВДВС Одеського міського управління юстиції виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про ОСОБА_7 в графі керівник та включити запис про ОСОБА_4 в графу керівник ТОВ "Главбуд Плюс" з правом вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі, з правом підпису.

Господарські суди також встановили, що 24.11.2014 р. між ТОВ "Еталонавтосервіс" в особі директора ОСОБА_5 (постачальник) і ТОВ "Главбуд Плюс" в особі директора ОСОБА_4 (замовник) був укладений договір поставки продукції № 042, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити замовнику будівельні матеріали в асортименті, а замовник, в свою чергу, зобов'язався своєчасно оплатити продукцію постачальника на умовах даного договору і відповідно до графіку виплат, погодженого сторонами.

На виконання цього договору ТОВ "Еталонавтосервіс" за видатковими накладними № РН-1118 від 24.11.2014 р., № РН-1124, № РН-1125 від 28.11.2014 р. поставило ТОВ "Главбуд Плюс" цеглу будівельну керамічну, а ТОВ "Главбуд Плюс", в свою чергу, перерахував контрагенту кошти, що підтверджується рахунком-фактурою № СФ-195 від 24.11.2014 р. на суму 34934,40 грн., рахунком-фактурою № СФ-197 від 26.11.2014 р. на суму 148486,20 грн., рахунком - фактурою № СФ-202 від 27.11.2014 р. на суму 178670,21 грн., на загальну суму 362092, 81 грн.

Також господарськими судами було встановлено, що 03.12.2014 р. ухвалою Апеляційного суду Одеської області скасовано ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 05.11.2014 р. у справі № 521/19272/14-ц, а заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову залишено без задоволення.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.127-132) вбачається, що станом на 24.11.2014 р. гр. ОСОБА_4 значиться як засновник ТОВ "Главбуд Плюс", тоді як підписантом та керівником товариства без наявних обмежень повноважень визначений саме ОСОБА_7

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору № 042 від 24.11.2014 р. з підстав укладання його особою, яка не мала належного обсягу цивільної дієздатності, діяла всупереч інтересам товариства, на підставі частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України.

За змістом статей 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 Цивільного кодексу України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини з третіми особами. Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 Цивільного кодексу України). Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2 рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 (v001p710-10) у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

Отже, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає у правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на викладене, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому частиною четвертою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Разом з тим, закон враховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт вчинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 Цивільного Кодексу України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 Цивільного кодексу України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці третьої особи несе юридична особа.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлено статтею 215 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

У зв'язку з наведеним слід враховувати, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом; про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі не беруться до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційна інстанція за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, апеляційний господарський суд встановив, що ОСОБА_4 не мав повноважень на укладення оспорюваного договору, оскільки зборами учасників ТОВ "Главбуд Плюс" питання щодо його призначення на посаду директора не вирішувалося, ухвала суду про забезпечення позову від 05.11.2014 р., якою було призначено ОСОБА_4 виконуючим обов'язки директора товариства з 05.11.2014 р., була скасована вищестоящими судовими інстанціями як незаконна, а відтак не може бути підставою для такого призначення, інші законні підстави були відсутні.

Також апеляційний господарський суд встановив та це підтверджено матеріалами справи, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 24.11.2014 р., тобто на момент укладання оспорюваного договору, ОСОБА_4 значився як засновник ТОВ "Главбуд Плюс", а підписантом та керівником товариства без наявних обмежень повноважень був визначений саме ОСОБА_7, про що відповідач не міг не знати.

Таким чином, судом апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_4 при укладанні оспорюваного договору діяв усупереч інтересів ТОВ "Главбуд Плюс", без волевиявлення останнього на укладання такого правочину, недобросовісно та в порушення законодавства, а тому, як визнав суд, спірний договір є правочином з дефектом волі і правоздатності та підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Посилання скаржника на неповідомлення його судом апеляційної інстанції про час і місце судового засідання не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, позаяк спростовуються матеріалами справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Одеського апеляційного господарського суду від 18.08.2016 р. про прийняття апеляційної скарги до провадження 19.08.2016 р. була направлена сторонам, в тому числі, і відповідачу, про що свідчать повернуті суду та залучені до матеріалів справи копії процесуальних документів, поштові конверти (в яких направлялась кореспонденція) та рекомендовані повідомлення з відмітками про повернення кореспонденції у зв'язку з закінченням терміну зберігання (т. 2 а.с. 6-7), які скеровувалися на адресу відповідача. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, вказана кореспонденція направлялась на адресу відповідача: м. Одеса, вул. Ак. Вільямса, 87, кв. 165, зазначену ним у відзиві на позов, поясненнях у справі та саме на цю адресу відповідач просив скеровувати йому всі процесуальні документи у справі, що підтверджується протоколом судового засідання господарського суду Одеської області від 18.05.2016 р. (т.2 а.с. 181).

Колегія суддів зазначає, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом статті 64 названого Кодексу, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Інші доводи скаржника визнаються неспроможними та суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судом та не беруться колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Беручи до уваги викладене, приписи наведеного законодавства та встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, судова колегія вважає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.