280/405/19 Про визнання протиправним та скасування окремого пункту протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити особі одноразову грошову допомогу у зв`язку із настанням інвалідності II групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини - 21.01.2020 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Берназюка Я.О., судді Саприкіної І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В., Головко О.В. від 31 липня 2019 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 26 протоколу № 127 від 14 грудня 2018 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із настанням інвалідності II групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (975-2013-п) (надалі - Порядок №975), у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 року.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що Міністерство оборони України неправомірно відмовило йому в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІ групи, яка передбачена Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , оскільки з моменту встановлення інвалідності він набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після первинного встановлення інвалідності ІІІ групи (15 грудня 1989 року) та встановлення інвалідності ІІ групи (29 травня 2018 року) пройшло більше 2 років, отже виплата грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності не передбачена чинним законодавством.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано пункт 26 протоколу № 127 від 14 грудня 2018 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги; зобов`язано Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності II групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) та Порядку № 975 у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 року, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступінь втрати працездатності вважаються підставою для виплати особі одноразової грошової допомоги, введені, лише починаючи з 01 січня 2014 року, а тому відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, відповідач діяв всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак рішення Міністерства оборони України про відмову у призначені позивачу грошової допомоги, що оформлене пунктом 26 протоколу № 127 засідання комісії Міністерства оборони України від 14 грудня 2018 року, є протиправним. Натомість, відмовляючи у зобов`язанні Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, Третій апеляційний адміністративний суд виходив з того, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відсутність наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням правової позиції суду. Враховуючи викладене, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання відповідача вирішити питання про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги із прийняттям відповідного рішення з урахуванням правової позиції суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 02 вересня 2019 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 вересня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О. та Саприкіної І.В.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 280/405/19.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив військову службу з 01 серпня 1971 року по 11 вересня 1989 року.

В 2014 році був призваний за мобілізацією та проходив військову службу в Збройних силах України з 06 вересня 2014 року по 09 вересня 2015 року.

З 01 листопада 2014 року по 28 грудня 2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції.

Позивачу під час первинного медичного огляду 15 листопада 1989 року встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії ВТЭ-25 №076144. Захворювання отримано при виконанні обов`язків військової служби.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК від 06 червня 2018 року серії АВ №0968503 за наслідками повторного огляду позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 29 травня 2018 року: "Захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини".

Позивач звернувся до Запорізького обласного військового комісаріату із заявою про направлення особистих документів до Міністерства оборони України для прийняття рішення про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14 грудня 2018 року №127, розглянувши подані позивачем документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 змінено групу інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності. Зазначено, що на час первинного встановлення інвалідності не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги.

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушені, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права. Зокрема, скаржник посилається на те, що зміна групи інвалідності позивачу мала місце протягом понад дворічного терміну після її первинного встановлення, що є підставою для відмови у виплаті йому одноразової грошової допомоги відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". На думку скаржника, судом апеляційної інстанції не враховано правовий висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 21 серпня 2019 у справі №806/2187/18.

Від ОСОБА_1 відзиву на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України (2747-15) ) не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Так, ключовим правовим питанням при вирішенні даної справи є правильність застосування до спірних правовідносин абзацу 2 частини 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01 січня 2014 року шляхом доповнення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) статтею 16-3 (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04 липня 2012 року №5040-VI (5040-17) ).

З метою реалізації норм статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок №975.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з пунктом 8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Отже, обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності вважається підставою для виплати особі одноразової грошової допомоги, введені лише починаючи з 01 січня 2014 року.

Згідно з частиною 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка набрала чинності з 01 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

За таких умов норми частини 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2014 року.

Згодом, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (1774-19) (який набрав чинності з 01 січня 2017 року) частину 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".

Тому, в разі якщо інвалідність особі була вперше встановлена до 01 січня 2014 року, а зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності відбулись після січня 2014 року, то обмеження строком до таких правовідносин не застосовується.

Аналогічна позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 20 березня 2018 року у справі №295/3091/17, від 22 серпня 2019 у справі №806/2180/18, від 30 жовтня 2019 у справі №806/815/16, від 24 грудня 2019 року у справі № 826/11299/18.

При цьому, колегія суддів касаційного суду відхиляє посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №806/2187/18, оскільки предмет спору у вказаних справах не відповідає предмету спору у даній адміністративній справі, враховуючи обставини справи, зокрема, у наведеному рішенні первинне встановлення позивачу інвалідності відбулося у 2015 році, а в даній справі - у 1989 році.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, визнавши протиправним та скасувавши рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, оформлене пунктом 26 протоколу № 127 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14 грудня 2018 року; зобов`язавши відповідача вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно з якою національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.