910/11012/16 Про зобов'язання банку переказати грошові кошти свого клієнта на інший банківський рахунок - 22.11.2016 Прийняття

У червні 2016 року Державне підприємство "Златодар" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" про зобов'язання вчинити дії, а саме переказати грошові кошти в сумі 1.001.000грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання Банком платіжних доручень № 269 від 25 квітня 2016 року на суму 1.025.334,58 грн. та № 270 від 16 травня 2016 року на суму 1.001.000,00 грн. щодо перерахування їх з рахунку № 26002001149133 на інший рахунок позивача, відкритий в ПАТ "Банк Січ".

13 липня 2016 року від позивача до господарського суду м. Києва надійшла заява про зміну позовних вимог, відповідно до якої заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1.001.000,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10 серпня 2016 року (суддя Зеленіна Н.І.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2016 року (судді Коршун Н.М., Алданова С.О., Дикунська С.Я.) відмовлено у задоволенні позову про зобов'язання вчинити дії.

Не погодившись з зазначеними рішенням та постановою Державне підприємство "Златодар" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2016 року та рішення господарського суду міста Києва від 10 серпня 2016 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні 22 листопада 2016 року представником позивача заявлено клопотання про зупинення провадження у справі, в якому позивач просить суд зупинити касаційне провадження у справі № 910/11012/16 до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) положенням ст. 6, ч.1 ст. 8, ч. 4 ст. 13, ст.21, ст. 22, ч. 1,4,5 ст. 41 Конституції України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України відхилила вищезазначене клопотання про зупинення касаційного провадження, оскільки Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) є чинним та був чинним на момент винесення рішення судом першої інстанції та винесення постанови судом апеляційної інстанції та регулює правовідносини, що склалися між сторонами, а у випадку встановлення Конституційним Судом України будь-яких обставин, які мають значення для вирішення спору у даній справі, заінтересована особа не позбавлена права звернутись до суду із відповідною заявою про перегляд рішення у порядку, встановленому ГПК України (1798-12) .

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 серпня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" (Банк) та Державним підприємством "Златодар" (Клієнт, Вкладник), укладено договір банківського рахунку юридичної особи № 26002001149133, за умовами якого Банк відкриває Клієнту поточний рахунок відповідно до Інструкції "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах", затвердженої Постановою Національного банку України № 492 від 12 листопада 2003 року (z1172-03) та здійснює його розрахунково-касове обслуговування, надає комісійні послуги згідно з нормативно-правовими актами та чинним законодавством України, внутрішніми правилами та процедурами банку.

22 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" (Банк) та Державним підприємством "Златодар" (Клієнт, Вкладник) укладено Генеральну угоду № 03/ДЮГ/2016 про розміщення коштів суб'єктів господарювання на депозит банку, за умовами якої вкладник розміщує, а Банк приймає грошові кошти у сумі та на строки, обумовлені договорами, укладеними в рамках цієї генеральної угоди, які є невід'ємними частинами. Дія будь-якого договору, укладеного в рамках цієї Генеральної угоди, не впливає на дію інших договорів, укладених в рамках цієї Генеральної угоди.

Крім того, 22 лютого 2016 року сторони підписали Договір № 04-С в межах Генеральної угоди від 22 січня 2016 року № 03/ДЮГ/2016 про розміщення коштів юридичних осіб на депозит банку, за умовами якого вкладник розміщує, а Банк приймає на "Рахунок" "Вклад" в сумі 1.001.000,00 грн. на умовах вкладу "Стабільний". Розміщення "Вкладу", зазначено в п. 1 цього Договору, здійснюється з 22 березня 2016 року ("дата внесення") до 22 квітня 2016 року ("дата повернення").

Судами встановлено, що на виконання умов Договору Банк відкрив позивачу поточний рахунок № 26002001149133.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач подав до Банку платіжне доручення № 269 від 25 квітня 2016 року на перерахування коштів у розмірі 1.025.334,58 грн. з рахунку № 26002001149133 на інший рахунок позивача, відкритий в ПАТ "Банк Січ", проте кошти з поточного рахунку позивача Банком перераховані не були.

16 травня 2016 року позивачем було подано до Банку платіжне доручення № 270 на перерахування коштів у розмірі 1.001.000,00 грн. з рахунку № 26002001149133 на інший рахунок позивача, відкритий в ПАТ "Банк Січ".

Однак, вищезазначене платіжне доручення, також не виконано.

Судами встановлено, що Постановою Правління НБУ від 05 квітня 2016 року № 234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних, в зв'язку з чим виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення від 05 квітня 2016 року № 463 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Згідно з зазначеним рішенням з 05 квітня 2016 року по 04 травня 2016 року включно запроваджено тимчасову адміністрацію, призначено уповноважену особу та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик".

02 червня 2016 року рішенням Правління Національного банку України № 356 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Хрещатик", відкликано банківську ліцензію Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Хрещатик" та вирішено ліквідувати Банк.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 913 від 03 червня 2016 року розпочато ліквідацію Банку.

Суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позову зазначили, що у зв'язку з прийняттям рішення про ліквідацію відповідача, задоволення вимог кредиторів банку, здійснюється виключно у межах процедури ліквідації банку та у порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із вимогами ст. 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно із ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться

При цьому ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (ч. 3 ст. 1068 ЦК України).

Статтею 1071 ЦК України встановлено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

При цьому, статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

У відповідності до ст. 1089 ЦК України передбачено, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщенні на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Зміст і форма платіжного доручення та розрахункових документів, що подаються разом з ним, мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами (ч. 1 ст. 1089 ЦК України).

Згідно з п. 8.1. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У відповідності до ч. 2 ст. 1087 ЦК України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, проводяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Крім цього, положеннями пункту 1.4. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року № 22 (z0377-04) (далі - Інструкція № 22) визначено, що безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Поряд з цим, згідно з п. 7.1.2. ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Разом з тим, слід звернути увагу на те, що положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", неплатоспроможний банк - банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) .

Пунктом 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до п. 6 ст. 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , який є спеціальним щодо інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Проте, обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо здійснення операцій з переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації (п. 5 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Відмовляючи у задоволенні позову про зобов'язання вчинити дії, а саме виконати платіжне доручення господарський суд першої інстанції не звернув увагу на те коли саме надійшли кошти на рахунок позивача, а саме до введення у Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Хрещатик" тимчасової адміністрації чи після.

Крім того, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилась заява позивача про зміну позовних вимог від 13 липня 2016 року, однак суд першої інстанції розглянув первісні позовні вимоги про зобов'язання вчинити дії не обґрунтувавши причини відмови у прийнятті зазначеної заяви.

Пунктом 3.12 Постанову Пленуму Вищого господарського суду України, від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) зазначено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Предмет позову - певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

З огляду на викладене судам необхідно встановити коли було подано позивачем заяву про зміну позовних вимог та чи подання зазначеної заяви не було направлено на одночасну зміну предмета і підстав позову.

Метою касаційного перегляду справи є перевірка застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вищезазначеного, а також зважаючи на те, що касаційна інстанція не має право встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, прийняті у справі рішення та постанова, оскільки не відповідають нормам чинного законодавства підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід прийняти до уваги викладене у цій постанові, вжити усі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.