Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 у справі № 916/1219/16 Господарського суду Одеської області за позовом Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" про стягнення 390962,99 грн. за участю представників: позивача Ільченко К.Р. - предст. дов. від 18.10.2016; відповідача Коротков С.О. - предст. дов. від 05.01.2016;

Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" звернулося до місцевого Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" про стягнення 315775,80 грн. основного боргу, 54803,77 грн. пені, 4166,50 грн. 3% річних, та 16216,92 грн. інфляційних втрат (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог). Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного сторонами договору від 21.10.2014 про відшкодування (компенсації) понесених витрат, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з тих підстав, що вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за договором є необґрунтованими, а всі зобов'язання за договором виконані у повному обсязі відповідно до актів виконаних робіт, підписаних сторонами, та рахунків, що виставлялись позивачем; виставлення додаткових "корегуючих" рахунків та актів виконаних робіт не передбачено ані умовами договору, а ні чинним законодавством; виставлення позивачем рахунку на відшкодування витрат за період з 18.09.2014 по 30.09.2014 взагалі не обґрунтовано, оскільки до 01.10.2014 зобов'язань за договором у сторін не існувало.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.07.2016 (суддя Д'яченко Т.Г.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 (судді: Туренко Б.В. - головуючий, Поліщук Л.В., Бєляновський В.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме в порушення приписів статей 4-2, 43 Господарського процесуального кодексу України неповно з'ясовані обставини справи та не надано належної правової оцінки доводам позивача; не врахували приписи статей 525, 526, 530, 627 - 629 Цивільного кодексу України, статті 180, 193 Господарського кодексу України щодо змісту договору та його обов'язковості для виконання сторонами.

У відзиві та усно у судовому засіданні представник відповідача проти касаційної скарги заперечив; представник позивача підтримав доводи касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій та вбачається з обставин справи, 21.10.2014 Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" (Підприємство) та Товариство з обмеженою відповдальністю "Транс-Сервіс" (Компанія) уклали договір № 366-О про відшкодування (компенсації) понесених витрат, за умовами якого Компанія бере на себе зобов'язання по відшкодуванню (компенсації) витрат, які несе Підприємство, в т.ч. сплачуючи грошові кошти на користь третіх осіб. Сторони домовились, що відшкодуванню (компенсації) Компанією підлягають наступні витрати підприємства (перелік яких не є виключним): витрати, пов'язані із прибиранням і подачею залізничних вагонів, що справляються на користь Одеської залізниці, витрати по сплаті вартості сервітуту причалу №№ 12, 14, 15, що перебувають на балансі Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", до дати укладання безпосередніх договорів з Державним підприємством "Адміністрація морських портів України", витрати по сплаті вартості соціально-побутового обслуговування працівників та інші витрати підприємства, необхідні для організації роботи компанії, до моменту укладення відповідних договорів.

Відповідно до пункту 2.1 договору відшкодування (компенсація) здійснюється Компанією на підставі наданих Підприємством рахунків на відшкодування (компенсацію) витрат, у яких визначається перелік, об'єм та вартість товарів, робіт, послуг, до яких обов'язково додаються копії документів, що підтверджують факти здійснення підприємством витрат, зазначених у пункті 1.2. договору.

Оплата виставленого рахунку стороною, що його тримала, здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів з дня виставлення підприємством рахунку шляхом безготівкового переказу (пункт 2.2 договору).

Згідно з пунктом 3.1 договору, керуючись статтею 631 Цивільного кодексу України, сторони встановили, що умови цього договору застосовуються до відносин, які виникли до його укладання, а саме з 01.10.2014. Договір діє до укладання компанією договорів з контрагентами, які будуть безпосередньо надавати послуги та виконувати роботи для компанії, а в частині розрахунків за договором - до повного виконання (пункт 3.1.2 договору).

Відповідальність та порядок вирішення спорів погоджено сторонами у пункті 4 договору, зокрема, за порушення Компанією строків сплати відшкодування (компенсації) за договором, Компанія сплачує підприємству пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення (пункт 4.1). У випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов'язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій (пункт 4.2). У разі недосягнення сторонами згоди, спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного законодавства (пункт 4.3).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що відповідачу виставлені рахунки з актами здачі прийняття робіт, а саме:

- рахунок ПР/11 234 від 31.08.2015 за вересень 2014 року на суму 11193,26 грн. зі строком сплати до 06.10.2015, який було оплачено 02.12.2015, рахунок ПР/22 551Р від 31.08.2015 за жовтень 2014 року на суму 31473,93 грн. зі строком сплати до 06.10.2015, який було оплачено 02.12.2015, рахунок ПР/23 461Р від 31.08.2015 за листопад 2014 на суму 61849,57 грн. зі строком сплати до 06.10.2015, який було оплачено 02.12.2015 та 15.12.2015; за доводами позивача вказані вище рахунки були оплачені відповідачем повністю, але із пропущенням встановленого строку для оплати відповідно до умов укладеного договору;

- рахунок ПР/26 228Р від 31.08.2015 за грудень 2014 року на загальну суму 227752,52 грн., який було оплачено частково на суму 225621,20 грн.; за вказаним рахунком у відповідача є заборгованість в розмірі 2131,32 грн;

- рахунок ПР/1338Р від 31.08.2015 за січень 2015 року на суму 13837,38 грн., рахунок ПР/3033Р від 31.08.2015 за лютий 2015 року на суму 10505,06 грн., рахунок ПР/4608Р від 31.08.2015 за березень 2015 року на суму 8852,02 грн., рахунок ПР/6072Р від 31.08.2015 за квітень 2015 року на суму 9371,30 грн. та рахунок ПР/7504Р від 31.08.2015 за травень 2015 року на суму 7719,44 грн., підставою виставлення яких стало проведення позапланованого аудиту фінансової діяльності Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" Управлінням аудиту та контролю Міністерства інфраструктури України, за наслідками якого встановлено, що Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" не виставляло рахунки щодо зовнішнього освітлення складу № 8, за відсутністю лічильників щодо мото-годин на портальних кранах не враховано спожиту електроенергію та не враховано зростання вартості 1кВТ електроенергії у 2014 році у порівнянні з 2012 роком; ці рахунки відповідач взагалі не оплатив;

- додатково виставлені рахунок ПР/12530Р від 30.10.2015 за вересень 2015 року на суму 233933,62 грн., який сплачено відповідачем частково у розмірі 217456,55 грн., у зв'язку з чим за вказаним рахунком існує заборгованість у розмірі 16486,07 грн.; рахунок ПР/14926Р від 30.12.2015 за листопад 2015 року на суму 220135,52 грн., який сплачено відповідачем частково у розмірі 209391,04 грн., у зв'язку з чим за вказаним рахунком існує заборгованість у розмірі 10744,48 грн.; рахунок ПР/15938Р від 29.01.2016 за грудень 2015 року на суму 362992,19 грн., який сплачено відповідачем частково у розмірі 126864,46 грн., у зв'язку з чим за вказаним рахунком існує заборгованість у розмірі 236128,73 грн.

Підставою для додаткового виставлення останніх рахунків стало збільшення вартості електроенергії, оскільки у зв'язку з проведенням реорганізації відбувся розподіл функцій та майна між позивачем та Державним підприємством "Адміністрація морський портів України", що спричинило необхідність укладання ними договору на підключення до електричних мереж № 733-О від 22.11.2013; відповідно за договором № 11-П-ІЛФ-15/48-О від 30.01.2015 позивач відшкодовує Державному підприємству "Адміністрація морський портів України" витрати щодо утримання технологічних електричних мереж, які перейшли на баланс Державного підприємства "Адміністрація морський портів України". Наказом Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" № 412 від 27 жовтня 2015 року було встановлено нові тарифи вартості електроенергії, згідно з якими здійснено донарахування за спірними рахунками.

Дослідивши надані позивачем рахунки та підстави їх оформлення позивачем місцевий господарський суд з'ясував, що:

- рахунок ПР/110234 від 31.08.2015 на суму 11193,26 грн. за період вересень 2014 року виставлено позивачем безпідставно, оскільки правовідносини між сторонами договору на відшкодування витрат виникли з жовтня 2014 року;

- Управлінням аудиту та контролю Міністерства інфраструктури України проводився позаплановий аудит відповідності та фінансовий аудит Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" за період з 17.07.2013 по 01.07.2015, висновки якого за своєю природою не мають нормативного характеру, а містять лише рекомендації щодо удосконалення діяльності установи залежно від характеру виявлених проблем, що самі по собі не можуть бути підставою для виникнення у відповідача обов'язків щодо відшкодування додаткових витрат за відповідні періоди та, відповідно, оплати додатково виставлених позивачем рахунків; рахунки з актами здачі приймання містять відмітку "Р", і за своїм значенням, відповідно до пояснень позивача, є корегованими рахунками, оформленими після надіслання відповідачу основних рахунків за той самий період, оплачених відповідачем;

- 30.01.2015 Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" та Державне підприємство "Адміністрація морський портів України" (Іллічівська філія) уклали Договір № 11-П-ІЛФ-15/48-О про відшкодування витрат з використання технологічних електричних мереж, відповідно до умов якого позивач у даній справі відшкодовує витрати щодо утримання технологічних електричних мереж, у зв'язку з чим наказом позивача № 412 від 27.10.2015 встановлено нові тарифи вартості електроенергії, на підставі яких відповідачу виставлено рахунки з актами здачі приймання ПР/12530Р від 30.10.2015 за вересень 2015 року, ПР/14926Р від 30.12.2015 за листопад 2015 року, ПР/15938Р від 29.01.2016 за грудень 2015 року; рахунки з актами здачі приймання містять відмітку "Р", і за своїм значенням, відповідно до пояснень позивача, є корегованими рахунками, оформленими після надіслання відповідачу основних рахунків за той самий період, оплачених відповідачем.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору про відшкодування (компенсації) понесених витрат, суди попередніх інстанцій зазначили, що виставлення позивачем рахунків на оплату послуг повторно відповідно до коригувальних актів після здійснення між сторонами розрахунків, умовами договору не передбачено, відтак, підстав для донарахування до відшкодування додаткових витрат у позивача не було.

Судова колегія зазначає, що відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Також за статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною першою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суди встановили, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Згідно з частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язано довести обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення належними та допустимими доказами; рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками судового процесу, отже, обов'язок доведення вказаних обставин належним та допустимими доказами покладається на сторони відповідно до вказаних положень Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості та недоведеності належними та допустимим доказами факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про відшкодування (компенсації) понесених витрат. При цьому, позивачем взагалі не доведено факту понесення додаткових витрат, відшкодування (компенсація) яких має здійснюватись в порядку, встановленому пунктом 2.1 договору; доказів що підтверджують факти здійснення підприємством додаткових витрат, зазначених у п. 1.2. договору, чи необхідність їх здійснення на користь третіх осіб матеріали справи не містять.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки належно та повно встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції; підстав для скасування судових рішень з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, з'ясували всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували правовідносини сторін, та вирішили спір відповідно до вимог законодавства.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 у справі № 916/1219/16 Господарського суду Одеської області та рішення Господарського суду Одеської області від 25.07.2016 залишити без змін.