Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого: Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таіз" (далі - ТОВ) до Енергетичної регіональної митниці (далі - митниця) про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити митне оформлення за скаргою заступника Генерального прокурора України про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 травня 2007 року, встановила:

У жовтні 2006 року ТОВ звернулося в суд із позовом до митниці про визнання її дій протиправними та зобов'язання здійснити митне оформлення нафти, що переміщується через митний кордон України на його адресу трубопровідним транспортом, зі сплатою податку на додану вартість (далі - ПДВ) шляхом подання податкового векселя, авальованого банком, на суму податкового зобов'язання ТОВ зазначало, що відповідач на підставі пункту 10 Порядку митного контролю та митного оформлення нафти, що переміщується через митний кордон України трубопровідним транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2003 року N 1958 (1958-2003-п) , відмовив йому у здійсненні митного оформлення нафти зі сплатою ПДВ шляхом подання податкового векселя.

На обґрунтування своїх вимог позивач послався на положення пункту 11.5 статті

Господарський суд міста Києва постановою від 24 листопада 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2006 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 травня 2007 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

У скарзі про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами скаржник, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення, а її направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розглянувши доводи скарги, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про її часткове задоволення з таких підстав. Відповідно до статті 148 Митного кодексу України митний контроль товарів, що переміщуються через митний кордон України трубопровідним транспортом та лініями електропередачі, у тому числі з метою транзиту через митну територію України, здійснюється в місцях митного контролю, які визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок та строки митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються трубопровідним транспортом та лініями електропередачі, визначає Кабінет Міністрів України, виходячи з особливостей їх переміщення через митний кордон України.

На виконання вищезгаданої норми закону Кабінет Міністрів України постановою від 17 грудня 2003 року N 1958 затвердив Порядок митного контролю та митного оформлення нафти, що переміщується через митний кордон України трубопровідним транспортом (далі - Порядок). Цим підзаконним актом Кабінет Міністрів України встановив механізм здійснення митного контролю та митного оформлення нафти під час її переміщення через митний кордон України.

У статті 149 Митного кодексу України наведено перелік необхідних документів, які декларант повинен подати митному органу для здійснення митного оформлення товарів, що переміщуються трубопровідним транспортом (далі - товари). У пунктах 8, 9 Порядку також зазначено, що для митного оформлення нафти на підставі тимчасової декларації подаються документи, перелік яких наведено у ньому ж.

Таким чином, процедура митного оформлення товарів розпочинається з подачі митному органу належно оформлених документів, визначених у статті 149 Митного кодексу України та у пунктах 8, 9 Порядку. Після їх надходження до митного органу останній приймає рішення щодо розмитнення товарів.

Із матеріалів справи видно, що належного звернення ТОВ до митниці та відповідного рішення митного органу щодо розмитнення товарів, передбаченого чинним законодавством, не було, а мало місце лише листування між ними, в якому сторони обговорювали можливість використання податкового векселя при розмитненні товарів.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність предмету судового розгляду адміністративних судів, оскільки листування між сторонами не може бути предметом судового розгляду з огляду на вимоги статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

На зазначені обставини суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій уваги не звернули, хоча вони мають істотне значення, а відтак постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись пунктом 7 статті 223, статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Постанову господарського суду міста Києва від 24 листопада 2006 року, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2006 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 травня 2007 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.