911/1145/16 Про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу - 15.11.2016 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 та рішення господарського суду Київської області від 02.06.2016 у справі № 911/1145/16 господарського суду Київської області за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" про стягнення 1 278 498,31 грн., за участю представників

позивача: Старчика А.А.,

відповідача: Дяченко Л.Л.,

У березні 2016 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" про стягнення 1 278 498, 31 грн., а саме: 761 881, 49 грн. інфляційних втрат, 73 212, 36 грн. 3% річних та 443 404, 46 грн. пені за договором № 2210/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу від 23.12.2013.

Рішенням господарського суду Київської області від 02.06.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2016, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 79 703, 69 грн. пені, 304 553, 02 грн. інфляційних втрат, 30 161, 13 грн. 3% річних. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати і передати справу на новий розгляд.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавцем) та Вишгородським районним комунальним підприємством "Вишгородтепломережа" (покупцем) 23.12.2013 укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2210/14-ТЕ-17, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити природний газ на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. договору, з урахуванням додаткової угоди № 2 від 30.04.2014, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Положеннями п. 3.4. договору передбачено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 5.2. договору, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 31.01.2014, ціна за 1 000 м3 природного газу становить 1 091 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без податку на додану вартість. До сплати за 1 000 м3 природного газу - 1 091 грн., крім того ПДВ - 20% - 218, 20 грн., всього з ПДВ - 1 309, 20 грн.

Згідно з п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го (включно) числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2. договору передбачено, зокрема, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. договору, останній зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

На виконання умов договору протягом січня - грудня 2014 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 10 213 856, 03 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів приймання-передачі природного газу, підписаними та скріпленими печатками сторін. Відповідач за поставлений газ розраховувався із порушенням строків, передбачених п. 6.1 договору, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з доведеності факту несвоєчасного розрахунку відповідачем за поставлений газ за договором, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача з урахуванням спільних протокольних рішень та договорів про організацію взаєморозрахунків підлягає стягненню 304 553, 02 грн. інфляційних втрат, 30 161, 13 грн. 3% річних та 79 703, 69 грн. пені. Крім цього, зменшуючи розмір штрафних санкцій, суди виходили з того, що заявлена позивачем до стягнення сума пені є не співрозмірною із можливими збитками.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач зобов'язання з оплати природного газу виконував з порушенням строків, встановлених договором.

Водночас між Головним управлінням державної казначейської служби України у Київській області, Департаментом фінансів Київської обласної державної адміністрації, Управлінням фінансів Вишгородської райдержадміністрації, Вишгородською районною державною адміністрацією, Вишгородським районним комунальним підприємством "Вишгородтепломережа" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" були укладені договори про організацію взаєморозрахунків № 722/30 від 09.10.2014, № 1366/30 від 12.12.2014 та № 1367/30 від 12.12.2014.

Предметом зазначених договорів є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до п. 24 ст. 14 та п. 2 ст. 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30 (30-2014-п) .

Договорами визначено порядок погашення заборгованості на загальну суму 3 272 109, 92 грн. за договором № 2210/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу від 23.12.2013.

Грошові кошти в зазначеній сумі були перераховані відповідачем позивачу, що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями платіжних доручень.

Пунктом 16 договорів про організацію взаєморозрахунків визначено, що після виконання договору, сторони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

Крім того, сторонами були підписані спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету № 868 від 15.04.2014 на суму 359 200 грн., № 1170 від 19.05.2014 на суму 41 300 грн., № 1346 від 16.06.2014 на суму 96 400 грн., № 1528 від 15.07.2014 на суму 47 500 грн., № 1702 від 18.08.2014 на суму 46 000 грн., № 1815 від 16.09.2014 на суму 47 400 грн., № 1997 від 16.10.2014 на суму 49 500 грн. та № 2212 від 18.11.2014 на суму 81 200 грн., всього на загальну суму 768 500, 00 грн. Кошти в зазначеній сумі перераховано позивачу у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Відповідно до наданого відповідачем контррозрахунку позовних вимог, отримані позивачем субвенції в загальному розмірі 4 040 609, 92 грн. зараховувались в порядку черговості (хронологічному порядку) в рахунок оплати газу за місяць, заборгованість за яким існувала на момент надходження кожного платежу окремо, а саме:

- 359 200 грн. та 41 300 грн. зараховано в рахунок часткової оплати газу, спожитого у січні 2014 року;

- 96 400 грн., 47 500 грн., 46 000 грн., 47 400 грн., 49 500 грн. та 81 200 грн., а також 758 061, 90 грн. як різниця між сумою отриманої різниці в тарифах з суми 2 177 960 грн., які було зараховано в рахунок часткової оплати газу, спожитого у лютому 2014 року;

- 1 419 898, 10 грн. частина суми різниці в тарифах із загальної суми 2 177 960 грн., яку було зараховано в рахунок повної оплати газу, спожитого у березні 2014 року;

- 454 220, 39 грн. частина суми різниці в тарифах із загальної суми 468 435, 80 грн., яку було зараховано в рахунок повної оплати газу, спожитого у жовтні 2014 року;

- 14 215, 41 грн. частина суми різниці в тарифах із загальної суми 468 435, 80 грн., а також 625 714, 12 грн., які було зараховано в рахунок часткової оплати газу, спожитого у листопаді 2014 року.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували, що шляхом укладання договорів про організацію взаєморозрахунків та підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору № 2210/14-ТЕ-17 від 23.12.2013, а тому відсутні правові підстави для стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості, строк оплати якої змінений договором про організацію взаєморозрахунків. Така позиція узгоджується з висновком Верховного Суду України наведеним, зокрема, у постановах від 11.11.2015 у справі № 927/1733/14 та від 01.07.2015 у справі № 924/1230/14, який згідно зі ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції.

Водночас пеня, інфляційні втрати та 3 % річних можуть бути нараховані на суми заборгованості, що не охоплюється договорами про організацію взаєморозрахунків та спільними протокольними рішеннями.

Так судами обох інстанцій встановлено, що розрахунок за поставлений природний газ у березні 2014 року та в жовтні 2014 року відбувся у повному обсязі та порядку, передбаченому договорами про організацію взаєморозрахунків. Щодо інших періодів, то з наданого позивачем розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат вбачається, що відповідні нарахування здійснені і на інші суми заборгованості за договором № 2210/14-ТЕ-17 від 23.12.2013, які поступово та з простроченнями погашалися відповідачем за рахунок власних коштів.

Таким чином, враховуючи умови договорів про організацію взаєморозрахунків та підписаних спільних протокольних рішень, якими сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків виключно в частині заборгованості (в загальній сумі 4 040 609,92 грн.), суд першої інстанції, здійснивши обґрунтований розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, дійшов правильного висновку про правомірне нарахування їх на суми основного боргу за договором № 2210/14-ТЕ-17 від 23.12.2013, самостійно сплачені відповідачем власними коштами з допущеними простроченнями (тобто за виключенням сум 2 177 960 грн., 468 435,80 грн., 625 714,12 грн., 359 200 грн., 41 300 грн., 96 400 грн., 47 500 грн., 46 000 грн., 47 400 грн., 49 500 грн., 81 200 грн.).

Враховуючи викладене, згідно зі здійсненим перерахунком, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 159 407, 38 грн. пені, 304 553,02 грн. інфляційних втрат та 30 161,13 грн. 3% річних.

При цьому місцевий господарський суд частково задовольнив клопотання відповідача та зменшив розмір пені на 50%, враховуючи, що прострочення, за які нараховано пеню, здебільшого були нетривалими, заборгованість систематично погашалась частинами і на день звернення з позовом була відсутня.

Колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на те, що передбачене ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України зменшення неустойки не є обов'язком суду, а є його правом, яке використовується саме у виняткових випадках, з урахуванням поданих доказів та наданої їм оцінки.

Згідно з ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішень господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів.