Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Грека Б.М., - (доповідача у справі), суддів: Малетича М.М., Могил С.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Коне Ліфти" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.09.16 у справі № 916/939/16 господарського суду Одеської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коне Ліфти" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Універсальний Термінал" про стягнення заборгованості за участю представників від: позивача не з'явилися, були належно повідомлені, відповідача Тануркова Р.Г. (дов. від 03.05.16)

Товариство з обмеженою відповідальністю "Коне Ліфти" звернулося до господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Універсальний Термінал" про стягнення грошових коштів у розмірі 46 331,47 грн. за неналежне виконання умов договору транспортного експедиторського та митно-важного обслуговування вантажів від 30.03.11.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.06.16 по справі № 916/939/16 (суддя Гуляк Г.І), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.09.16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Головей В.М., судді Гладишева Т.Я., Савицький Я.Ф.), у задоволенні позову відмовлено повністю, з посиланням на те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності вини відповідача та доказів понесення ТОВ "Коне Ліфти" збитків на суму 46 331,47 грн.

Не погоджуючись із судовими актами у справі, позивач просив їх скасувати, прийнявши нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на те, що суди дійшли неправомірного висновку, що суми коштів, які були сплачені позивачем до бюджету, згідно винесеного контролюючим органом рішення про стягнення штрафних санкцій, не є збитками у розумінні ст. 1209 ЦК України, а є лише обов'язком суб'єкта господарювання по сплаті податків.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 30.03.11 сторони уклали договір транспортного експедирування № 215/11, на виконання якого укладено договір на транспортно-експедиторське та митно-брокерське обслуговування вантажу № 25.

Згідно абз.1 п.2 експедитор зобов'язується надавати клієнту за його дорученням та за його рахунок послуги у сфері транспортно-експедиторського обслуговування вантажів, а клієнт зобов'язується оплатити послуги експедитора. При наданні зазначених послуг експедитор діє від власного імені. договір являється генеральним та укладається для систематичного надання послуг експедитором. сторони домовилися, що пункт призначення, найменування вантажу, вага та інші важливі умови договору, у ньому не передбачені, зазначаються у заяві клієнта.

Відповідно до п.3.1 договору, експедитор надає клієнту послуги по: транспортно-експедиторському обслуговуванню вантажів; організації стафірування контейнерів вантажами клієнта; організації зберігання вантажів і контейнерів; організації автоперевезень вантажів; організації залізничних перевезень вантажів, у тому числі у контейнерах; внутрішньо портовому експедируванню контейнерів в ОМТП та ІМТП; контейнерного фрахтування; митному оформленню вантажів.

Згідно п.3.2 договору перелік послуг не є вичерпним, за згодою сторін експедитор може надавати клієнту інші послуги.

Відповідно до положень п.5.4. договору, клієнт зобов'язується: своєчасно надавати експедитору повну, точну та достовірну інформацію відносно найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх зобов'язань по договору транспортного експедирування, а також документи, які відносяться до вантажу, необхідні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю та нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу; оплатити належні експедитору платежі, а також відшкодувати витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування, якщо такі були підтверджені Клієнтом;

Виходячи із змісту положень п.п.5.1, 5.2 договору, експедитор за відповідним дорученням клієнта оформляє документи та організовує роботи у відповідності із митними, карантинними та санітарними вимогами. Окрім іншого, експедитор здійснює оформлення товарно-транспортної документації у відповідності із вказівками клієнта.

Мотивуючи позов, скаржник зазначив, що ним було у повному обсязі виконано умови договору, у тому числі надано відповідачу повну, точну та достовірну інформацію відносно найменування, кількості та якості вантажу, а також проведено оплату наданих відповідачем послуг за цим договором.

Для надання послуг по організації перевезення конкретного вантажу, сторонами було укладено наступні додаткові угоди по тарифам: 12.04.12 № 4; від 21.05.12 № 5; від 21.05.12 № 6; від 04.04.13 № КVV04413; від 20.06.13 № КVV07913; від 20.06.13 № КVV07913; від 16.07.13 № б/н; від 08.08.13 № КVV09313; від 08.08.13 № КVV09213; від 08.08.13 № КVV09213; від 08.08.13 № КVV09213; від 06.09.13 № КVV09913; від 06.09.13 № КVV09813; від 05.11.13 № КVV11113; від 05.11.13 № КVV11113; від 12.11.13 № КVV11213; від 28.11.13 № КVV11413; від 18.12.13 №КVV00114; від 26.12.13 № КVV00214; від 20.01.14 № КVV00314; від 14.03.14 № КVV00614; від 24.04.14 № КVV01914; від 10.07.2014 № КVV02814.

Згідно умов п.7.6. договору та умов додаткових угод до договору, відповідач виставляв рахунки оплати послуг у національній валюті (гривні) по курсу НБУ, а позивач відповідно сплачував ці рахунки, копії яких наявні у матеріалах справи.

На виконання умов договору № 215/11, 30.03.11, сторони уклали договір доручення № 25 про транспортно-експедиторське та митно-брокерське обслуговування вантажу, п.1.1. якого, повірений, діючи на підставі умов поставки та інструкцій довірителя, зобов'язується здійснити митне очищення вантажу довірителя у відповідності із діючим українським законодавством, на підставі наданих довірителем документів та у відповідності з умовами Зовнішньоекономічного Контракту, укладеного довірителем, і договору транспортного експедирування від 30.03.11 № 215/11.

Відповідно до положень п.2.1., 2.2., 2.3. договору доручення № 25, повірений зобов'язується представляти інтереси довірителя в органах Державної митної служби України. При дотриманні довірителем умов договору, своєчасно виконувати комплекс заходів, необхідних для митного оформлення вантажу, а саме: декларувати вантаж довірителя, згідно письмових інструкцій вантажовідправника; надавати у митні органи документи, необхідні для митного оформлення; виконувати у межах своєї компетенції інші дії, необхідні для митного оформлення вантажу довірителя, оформлювати і надавати довірителю в обумовлені строки вантажно-митні декларації завіренні митними органами, згідно діючого законодавства, копії митних декларацій знаходяться у матеріалах справи.

Згідно п.5.6. договору доручення № 25, сторони несуть повну відповідальність за виконання умов цього договору. У випадку, якщо з вини однієї із сторін інша сторона понесе збитки, винна сторона зобов'язана відшкодувати їх у повному обсязі.

Пунктом 5.7. договору доручення № 25, передбачено, що якщо внаслідок невиконання або неналежного виконання повіреним своїх зобов'язань по договору, довіритель понесе які-небудь додаткові витрати (штрафи, витрати), повірений зобов'язаний відшкодувати їх протягом 3-х днів з моменту надання підтверджуючих документів з виплатою довірителю пені у розмірі 0,1% від суми понесених довірителем додаткових витрат, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

28.05.15 Головним управління Державної фіскальної служби України в Одеській області проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання ТОВ "Коне Ліфти" законодавства України з питань державної митної справи за період із 01.05.12 по 01.02.15. За результатами проведеної податкової перевірки позивача, 28.05.15, ГУ ДФС України в Одеській області, складено акт № 5/15/26-15-22-09/36049391 (а.с.177 т.1), з якого вбачається інформація про виявлення контролюючим органом при наданні відповідачем послуг щодо митного оформлення вантажів за вищезазначеними договорами за митними деклараціями: від 13.06.12 № 500040001/2012/01313; від 06.07.12 № 500040001/2012/04339; від 09.07.12 № 500040001/2012/04573; від 22.08.12 № 500040001/2012/10194; від 15.10.12 № 500040001/2012/16658; від 03.10.12 № 500040001/2012/15295; від 18.01.13 № 500040001/2013/00973; від 05.02.13 № 500040001/2013/02777; від 20.03.13 № 500040001/2013/07355; від 18.07.13 № 500040001/2013/17209; від 09.08.13 № 500040001/2013/19543; від 27.08.13 № 500040001/2013/21051; від 01.10.13 № 500040001/2013/24553; від 28.10.13 № 500040001/2013/26722; від 28.10.13 № 500040001/2013/26723; від 10.07.14 № 500040001/2014/11577, було допущено помилки та невірно визначена сума, вказана у графі "45. Коригування" Митної декларації.

При заповненні Митної декларації сума митної вартості не була коректно скорегована на суму компенсації лінійних витрат за межами митної території, що призвело до заниження митної вартості імпортних вантажів, послуги з митного оформлення яких надавалися саме відповідачем на користь позивача і як наслідок були невірно визначені суми податків, які підлягали нарахуванню ("графа 47. Нарахування платежів" МД).

Мотивуючи позовні вимоги, ТОВ "Коне Ліфти" зазначило, що саме не включення до складу митної вартості компенсації витрат, термінальної надбавки за ризик (на користь судноплавної лінії (ISPS) є прямим порушенням вимог п.5 ч.10 ст. 58 Митного кодексу України. У результаті допущеної відповідачем помилки, контролюючим органом було застосовано до позивача, як замовника таких послуг та отримувача вантажу, штрафні санкції за порушення законодавства у частині недекларування у повному обсязі витрат, понесених на транспортування товарів до кордону України. Згідно акту, загальна сума грошових зобов'язань з ПДВ та штрафних санкцій/пені становить 46 331,47 грн., з яких: донарахування ПДВ - 32 113,32 грн.; сума штрафних санкцій та пені - 14 218,15 грн.

Вищевказана сума грошових коштів була повністю сплачена позивачем до державного бюджету, що підтверджується платіжними дорученнями від 16.06.15 № 5694, від 16.06.15 № 5693 та від 18.06.15 № 5697.

Звернення стягнення на сплачену до бюджету зазначену суму коштів, анонсується позивачем в якості відшкодування збитків, завданих неналежним наданням послуг відповідачем, що і стало предметом розгляду даної справи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди обох попередніх інстанцій вказали на те, що позовна заява не містить жодного факту та доказів, щодо існування збитків (знищення або пошкодження речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) позивача на суму 46 331,47 грн.

Щодо нарахованого ПДВ на суму 32 113,32 грн., суди одноголосно дійшли висновку про те, що цей податок не може бути збитком, оскільки використовується позивачем як податковий кредит, на суму якого можна зменшити у майбутньому податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Крім того, стягнення збитків за сплачені позивачем до бюджету пеню і штраф, на думку судів попередніх інстанцій, у супереч вимог ст. 34 ГПК України, не доведено належними та допустимими доказами. Підтвердження наявності вини у відповідача та причинно-наслідкового зв'язку такої вини перед позивачем, щодо понесення останнім збитків на всю вказану суму внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідачем договірних відносин не подано.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки місцевого та апеляційного суду вірними зважаючи на таке.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди. Аналогічне положення містить Господарський кодекс України (436-15) . Відповідно до ч.3 ст. 216 ГК України, господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими, зокрема, потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; а підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ст. 218 ГК України).

До того ж, ч.2 цієї статті встановлена презумпція вини заподіювача: учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судова практика розділяє позови про відшкодування збитків у випадку неналежного виконання зобов'язання (ст. 623 ЦК України) та позадоговірну (деліктну) відповідальність (ст. 1166 ЦК України). Склад цивільного правопорушення у позовах про відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язань відповідачем дещо відрізняється від складу делікту. Так доказуванню підлягає: порушення відповідачем господарського зобов'язання, збитки, причинно-наслідковий зв'язок, вина.

Загальні положення, що відносяться до поняття збитків, встановлені ст. 22 ЦК України. Боржник шляхом відшкодування кредитору збитків повинен відновити майновий стан кредитора, який би існував при відсутності порушення зобов'язання, або завдання шкоди.

Принцип повної компенсації завданої шкоди означає також, що, хоча відшкодуванню підлягають будь-які матеріальні втрати потерпілої сторони, відшкодування збитків, втім, не повинно її збагачувати.

Відмовляючи у позові, суди виходили з того, що позивачем не доведено жодним документом той факт, що між протиправними діями відповідача та нібито понесеними збитками позивача, саме внаслідок неналежного виконання відповідачем договірного зобов'язання наявний причинно-наслідковий зв'язок. При цьому, доказів понесення позивачем збитків на суму 46 331,47 грн. внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідачем договірних відносин не подано, а сплачений за податковим повідомленням-рішенням від червня 2015 року ПДВ не є тим доказом понесення позивачем збитків, адже сплачувати податки під час здійснення господарських операцій є прямим обов'язком позивача, як платника податків й оподаткування контролюючим органом податкових зобов'язань є їх обов'язком, у результаті господарської діяльності позивача. Податок не може бути збитком, бо може використовуватися у подальшому в якості податкового кредиту.

Щодо сплачених вказаних вище штрафних санкцій, то вони є наслідком порушення суб'єктом господарської діяльності - платником податку вимог податкового законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Стверджуючи про наявність збитків, та підстав для стягнення штрафу, позивач повинен був це довести, але не довів, хоча відповідно до ст. 33 ГПК України мав такий обов'язок.

Водночас, Вищий господарський суд України не може переоцінити докази, які визнані судом неналежними, а обставини - недоведеними, з огляду на вимоги ст. 111-7 ГПК України. Так, відповідно до цієї статті, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому її слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Коне Ліфти" залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.09.16 у справі № 916/939/16 залишити без змін.