Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач), суддів: Данилової М.В., Ходаківської І.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім.Котовського" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 у справі № 911/695/16 господарського суду Київської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім.Котовського" до Головного управління Держгеокадастру в Київській області третя особа ОСОБА_4 про визнання наказів незаконними та їх скасування в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: від відповідача: від третьої особи:Виштак В.В. (довіреність № б/н від 01.04.2016) не з'явились ОСОБА_6 (довіреність від 20.04.2015)

Рішенням Господарського суду Київської області (суддя Щоткін О.В.) від 25.04.2016 у справі № 911/695/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Коротун О.М., Гончарова С.А.,) від 05.07.2016, відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім.Котовського" до Головного управління Держгеокадастру в Київській області, за участю третьої особи - ОСОБА_4, про визнання незаконними та скасування наказу ГУ Держземагенства у Київській області "Про затвердження документації землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" від 18.02.2014 КИ/3220484400:01:008/00013366, наказу ГУ Держземагенства у Київській області "Про затвердження документації землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" від 18.02.2014 КИ/3220484400:01:010/00013365, Наказу ГУ Держземагенства у Київській області "Про затвердження документації землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" від 18.02.2014 КИ/3220484400:01:004/ 00013364, якими ОСОБА_4 надані в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства строком на 14 років, розташовані на території Олійниковослобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст. 33 Закону України "Про оренду землі", ст. 764 Цивільного кодексу України (далі ЦК України (435-15) ), ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство".

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника третьої особи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ім.Котовського" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про визнання наказу ГУ Держземагенства у Київській області "Про затвердження документації землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" КИ/3220484400:01:008/00013366 від 18.02.2014, наказу ГУ Держземагенства у Київській області "Про затвердження документації землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" КИ/3220484400:01:010/00013365 від 18.02.2014, наказу ГУ Держземагенства у Київській області "Про затвердження документації землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" КИ/3220484400:01:004/ 00013364 від 18.02.2014 незаконним та їх скасування.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що земельні ділянки, які спірними наказами надані третій особі в оренду, перебували в користуванні позивача і, у відповідності до статті 33 Закону України "Про оренду землі", по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, останній має преважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк, у зв'язку з чим, відповідач не мав підстав для відмови у поновленні договору оренди земельної ділянки № 25. Крім того, позивач зазначав, що оскільки він продовжував користуватися земельними ділянками після закінчення строку договору оренди до моменту передання земельних ділянок в оренду третій особі, та враховуючи, що протягом одного місяця після закінчення строку договору від відповідача не надходило заперечення у поновленні договору оренди землі то, на думку позивача, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Судами встановлено таке.

03.05.2012 між Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ім. Котовського" (орендар) на підставі розпорядження голови Білоцерківської районної державної адміністрації № 315 від 19.04.2012 було укладено договір № 25 оренди земельної ділянки (договір), відповідно до п.1.1. якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (землі резервного фонду та землі запасу) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Олійниковослобідської сільської ради.

Відповідно до п.2.1. договору в оренду передається земельна ділянка, що перебуває в державній власності і розміщена в адміністративних межах Олійниковослобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області площею 107,4047 га, з них: 33,5119 га - землі резервного фонду, 73,8928 га - землі запасу.

Пунктом 2.3. договору передбачено, що нормативно-грошова оцінка земельних ділянок становить 1823233,45 грн. Кадастровий номер земельних ділянок: 1,4826 га - НОМЕР_1; 2,4038 га - НОМЕР_2; 1,2994га - НОМЕР_3; 11,9219га - НОМЕР_4; 56,7850 га - НОМЕР_5; 28,7119 га - НОМЕР_6; 4,8000 га - НОМЕР_7 (п.2.5. договору).

Згідно з п.3.1. договору договір укладається на термін до затвердження порядку проведення земельних торгів, але не більше одного року, починаючи з дати його реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий термін. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір щодо продовження дії договору на новий термін.

Підпунктом 11.3.1. пункту 11.3. договору встановлено, що дія договору припиняється, зокрема у разі закінчення строку на який його було укладено.

18.12.2012 зазначений договір був зареєстрований в Управлінні Держкомзему в Білоцерківському районі за № 322040004007206.

15.11.2013 позивачем надіслало клопотання за № 172 про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки (лист-повідомлення) та проект додаткової угоди.

23.12.2013 на адресу ТОВ "ім. Котовського" надійшла відповідь Головного управління Держземагентства у Київській області від 16.12.2013 № 08- 03/12586, згідно якої Головне управління Держземагентства у Київські області відмовляє у поновленні договору оренди на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані в адміністративних межах Олійниково-Слободської сільської ради Білоцерківського району Київської області, в зв'язку з закінченням терміну подання листа-повідомлення про його поновлення та відсутністю технічних матеріалів, що передбачені ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

18.02.2014 Головне управління Держземагентства у Київські області видало спірні накази "Про затвердження документації землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" КИ/3220484400:01:008/00013366, "Про затвердження документації землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" КИ/3220484400:01:010/00013365 від 18.02.2014 та "Про затвердження документації землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" КИ/3220484400:01:004/ 00013364, якими, як стверджує позивач, орендовані ним земельні ділянки, але зі змінами у площі та новими кадастровими номерами, були передані для ведення фермерського господарства ОСОБА_4.

Вирішуючи спір у справі попередні судові інстанції дійшли висновків, що позивачем не доведено обставини порушення його права користування земельною ділянкою внаслідок видання спірних наказів, у зв'язку з чим, зазначивши, що відповідачем не порушуються права позивача, пов'язані з передачею земельної ділянки третій особі, суди відмовили в позові.

Колегія суддів дійшла висновку, що суди розглянули спір по суті та відмовили в позові з порушенням правил його підвідомчості господарським судам України, виходячи із такого.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України (1798-12) ) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч.1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у т.ч. щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім, зокрема, спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.

Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України (2747-15) ) завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій (далі - суб'єкт владних повноважень).

З огляду на положення статей 3, 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Таким чином, до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Земельний кодекс України (2768-14) (далі ЗК України (2768-14) ) є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов'язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За статтею 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

З огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Отже, підставою позову про визнання незаконним рішення органу державної влади та його скасування, вирішення якого належить до підвідомчості господарських судів за змістом наведених вище приписів законодавства є, зокрема, обґрунтування позивачем наявності порушеного цивільного права.

В свою чергу, наявність цивільного речового права, посвідчується визначеними нормативними приписами документами та правовими актами, а в разі відсутності таких, спір про відповідне право особи, факт його наявності/відсутності, вирішується у цивільних правовідносинах внаслідок обрання та реалізації особою способу захисту визначеного приписами п.1 ч.2 ст. 16 ЦК України (визнання права).

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою. Такі позови можуть подаватися щодо визнання права власності чи інших речових прав.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до господарського суду з позовом про скасування наказів, позивач не надав документів що посвідчували б саме його право на користування земельною ділянкою та не заявив вимогу про визнання за ним такого права, а отже предметом доказування у такому спорі є з'ясування відповідності прийнятих Головним управлінням Держземагентства у Київській області наказів вимогам діючого на момент видачі приписам законодавства, а не з'ясування наявності/відсутності переважного права позивача щодо спірних земельних ділянок, та наявності/відсутності обставин поновлення орендних правовідносин сторін спору за приписами ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Колегія суддів зазначає, що спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Втім, наявність цивільного права позивачем не підтверджена в попередніх судових інстанціях, більше того, рішенням Господарського суду Київської області у справі № 911/2125/14 встановлено пропуск позивачем строку реалізації переважного права, і відповідно, його припинення.

Відтак, з огляду на те, що у спірних правовідносинах прийняття Головним управлінням Держземагентства у Київській області оскаржуваних наказів є наслідком здійснення державним органом владних управлінських функцій, а наявність порушеного цивільного права позивача не була підтверджена останнім за допомогою конкретних, відповідних документів чи правових актів і вимога про визнання такого права позивачем не заявлена одночасно з вимогою про визнання незаконним та скасування спірних наказів, окремо заявлений позов про визнання вказаних актів незаконним, за межами спору про право цивільне, вказує на публічно-правовий характер такого спору, що в свою чергу, свідчить про підвідомчість цієї справи адміністративному суду.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів підлягають скасуванню, а провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 80, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст. 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім.Котовського" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 та рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2016 у справі № 911/695/16 скасувати.

Провадження у справі № 911/695/16 припинити.