Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого І. Алєєвої, Л. Рогач

за участю представників: позивача Єгоров Б.С. - дов. від 04.06.2016 р., Черепанов О.В. - дов. від 04.06.2016 р. відповідача, третіх осіб не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши матеріали касаційної скарги Об'єднання співвласників гуртожитку "ЗАБОЛОТНОГО -26А" на постанову від 11.08.2016 Одеського апеляційного господарського суду у справі № 916/641/16 Господарського суду Одеської області за позовом Об'єднання співвласників гуртожитку "ЗАБОЛОТНОГО-26А" до треті особи Головного управління Національної поліції в Одеській області Одеська міська рада та Департамент комунальної власності Одеської міської ради про виселення

У березні 2016 року Об'єднання співвласників гуртожитку "ЗАБОЛОТНОГО-26А" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Головного управління національної поліції в Одеській області про виселення Суворовського у м. Одесі відділу поліції, який є територіальним відділом Головного управління Національної поліції в Одеській області із незаконно займаних ним житлових кімнат № 137 площею 14,7 кв.м, № 140 площею 16,0 кв.м, № 141 площею 11,2 кв.м, № 145 площею 11,2 кв.м, № 146 площею 16,7 кв.м та допоміжних приміщень № 138 (кладовка) площею 3,3 кв.м, № 139 (коридор) площею 4,9 кв.м, № 142 (коридор) площею 9,0 кв.м, № 143 (ванна) площею 1,5 кв.м, № 144 (туалет) площею 1,4 кв.м, у гуртожитку за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Заболотного, 26А, на підставі статей 11, 14, 15, 16, 526, 1212 Цивільного кодексу України.

Позивач посилався на те, що відділ поліції незаконно займає та без правових підстав перебуває у спірних приміщеннях позивача.

Також позивач зазначав, що рішенням господарського суду Одеської області від 15.07.2014 у справі № 916/1837/14, яке набрало законної сили, було виселено Суворовський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області із займаних приміщень, проте вказане рішення суду не виконано та відповідач незаконно надалі перебуває у них.

У відзиві на позов відповідач просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що він не є правонаступником Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області та останній користується нежитловим приміщенням у м. Одеса, на вул. Ак. Заболотного, 26А, на підставі договору оренди № 02/26 від 09.09.2014 р., укладеному між ним і Департаментом комунальної власності Одеської міської ради.

Крім того, як вказував відповідач спірне приміщення і те, яке орендоване райвідділом міліції за вказаним договором оренди мають різні характеристики.

Від позивача 29.06.2016 р. подано до суду пояснення, в яких він вказував на те, що на даний час спірне приміщення займають працівники поліції незаконно; що договір оренди № 02/26 від 09.09.2014 р. є нечинним, оскільки орендарем не був підписаний.

11.07.2016 р. позивач надав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій вказував те, що 28.04.2016 р. між Головним управлінням Національної поліції в Одеській області та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 02/26 від 28.04.2016 р., проте такий договір, на думку позивача, суперечить вимогам статей 11, 6 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) , статті 9 закону України "Про оренду державного та комунального майна", а тому підлягає визнанню недійсним.

Відтак, позивач просив суд згідно з вказаної заяви визнати договір оренди нежитлового приміщення № 02/26 від 28.04.2016 р. недійсним та виселити Суворовський відділ поліції у м. Одеса ГУНП в Одеській області із незаконно займаних ним житлових кімнат № 137 площею 14,7 кв.м, № 140 площею 16,0 кв.м, № 141 площею 11,2 кв.м, № 145 площею 11,2 кв.м, № 146 площею 16,7 кв.м та допоміжних приміщень № 138 (кладовка) площею 3,3 кв.м, № 139 (коридор) площею 4,9 кв.м, № 142 (коридор) площею 9,0 кв.м, № 143 (ванна) площею 1,5 кв.м, № 144 (туалет) площею 1,4 кв.м, у гуртожитку за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Заболотного, 26А. Проте така заява не була прийнята місцевим господарським судом до розгляду у зв'язку з відсутністю правових підстав для її прийняття, а тому суд розглянув позовні вимоги позивача в їх первісній редакції.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.04.2016 р. (суддя Літвінов С.В.) залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Одеську міську раду і Департамент комунальної власності Одеської міської ради

Рішенням господарського суду Одеської області від 11.07.2016 року (судді: Літвінов С.В., Зайцев Ю.О., Цісельський О.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що відповідач знаходиться в спірних приміщеннях на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 02/26 від 28.04.2016 р., укладеного між ним і Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, а тому відсутні підстави для виселення відповідача із займаних приміщень.

За апеляційною скаргою Об'єднання співвласників гуртожитку "ЗАБОЛОТНОГО-26А" Одеський апеляційний господарський суд (судді: Ярош А.І., Діброва Г.І., Разюк Г.П.), переглянувши рішення господарського суду Одеської області від 11.07.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 11.08.2016 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Об'єднання співвласників гуртожитку "ЗАБОЛОТНОГО-26А" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу (з урахуванням пояснень), в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 11.07.2016 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.08.2016 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов та виселити відповідача із займаних спірних приміщень, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, статті 1212 Цивільного кодексу України, статей 42, 47, 33, 34, 43, 82 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Скаржник не погоджується з висновком судів про відсутність підстав для задоволення позову та вказує на те, що договір оренди нежитлового приміщення № 02/26 не стосується спірних приміщень гуртожитку та не має відношення до предмету даного спору.

При цьому, скаржник зазначає, що судом не було досліджено питання щодо якої адреси був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 02/26 від 28.04.2016 р.

Скаржник наголошує, що у гуртожитку немає нежитлових приміщень, а є лише житлові та допоміжні приміщення, які перебувають у спільній власності мешканців будинку та не можуть передаватися в оренду органам державної влади.

Він зауважує, що договір оренди, свідоцтво про право власності, рішення ВК ОМР від 18.01.2012 р. № 6 стосуються не вказаного гуртожитку, а приміщення КУ "Міська дитяча лікарня № 3".

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.05.2009 р. № 521 був затверджений акт приймання-передачі з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси гуртожитку та інженерних мереж, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Заболотного, 26-а.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 24.09.2010 р. № 479 зобов'язано КП "Житлово-комунальний сервіс "Північний" передати з балансу за актом приймання-передачі гуртожиток, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, 26-А, на баланс Об'єднання співвласників гуртожитку "Заболотного 26-А".

За актом приймання-передачі житлового комплексу від 28.09.2010 р. з балансу КП "ЖКС "Північний" було передано на баланс ОСГ "Заболотного 26-А" житловий будинок гуртожитку, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, 26-А.

Отже, як встановили суди та це підтверджено матеріалами справи, Об'єднання співвласників гуртожитку "Заболотного-26А" є балансоутримувачем гуртожитку, розташованого у м. Одеса, на вул. Академіка Заболотного,26-А.

Господарські суди також встановили, що рішенням господарського суду Одеської області від 15.07.2014 р. у справі № 916/1837/14 за позовом ОСГ "Заболотного-26А" до Суворовського районного відділу Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області було виселено Суворовський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області з житлових кімнат: № 137 площею 14,7 кв. м, № 140 площею 16, кв.м, №141 площею 11,2 кв. м, № 145 площею 11,2 кв. м, № 146 площею 16,7 кв. м та допоміжних приміщень № 138 (кладовка) площею 3,3 кв. м, № 139 (коридор) площею 4,9 кв. м, № 142 (коридор) площею 9,0 кв. м, № 143 (ванна) площею 1,5 кв. м, № 144 (туалет) площею 1,4 кв. м у гуртожитку за адресою: 65117, м. Одеса, вул. Ак. Заболотного, 26А, на користь об'єднання співвласників гуртожитку Заболотного-26А.

Вказане рішення набрало законної сили та на його виконання 02.09.2014 р. господарським судом першої інстанції був виданий відповідний наказ, який пред'явлено до виконання.

24.12.2015 р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області було відкрито виконавче провадження щодо виселення Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області.

У акті державного виконавця від 11.02.2016 р. зафіксовано, що у вказаних приміщеннях гуртожитку Суворовський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області не знаходиться. У цих приміщеннях перебуває Суворовський ВП у м. Одесі ГУНП України в Одеській області.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами предметом спору у даній справі є вимога Об'єднання співвласників гуртожитку "ЗАБОЛОТНОГО-26А" заявлена до Головного управління національної поліції в Одеській області про виселення Суворовського у м. Одесі відділу поліції, який є територіальним відділом Головного управління Національної поліції в Одеській області із незаконно займаних ним житлових кімнат № 137 площею 14,7 кв.м, № 140 площею 16,0 кв.м, № 141 площею 11,2 кв.м, № 145 площею 11,2 кв.м, № 146 площею 16,7 кв.м та допоміжних приміщень № 138 (кладовка) площею 3,3 кв.м, № 139 (коридор) площею 4,9 кв.м, № 142 (коридор) площею 9,0 кв.м, № 143 (ванна) площею 1,5 кв.м, № 144 (туалет) площею 1,4 кв.м, у гуртожитку за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Заболотного, 26А, на підставі статей 11, 14, 15, 16, 526, 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмовили у їх задоволенні.

Проте, такі висновки господарських судів колегією суддів визнаються передчасними через нез'ясування усіх обставин справи, з ненаданням оцінки зібраним у справі доказам та доводам, що є суттєвим для правильного вирішення даного спору.

Згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Водночас, відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред'явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами.

Негаторним є також позов власника про усунення перешкод у здійсненні користування майном третіми особами, в яких існували підстави для цього, але вони згодом відпали.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Як вже зазначалося, позивач просив виселити відповідача із незаконно займаних останнім спірних житлових кімнат у гуртожитку за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Заболотного, 26А.

Втім, здійснюючи судовий розгляд справи, господарські суди обох інстанцій належним чином не дослідили та не з'ясували правових підстав та обставин перебування відповідача у спірних приміщеннях.

Обмежившись посиланням на відсутність підстав для виселення відповідача із займаних ним приміщень через наявність укладеного між відповідачем з Департаментом комунальної власності Одеської міської ради договору оренди нежитлових приміщень № 02/26 від 28.04.2016 р., суди не дослідили доводи позивача, окрім іншого, стосовно того, що вказаний договір не стосується оренди приміщень у гуртожитку у м. Одеса, вул. Ак. Заболотного, 26А; що він укладений щодо іншого об'єкта, розташованого за іншою (відмінною) адресою - м. Одеса, вул. Ак. Заболотного, 26-а, за якою знаходиться будівля дитячої міської клінічної лікарні № 3; має іншу площу і технічні характеристики. Крім того, як зазначав позивач, за названим договором в користування передавалися нежитлові приміщення, між тим, відповідач займає житлові приміщення у гуртожитку і вони не переводилися до нежитлового фонду у порядку встановленому законодавством.

Вказані доводи заявлялися відповідачем упродовж усього розгляду спору, проте ці доводи як того вимагає стаття 43 Господарського процесуального кодексу України у повному обсязі не були оцінені судами при вирішенні спору та не були зазначені доводи, за якими останні відхилили ті чи інші докази та доводи сторін у справі.

Отже, для правильного вирішення даного спору господарським судам необхідно було врахувати викладене, дослідити питання фактичного місцезнаходження спірного приміщення, з якого позивач просить виселити відповідача (його адресу), з'ясувати обставини та підстави перебування відповідача чи навпаки у спірних приміщеннях, надати оцінку усім доказам та доводам у справі, взявши їх до уваги чи відхиливши такі.

Наведене свідчить про те, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті, виходячи з предмету та підстав позову.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції спір, у відповідності до визначених позивачем правових підстав для звернення до суду з позовом, на підставі дослідження всіх доказів у справі у їх сукупності та надання правомірної оцінки всім доводам та доказам сторін, виходячи з норм законодавства, розглянутий не був.

Оскільки в силу статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.08.2016 р. у справі № 916/641/16 та рішення господарського суду Одеської області від 11.07.2016 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.