810/1108/14 Про скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон - 18.12.2019 Прийняття

19 лютого 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеко Констракшн" (далі - позивач, ТОВ "Інтеко-Констракшн") звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці Міндоходів (далі - відповідач-1, Київська митниця), Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі - відповідач-2, ГУ ДКСУ у м. Києві), в якому просило суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення Київської митниці Міндоходів про коригування митної вартості від 27.09.2013 № 125000004/2013/111068/2, № 125000004/2013/111069/2, № 125000004/2013/111070/2 та від 08.11.2013 року № 125000004/2013/111128/2, № 125000004/2013/111129/2, № 125000004/2013/111130/2 та від 18.11.2013 № 125000004/2013/111162/2;

- стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеко Констракшн" суму надмірно сплачених коштів за митне оформлення у розмірі 40 149,32 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2014 року позов задоволено частково, визнані протиправними та скасовані рішення Київської митниці Міндоходів про коригування митної вартості від 27.09.2013: № 125000004/2013/111068/2, № 125000004/2013/111069/2, № 125000004/2013/111070/2 та від 08.11.2013 року № 125000004/2013/111128/2, № 125000004/2013/111129/2, № 125000004/2013/111130/2 та від 18.11.2013 № 125000004/2013/111162/2. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, в частині відмови в задоволенні позовних вимог подав апеляційну скаргу. Також з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог звернулась Київська митниця Міндоходів.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2014 року в задоволенні апеляційної скарги Київської митниці Міндоходів відмовлено, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеко Констракшн" задоволено. Постанову суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення надмірно сплачених коштів за митне оформлення, та ухвалено в цій частині нову постанову, якою позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеко Констракшн" суму надмірно сплачених коштів за митне оформлення у розмірі 40 149,32 грн.

В іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду залишено без змін.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просив суд скасувати судові рішення, та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. В доводах касаційної скарги скаржник посилався на те, що при розмитненні товару відповідачем встановлено розбіжність відомостей в основних документах, а митна вартість товарів, заявлена позивачем, значною мірою відрізнялась від середньоконтрактної вартості визначеної відповідачем при порівнянні рівня заявленої митної вартості товарів з наявною у митного органу інформацією про рівень цін на такі товари. Для підтвердження заявленої митної вартості товарів, якості додаткових документів, митний орган запропонував надати товариству інформацію біржових організацій про вартість товарів або сировини (з урахуванням вимог наказу ДМСУ від 13.07.12 № 362), прайс-листи, експортну митну декларацію, висновок експертної організації, підтвердження оплати за попередні поставки, видаткові накладні, довідкову цінову інформацію. Наданими документами не спростовано розбіжність вказаних документів. При цьому контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, як і визначення методу її обчислення у встановленому законом порядку в разі виникнення обґрунтованого сумніву відноситься до виключної компетенції митного органу.

До того ж митний орган посилався на те, що не було взято до уваги наявні розбіжності та недоліки в наданих додаткових документах, зокрема:

1) прайс-лист виробника від 26.07.2013 року б/н наданий на умовах поставки EXW згідно з Інкотермс-2010, а заявлена митна вартість на умовах DAP. Так, Термін DAP: в класифікації (поставка в місці призначення) є загальним становищем, при якому важливо точно вказати місце призначення; замінює собою три терміни: DAF, DES, DDU і передбачає, що товар надається покупцеві вже готовим для розвантаження. Оскільки відсутня будь-яка інформація щодо витрат, понесених на навантаження, доставку, транспортування, страхування, тощо, митний орган не має можливості прорахувати правильність включення витрат до фактурної вартості товару;

2) платіжні доручення містять посилання лише на зовнішньоекономічний контракт, що унеможливлює прорахувати яким чином (а саме чому в таких розмірах) була здійснена оплата за товар;

3) при здійсненні аналізу, виявлення та оцінки ризиків товарів, які є об`єктом біржової торгівлі, ціну договору щодо товару, який імпортується (вартість операції), без урахування витрат на доставку, комісійних витрат, премій або знижки за фактичну якість товару і премії продавцю необхідно порівнювати з середнім значенням біржових котирувань за період 10 днів, що передує даті складання рахунку-фактури (інвойсу).

До того ж в доводах касаційної скарги скаржник посилався на те, що задовольняючи вимоги про стягнення суми надмірно сплачених коштів за митне оформлення у розмірі 40 149,32 грн судами не враховані вимоги Порядку № 618, яким передбачена певна процедура для повернення з Державного бюджету митних платежів. На виконання вимог Порядку № 618 судами не встановлений факт щодо звернення позивача до митного органу з відповідною заявою про повернення з бюджету надмірно сплачених грошових коштів, а тому митницею не приймалось рішення з цього питання та не порушувались інтереси позивача в цій частині заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, позивач є виробником металопрофілю, металочерепиці, сендвіч-панелей та комплектуючих до них. Даний вид діяльності є основним та зазначений в довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серія АА №714757 від 19.12.2012 як 24.33 - Холодне штампування та гнуття. При виробництві своєї продукції позивач використовує оцинковану сталь з покриттям в рулонах, яку закуповує у інших суб`єктів господарювання.

Позивачем було укладено прямі зовнішньоекономічні контракти з виробником сталі в рулонах словацькою компанією U.S. Steel Koљice s.r.o. (далі - Контрагент) №749ODC33 від 24.06.2013, №749ODDZ3 від 26.07.2013, №749ODDY3 від 26.07.2013, №749ODD83 від 09.09.2013, за умовами яких Контрагент постачає позивачу зі Словаччини в Україну оцинковану сталь з органічним покриттям в рулонах, умови поставки DAP Матьовце/Ужгород по Інкотермс 2010.

На виконання вищезазначених контрактів зі Словаччини на територію України був завезений товар, а саме - оцинкована сталь з органічним покриттям в рулонах.

З метою здійснення митного оформлення ввезеного на територію України товару, позивачем відповідачу-1 були подані наступні митні декларації:

- за договором №749ODC33 від 24.06.2013 року - митна декларація (далі - МД) №125130000/2013/567752 від 24.09.2013, з зазначенням митної вартості товару - 16 612,32 доларів США;

- за договором №749ODDZ3 від 26.07.2013 - МД №125130000/2013/567753 від 24.09.2013, з зазначенням митної вартості товару - 41 899,23 доларів США; та МД №125130000/2013/867364 від 08.11.2013, із зазначенням митної вартості 32 191,94 доларів США;

- за договором №749ODDY3 від 26.07.2013 - МД №125130000/2013/567755 від 24.09.2013, із зазначенням митної вартості товару - 15 044,58 доларів США; та МД №125130000/2013/867362 від 08.11.2013, із зазначенням митної вартості товару - 9 586,64 доларів США;

- за договором №749ODD83 від 09.09.2013 - МД №125130000/2013/867361 від 8.11.2013, з зазначенням митної вартості товару - 30 058,73 доларів США; та МД №125130000/2013/868023 від 18.11.2013, із зазначенням митної вартості товару - 73 098,51 доларів США.

При цьому, митну вартість позивач вказав відповідно до ціни договорів.

Також, позивачем відповідачу-1, для підтвердження митної вартості товару були надані наступні документи: митні декларації, оформлені відповідно до законодавства України; митні декларації країни відправника; зовнішньоекономічні договори (контракти); інвойси; рахунки-проформи; прайси від виробника; платіжні доручення в іноземній валюті; накладні; експертні висновки Торгово-промислової палати щодо вартості товару; біржові котирування пакувальні листи; сертифікати про походження товару.

Судами першої та апеляційної інстанції зі змісту оскаржуваних рішень встановлено, що відповідач не застосував метод визначення митної вартості за ціною договору, оскільки позивачем не подано додаткові документи для підтвердження митної вартості, а також - тому, що документи містять розбіжності. Також судами зазначено, що з пояснень представника відповідача методи за ціною договору щодо ідентичних товарів та за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів не застосовуються у зв`язку з невиконанням позивачем вимог ст.ст. 59 - 60 Митного кодексу України, а методи, передбачені ст.ст. 62 та 63 Митного кодексу України - не застосовуються у зв`язку з відсутністю інформації щодо ціни складових для визначення за цими методами. За поясненнями відповідача резервний (шостий) метод був використаний з урахуванням інформації, наявної у митному органі.

Тобто відповідач не вчинив розмитнення товару за митними деклараціями позивача, оскільки в основних документах наявна різниця у відомостях щодо умов поставки товару, а також - оскільки заявлена позивачем митна вартість товару нижча за середньоконтрактну ціну аналогічного товару, визначену інформаційною базою відповідача.

Натомість, відповідач запропонував позивачу надати додаткові документи, однак вони також, як і основні, не стали підставою для підтвердження митної вартості, оскільки за висновком відповідача містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Як встановлено судом касаційної інстанції, спірним в даній справі є прийняття відповідачем-1 рішень, якими відповідач визначив для позивача коригування митної вартості товарів із застосуванням резервного методу визначення митної вартості, що на думку позивача є протиправним та потребує стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь позивача суму надмірно сплачених коштів за митне оформлення у розмірі 40 149,32 грн.

З приводу викладеного колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України (далі - МК України) у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно із ч. 2 ст. 53 МК документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до частини першої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.11.2018 року по справі № 826/18258/13-а.

Згідно з положеннями статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною другою статті 57 МК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Відповідно до частини першої статті 58 МК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;м б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною другою статті 58 МК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідно до частини третьої статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, посадовими особами митного органу виявлено розбіжності в умовах зовнішньоекономічного договору щодо здійснення витрат, зазначені розбіжності на думку відповідача не було усунуто позивачем при митному оформленні та не доведено правильність визначення митної вартості товару.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції задовольняючи позов в частині скасування рішень про коригування митної вартості товару, посилався на те, що відповідач не вказує в чому полягали розбіжності в документах щодо умов поставки товару, та чи взагалі ці розбіжності стосуються складових митної вартості товару. За відсутності таких вказівок, суди вважали за неможливе встановити факт таких розбіжностей при розгляді справи.

Враховуючи той факт, що для митного оформлення товару позивач надав Митниці належні та допустимі докази на підтвердження ціни договору, а рішення про коригування митної вартості не містить конкретизованих висновків щодо наявності певних розбіжностей в документах для визначення числового значення митної вартості, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що Митниця прийняла рішення та оформила картку відмови за відсутності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі без обґрунтування причин того, що позивач неправильно визначив митну вартість товарів.

До того ж суд касаційної інстанції не приймає доводи скаржника (з посиланням на вимоги контрактів) на не подання позивачем інформації щодо транспортних витрат, оскільки по-перше: вказані документи не витребовувались у позивача для митного оформлення товару, а по-друге: умовами контракту не передбачено включення транспортних витрат до митної вартості товару, як і сума їх перевезення, а включена ціна за транспортну упаковку, що не є транспортними витратами.

Стосовно заявленої вимоги про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь позивача суму надмірно сплачених коштів за митне оформлення у розмірі 40 149,32 грн колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні вказаної вимоги посилався на передчасність заявленої вимоги, оскільки лише після скасування оскаржуваних рішень про коригування митної вартості та набрання законної сили судовим рішенням, у позивача виникає право на здійснення перерахунку та повернення надмірно сплачених коштів за митне оформлення товару.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи постанову суду першої інстанції в цій частині та стягуючи з Державного бюджету надмірно сплачені кошти за митне оформлення у розмірі 40 149,32 грн посилався на вимоги статті 27 Митного кодексу України, а також ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України.

Проте суд касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на неврахування судом обов`язкової процедури, передбаченої для стягнення надміру сплачених платежів.

Законодавством відповідно до частини шостої статті 264 МК 2002 року та статті 301 МК 2012 року визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету. Проте суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про стягнення надміру сплачених платежів не дослідив дотримання товариством вищенаведеної процедури Порядку № 618, зокрема щодо звернення позивача до митного органу з відповідною заявою про повернення з бюджету надмірно сплачених грошових коштів, та послідовних дій митного органу після її отримання на виконання вимог цього Порядку.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 16 березня 2016 року у справі № 21-344а14.

Разом з тим, за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не встановивши фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для дослідження процедури стягнення на користь позивача суми надмірно сплачених коштів за митне оформлення у розмірі 40 149,32 грн, яка передбачена Порядком № 618. В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Київської митниці Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2014 року скасувати в частині позовних вимог про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеко Констракшн" суму надмірно сплачених коштів за митне оформлення у розмірі 40 149,32 грн. Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя		І.А. Васильєва
Судді:		С.С. Пасічник
		В.П. Юрченко