808/3975/13-а Про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем з податку на прибуток приватних підприємств - 18.12.2019 Прийняття

У квітні 2013 року Відкрите акціонерне товариство "Південьдизельмаш" (далі - Товариство) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Токмацької об`єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби (далі - Токмацької ОДПІ), в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати накази Токмацької ОДПІ від 28.01.2013 №90 та від 04.02.2013 №108;

- скасувати повністю податкове повідомлення - рішення Токмацької ОДПІ від 12 березня 2013 року №0000012204 (форма "В4") про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 628 935 грн;

- скасувати повністю податкове повідомлення - рішення Токмацької ОДПІ від 12 березня 2013 року №0000012203 (форма "Р") про донарахування податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів за основним платежем в сумі 420 333 грн, за штрафними санкціями в сумі 84 233 грн;

- скасувати повністю податкове повідомлення - рішення Токмацької ОДПІ від 12 березня 2013 року №0000012202 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у сумі 457 043 грн, за штрафними санкціями у сумі 82 246 грн;

- скасувати повністю податкове повідомлення - рішення Токмацької ОДПІ від 12 березня 2013 року №0000181702/551/17216 (форма "Р") про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи найманих працівників за основним платежем в сумі 5 774 грн 51 коп., за штрафними санкціями в сумі 1 443 грн 63 коп.

В обґрунтування позовних вимог Товариство посилається на протиправність наказів контролюючого органу №90 від 28.01.2013 та №108 від 04.02.2013, оскільки контролюючим органом було порушено порядок організації та проведення перевірки, зазначає про протиправність нарахування Товариству штрафних санкцій з огляду на те, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.05.2010 порушено справу про банкрутство, а ухвалою Господарського суду Запорізької області припинено процедуру розпорядження майном та відкрито ліквідаційну процедуру Товариства.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що мораторій зупиняє виконання зобов`язань щодо сплати податків та зборів, термін виконання яких настав до введення мораторію, натомість на зобов`язання щодо сплати податків і зборів, які виникли після введення в дію мораторію, дія мораторію не поширюється.

Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що контролюючим органом порушений порядок організації та проведення перевірки, що призвело до штучного завищення податкових зобов`язань платника податку, а також протиправність нарахування штрафних санкцій Товариству, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2015 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства.

09 червня 2015 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Товариство зазначає про обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

23 січня 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України (2747-15) ) передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, листом від 25.12.2012 №2947/10/22-013 Токмацька ОДПІ повідомила ліквідатора Полторацьку О.В. про необхідність надання всіх наявних документів бухгалтерського та податкового обліку за період: 2010 року по 2012 рік для проведення документальної позапланової перевірки відповідно до п.п.78.1.7 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ).

Зазначений лист отриманий Полторацькою О.В. 15.01.2013, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

На підставі направлень від 29.01.2013 №8, №9, №310, №11, згідно із пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, пп. 78.1.7, п. 78.1, ст. 78 ПК України та відповідно до наказу від 28.01.2013 №90, посадовими особами відповідача у період з 29.01.2013 по 06.02.2013 проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.02.2010 по 28.01.2013.

29 січня 2013 року Полторацька О.В. ознайомлена з направленнями та отримала під розписку копію наказу. Контролюючим органом складено акт від 31.01.2013 №2/22 про ненадання ВАТ "Південдизельмаш" документів для перевірки, згідно з яким платником не надано жодних документів за період: 2010-2011 роки. Копію наказу про продовження перевірки №108 від 04.02.2013 вручено уповноваженій особі Кошель О .П. 04.02.2013.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт від 13.02.2013 №169/22/00210986 (далі- Акт перевірки).

Як вбачається з акту, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог:

- п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п. 5.5.1, п. 5.5 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 №283/97-ВР, п.п. 135.1 п. 135.2 ст. 135, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 457 043 грн в т.ч.: 1 квартал 2010 року - 32 722 грн, II квартал 2010 року - 69 800 грн, III квартал 2010 року - 116 576 грн, IV кв. 2010 року - 90 193 грн, І квартал 2011року - 92 880 грн, II квартал 2011року - 7 873 грн, III кв. 2011 року - 7 130 грн, IV квартал 2011 року - 20 183 грн, І квартал 2012 року - 14 023грн, II квартал 2012 року - 3 246 грн, III квартал 2012 року - 2 417 грн;

- п.4.1 ст.4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" із змінами та доповненнями, п. 185.1 ст. 185, ст. 186, ст. 187. ст. 188, ст. 189, п. 198.6 ст. 198, п. 44.6 ст. 44, ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 420 333 грн, в тому числі лютий 2010 року на суму 25 889 грн, березень 2010 року - 20 134 грн, квітень 2010 року - 22 164 грн, травень 2010 року - 22 279 грн, червень 2010 року - 18 599 грн, липень 2010 року - 15 975 грн, серпень 2010 року - 22 702 грн, вересень 2010 року - 17 492 грн, жовтень 2010 року - 32 622 грн, листопад 2010 року - 34 596 грн, грудень 2010 року - 35 250 грн, за січень 2011 року - 29 549 грн, лютий 2011 року - 1 897 грн, березень 2011 року - 46 155 грн, квітень 2011 року - 1 923 грн, травень 2011 року - 1 942 грн, червень 2011 року - 1 953 грн, липень 2011 року - 1 959 грн, серпень 2011 року - 2 056 грн, вересень 2011 року - 2 184 грн, жовтень 2011 року - 7 223 грн, листопад 2011 оку. - 8 353 грн, січень 2012 року - 11 240 грн, лютий 2012 року - 21 907 грн, березень 2012 року - 3 241 грн, квітень 2012 р - 1 178 грн, травень 2012 року - 39 грн, червень 2012 року - 373 грн, липень 2012 року - 338 грн, серпень 2012 року - 554 грн, вересень 2012 року - 3 433 грн, жовтень 2012 року - 5 134 грн;

- п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 185.1 ст. 185, ст. 186, ст. 187. ст. 188, ст. 189, п. 198.6 ст. 198, п. 44.6 ст. 44, ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення по податку на додану вартість на загальну суму 628 935 грн, в т.ч.: лютий 2010 року на суму 4 141 грн, березень 2010 року - 1 194 грн, квітень 2010 року - 282 грн, червень 2010 року - 1 935 грн, жовтень 2010 року - 1 634 грн, листопад 2010 року - 552 грн, грудень 2010 року - 3 295 грн, лютий 2011 року - 31 233 грн, квітень 2011 року - 41 750 грн, травень 2011 року - 28 579 грн, червень 2011 року - 24 880 грн, липень 2011 року - 28 869 грн, серпень 2011 року - 28 791 грн, вересень 2011 року - 30 832 грн, жовтень 2011 року - 36 879 грн, листопад 2011 року - 40 122 грн, березень 2012 року - 29 245 грн, квітень 2012 року - 44 930 грн, травень 2012 року - 32 162 грн, червень 2012 року - 39 970 грн, липень 2012 року - 31 161 грн, серпень 2012 року - 25 288 грн, вересень 2012 року - 26 401 грн, жовтень 2012 року - 42 661 грн, листопад 2012 року - 34 427 грн, грудень 2012 року - 17 722 грн;

- пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, п.п. 176.2 "а" п. 176.2 ст. 176, Податкового кодексу України (2755-17) , по яких встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності та повноти сплати суми податку з доходів фізичних осіб до бюджету на загальну суму - 5 774, 51 грн, у тому числі: податкова заборгованість по податку з доходів фізичних осіб - 5 774,51 грн.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.03.2013:

- №0000012202, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 539 289 грн, з яких за основним платежем - 457 043 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 82 246 грн;

- №0000012203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 504 566 грн, з яких за основним платежем - 420 333 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 84 233 грн;

- №0000012204, яким зменшено позивачу розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за період з лютого 2010 року по грудень 2010 року на суму 628 935 грн;

- №0000181702/551/17216, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку з доходів найманих працівників на загальну суму 7 218 грн 14 коп., з яких за основним платежем - 5 774 грн 51 коп., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1 443 грн 63 коп.

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідають в зв`язку з наступним.

Відповідно до п. 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.

Згідно з п. 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 статті 71 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Підпунктом 78.1.7 п. 78.1 ст. 78 ПК України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

З огляду на зміст положень статей 78, 81 ПК України платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, зокрема виїзної, щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відтак, враховуючи наведене, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування наказів Токмацької ОДПІ від 28.01.2013 №90 та від 04.02.2013 №108, оскільки позивач, допустивши посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, тим самим втратив своє право на оскарження наказу про проведення виїзної перевірки, скасування якого за вказаних обставин не може призвести до відновлення порушених прав Товариства, оскільки права останнього порушують лише наслідки проведення такої перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень від 12.03.2013 №0000012202, №0000012203, №0000012204, №0000181702/551/17216.

Така ж сама правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі №805/3449/18-а.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.05.2010 у справі №21/152/10 порушено провадження у справі про бакрутство Відкритого акціонерного товариства "Південдизельмаш" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Пунктом 1-1 розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) № 4212-VI від 22 грудня 2011 року (далі - Закону №4212) передбачено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Так як провадження у справі про банкрутство Товариства порушено до набрання чинності Законом № 4212 від 22 грудня 2011 року, то до спірних правовідносин необхідно застосовувати редакцію Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , чинну до 19 січня 2013 року.

Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в Законі №2343-ХІІ (2343-12) в редакції, чинній до 19.01.2013, регулювалися нормами статей 1, 12. Так, згідно з абзацом двадцять четвертим статті 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 12 цього ж Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

Не змінилося правове регулювання правового режиму мораторію на задоволення вимог кредиторів Законом №2343-ХІІ (2343-12) в редакції Закону №4212-VI (4212-17) , чинній з 19.01.2013.

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 19 Закону №2343-ХІІ (в редакції Закону №4212-VI (4212-17) ) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Абзацами третім, четвертим частини третьої цієї статті встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Окремо в частині п`ятій цієї статті застережено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.

Системний і порівняльний аналіз наведених норм свідчить, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів із набранням чинності Законом №4212-VI (4212-17) не змінилося, а встановлена цими правовими нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, який співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника). Підтвердженням цього є законодавче визначення поняття мораторію, яке включає в себе: 1) зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство зобов`язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію; 2) припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань. До таких заходів відносяться неустойка (штраф, пеня), інші штрафні (фінансові) санкції, стосовно нарахування (застосування) яких і встановлено заборону.

Таке тлумачення норм, якими встановлено правий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.

Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Підставою для припинення нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших видів санкцій за всіма видами заборгованості боржника є прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, що визначено нормою абзацу п`ятого частини першої статті 38 Закону №2343-ХІІ в редакції Закону №4212-VI (4212-17) (абзац четвертий частини першої статті 23 Закону №2343-ХІІ, чинній до 19.01.2013).

Про послідовність та незмінність позиції законодавця в регулюванні питання відповідальності боржника, який перебуває в судовій процедурі банкрутства, свідчать і норми статей 41, 59 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 №2597-VIII, з набранням чинності яким з 21.10.2019 втратив чинність Закон №2343-ХІІ (2343-12) , що за змістом аналогічні нормам статей 19, 38 Закону №2343-ХІІ.

Враховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що встановлена нормою абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону №2343-ХІІ (в редакції, чинній до 19.01.2013) заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі №2340/4157/18 від 23.10.2019.

Крім того, таке правозастовування абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону №2343-ХІІ (в редакції, чинній до 19.01.2013) відповідає прововій позиції Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України до подібних правовідносин, зокрема в постанові від 02.12.2014 у справі №21-543а14 за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" до Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської області про скасування рішення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 за заявою Державного підприємства "Львівський бронетанковий завод" до Державного підприємства "Завод ім. В. О. Малишева" про визнання банкрутом щодо застосування норм абзацу двадцять четвертого статті 1, частини четвертої статті 12 Закону №2343-XII (в редакції, чинній до 19.01.2013) не відступила від цієї правової позиції, вказавши, що мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника.

Разом з цим, відповідно до приписів статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута та зобов`язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), повернення коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вважається таким, що настав;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

укладення угод, пов`язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом;

скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

вимоги за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

виконання зобов`язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

Відповідно до змісту наведеної норми нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов`язаннями (в тому числі податковими), строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Таким чином, мораторій на задоволення вимог кредиторів та ліквідаційна процедура мають різні правові режими, зокрема наслідки мораторію застосовується до вимог кредиторів, обов`язок сплати яких виник до порушення справи про банкрутство, тоді як наслідки ліквідаційної процедури стосуються всіх вимог кредиторів, включаючи і поточних, зокрема з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №812/2468/14, від 25 червня 2019 року у справі №826/22478/15.

Вищевикладене не було враховано судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

Скаржник у позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах зазначає про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючого органу з огляду на те, що постановою Господарського суду Запорізької області від 10.05.2012 у справі №21/8152/10 припинено процедуру розпорядження майном, визнано Відкрите акціонерне товариство "Південдизельмаш" банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Судами попередніх інстанцій зазначені доводи Товариства залишені поза увагою.

Крім того, судами попередніх інстанцій не враховано доводи Товариства про те, що контролюючим органом визначено платнику горошові зобов`язання та нараховано штрафні санкції за період з 2010 року по 2012 рік, обов`язок по сплаті яких виник, у тому числі, до порушення справи про банкрутство (20.05.2010).

За таких обставин колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що внаслідок неповного з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій зроблено передчасний та такий, що не ґрунтується на матеріалах справи висновок про відсутність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та не забезпечено повного і всебічно з`ясування обставин в адміністративній справі, не вжито визначених законом заходів для з`ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною першою статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду справи судам необхідно відповідно до положень частини четвертої статті 9 КАС України вжити визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, запропонувати сторонам надати докази на підтвердження їх доводів та заперечень, врахувати постанову Господарського суду Запорізької області від 10.05.2012 у справі №21/152/10, визначити обсяг зобов`язань Товариства, термін виконання яких наств до порушення справи про банкрутство та надати належну оцінку вищевказаним доводам скаржника.

За правилами ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій в частині відмови відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень - рішень Токмацької об`єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби від 12 березня 2013 року №0000012204, №0000012203, №0000012202, №0000181702/551/17216 та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Південьдизельмаш" задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень - рішень Токмацької об`єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби від 12 березня 2013 року №0000012204, №0000012203, №0000012202, №0000181702/551/17216.

Справу №808/3975/13-а направити в цій частині на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів Токмацької об`єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби від 28.01.2013 №90 та від 04.02.2013 №108 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року залишити без змін.