825/1118/16 Про визнання неправомірними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні особі одноразової грошової допомоги у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби, та зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити особі одноразової грошової допомоги - 17.12.2019 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони Україна на постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23.09.2016 (головуючий суддя: Філатов Л.Б., судді: Мороз К.В., Маслюк Н.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 (головуючий суддя: Мельничук В.П., судді: Лічевецький І.О., Мацедонська В.Е.) у справі №825/1118/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними, зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу,

В С Т А Н О В И В:

В червні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - МОУ або відповідач), в якому просив:

визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби;

зобов`язати відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 16-2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2011-XII (2011-12) ).

На обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що набув право на призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, відповідно до вимог статті 16-2 Закону №2011-XII та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (975-2013-п) (далі - Порядок №975).

Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23.09.2016 адміністративний позов задоволено частково:

визнано неправомірними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби;

зобов`язано відповідача вирішити питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до Закону №2011-XII (2011-12) та Порядку №975.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на час повторного переогляду та встановлення позивачу вищої групи інвалідності діяла постанова Уряду N 975, яка врегульовувала механізм призначення та виплати одноразової грошової допомоги особам, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ними обов`язків військової служби, а тому зазначений нормативно-правовий акт підлягає застосуванню до спірних правовідносин. При цьому, на переконання суду першої інстанції, належним способом захисту порушеного спірними правовідносинами права позивача є зобов`язання МОУ вирішити питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23.09.2016 змінено, абзац третій її резолютивної частини викладений в такій редакції: "Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до Закону №2011-XII (2011-12) та Порядку №975".

В решті постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23.09.2016 залишено без змін.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо набуття позивачем права на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням, починаючи з 18.03.2014, ІІ групи інвалідності. При цьому суд апеляційної інстанцій вказав, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права шляхом зобов`язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності ІІ групи, відповідає вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій невірно трактували норми матеріального права, що призвело до помилкових висновків про наявність у позивача права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги на умовах, визначених Законом №2011-XII (2011-12) та Порядком №975, оскільки зміна групи інвалідності відбулась поза межами дворічного строку. Скаржник звернув увагу і на те, що спір розглянутий з порушенням правил предметної підсудності, оскільки цей спір, на переконання Міністерства, мав би розглядати окружний адміністративний суд, а не місцевий загальний суд як адміністративний.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.03.2016 відкрито касаційне провадження у справі.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 10.06.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09.12.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Від позивача на адресу суду касаційної інстанції надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу, у яких останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, просив суд залишити касаційну без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог частини третьої статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 1981 по 2004 роки позивач проходив військову службу в Збройних Силах. Під час проходження військової служби ОСОБА_1 приймав участь у ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС. Позивача звільнено з військової служби 22.11.2004.

16.11.2004 позивачу вперше встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, яка ним неодноразово підтверджувалася.

З 18.03.2014 за результатами чергового переогляду позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується випискою із акту огляду МСЕК від 18.03.2014 серії АВ №0128503.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.01.2016 у справі №825/150/16, яка набрала законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 до МОУ, Чернігівського обласного військового комісаріату, Чернігівського об`єднаного міського військового комісаріату про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити дії задоволено частково:

визнано протиправною бездіяльність МОУ щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про виплату йому одноразової грошової допомоги з доданими до неї документами;

зобов`язано МОУ розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату йому одноразової грошової допомоги з доданими до неї документами.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання цього судового рішення МОУ розглянуто заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги, за результатами якого прийнято рішення, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги. Рішення обґрунтовано тим, що зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін, визначений частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-XII та пунктом 8 Порядку №975.

Незгода з відмовою відповідача у призначенні одноразової грошової допомоги слугувала підставою для звернення з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 41 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII (2011-12) .

Статтею 16 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Механізм призначення і виплавати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону №2011-XII.

Так, ключовим правовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-XII.

Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01.01.2014 шляхом доповнення Закону №2011-XII (2011-12) статтею 16-3 (в редакції Закону України від 04.07.2012 № 5040-VI "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" (5040-17) ; далі - Закон №5040-VI (5040-17) ).

Відповідно до частини четвертої наведеної норми, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

З метою реалізації статті 16-3 Закону №2011-XII Урядом затверджено Порядок №975, який набрав чинності з 24.01.2014.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з пунктом 8 Порядку №975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Отже, обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності є підставою для виплати одноразової грошової допомоги, введені лише з 01.01.2014.

За таких умов положення частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.

Згодом, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII (1774-19) (набрав чинності з 01.01.2017) частину четверту статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".

Отже, у разі якщо інвалідність особі вперше встановлена до 01.01.2014, а зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності відбулись після січня 2014 року, то обмеження строком до таких правовідносин не застосовується.

Правова позиція у спірних правовідносинах узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 22.08.2019 у справі №806/2180/18, від 30.10.2019 у справі 806/815/16.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вперше ІІІ групу інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС позивачу встановлено 16.11.2004, а з 18.03.2014 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності без зміни її причин.

Тобто, інвалідність позивачу вперше встановлена до 01.01.2014, а її зміна мала місце після січня 2014 року, а тому доводи відповідача щодо порушення строків, встановлених частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-XII та пунктом 8 Порядку №975, в цьому конкретному випадку є необґрунтованими.

На день виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги (18.03.2014) діяв Порядок №975, а тому відповідач зобов`язаний вирішити питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до зазначеного нормативного акту.

Зазначене спростовує доводи скаржника про те, що Порядок №975 не регламентує спірні правовідносини.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Пунктом 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Зміст наведених правових норм свідчить, що розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих військовослужбовцем для призначення і виплати одноразової грошової допомоги повинен закінчуватись прийняттям компетентним на те органом (Міністерством оборони України) відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги).

При цьому, принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.

У спірному випадку рішення відповідача про відмову позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, з підстав, що зміна групи інвалідності мала місце зі спливом двох років після встановлення її вперше, не відповідає наведеним вище критеріям, а тому колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваного рішення.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 (v003p710-03) ).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п.158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

Обраний у даному випадку спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з настанням інвалідності ІІ групи відповідає вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині способу захисту порушених спірним рішенням прав позивача.

Посилання скаржника на те, що вказана категорія справи не підсудна місцевому загальному суду як адміністративному суду - не заслуговують на увагу, оскільки одноразова грошова допомога військовослужбовців є однією з форм соціального захисту військовослужбовців, а тому на спірні правовідносини поширюються положення пункту 4 частини першої статті 18 КАС України (у редакції чинній на момент розгляду судом першої та апеляційної інстанції справи).

Таким чином, доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами попередніх інстанцій. Касаційна скарга не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в запереченнях на позов і апеляційну скаргу та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга відповідача не містить.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій - відсутні.