Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Кондратової І.Д. (доповідач), судді Гончарука П.А., судді Стратієнко Л.В., за участю представника від боржника Свириденка І.А. розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 року за скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві при винесенні постанови про стягнення виконавчого збору від 02.02.2016 року ВП № 4045498 у справі № 19/483 Господарського суду міста Києва за позовом Відкритого акціонерного товариства "Хартрон" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 2621390,12 грн,

12.02.2016 року Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (надалі - ДП "НАЕК "Енергоатом", боржник) звернулось до Господарського суду міста Києва в порядку ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК (1798-12) ) зі скаргою, в якій просило визнати неправомірними дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві (надалі - Відділ державної виконавчої служби, орган ДВС) щодо винесення постанови від 02.02.2016 року ВП № 40454898 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 200 621,98 грн та визнати недійсною цю постанову.

В обґрунтування скарги ДП "НАЕК "Енергоатом" посилалося на відсутність у державного виконавця правових підстав для винесення постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки сума боргу погашена божником самостійно до початку вчинення державним виконавцем дій, пов'язаних з виконанням рішення.

Орган ДВС проти скарги заперечував, посилаючись на те, що відповідно до ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (у редакції Закону № 191-VII від 12.02.2015 року (191-19) ) виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених Законом. Крім того, Відділ державної виконавчої служби зауважив, що державним виконавцем вживалися в рамках виконавчого провадження № 39832110 заходи примусового виконання, зокрема, надсилалися вимоги про виконання рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 року (суддя Нечай О.В.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 року (судді : Буравльов С.І. (головуючий), Андрієнко В.В., Шапран В.В.) скаргу ДП "НАЕК "Енергоатом" на дії Відділу державної виконавчої служби відхилено.

У касаційній скарзі ДП "НАЕК "Енергоатом" просить скасувати ухвалу місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким скаргу задовольнити. В обґрунтування скарги заявник вказує, що висновок судів про правомірність дій державного виконавця суперечить ч. 2 ст. 25, ч. 3 ст. 27, ст.ст. 28, 32 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, ДП "НАЕК "Енергоатом" зазначає, що судами не з'ясовано обставини, коли у органу ДВС виникло право на стягнення виконавчого збору, у зв'язку з чим не досліджено питання щодо редакції Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення представника боржника, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 18.06.2003 року державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 1330/10 з виконання наказу № 19/483 від 08.04.2003 року.

18.10.2013 року державним виконавцем відділу було винесено постанову про приєднання виконавчого провадження № 40454898 з примусового наказу № 19/483 від 08.04.2003 року до зведеного виконавчого провадження № 39832110.

02.02.2016 року державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору.

Відхиляючи скаргу на дії Відділу державної виконавчої служби при винесенні постанови про стягнення виконавчого збору від 02.02.2016 року ВП № 4045498, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) не передбачено обов'язковості вчинення державним виконавцем виконавчих дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду, для стягнення з боржника виконавчого збору. При цьому, суди керувалися ч. 1 ст. 28 цього Закону, у редакції Закону України від 12.02.2015 року № 191-VIII (191-19) , якою, зокрема, передбачено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Вищий господарський суд України вважає такі висновки судів передчасними з таких підстав.

У рішенні від 5 квітня 2001 року N 3-рп/2001 (v003p710-01) Конституційний Суд України зазначив, що " Конституція України (254к/96-ВР) закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи".

У рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (v001p710-99) у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України роз'яснив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. А положення частини першої ст. 58 Конституції України (про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи) треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Закон України від 12.02.2015 року № 191-VII (191-19) , яким було встановлено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом, набрав чинність 05.04.2015 року. В самому Законі не вказано про надання зворотної сили цьому Закону в часі, тому положення ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" застосовується лише до виконавчих проваджень, у яких виконання рішення відбулося після 05.04.2015 року. Отже, стягнення виконавчого збору (у розмірі відсотків від фактично стягнутої (сплаченої) суми) у виконавчих провадженнях, у яких примусове виконання рішення розпочалося до зазначеної дати, повинно здійснюватися відповідно до вимог законодавства, яке було чинне на момент початку виконання рішення у примусовому порядку, у тому числі і в тих випадках, коли таке провадження триватиме після внесення змін щодо порядку стягнення виконавчого збору, оскільки Закон України "Про виконавче провадження" (606-14) , як в чинній редакції, так і в попередній

передбачає, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Відповідно до Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України N 74/5 від 15.12.1999 року (z0865-99) (який діяв до 17.04.2012 року) постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю після завершення строку, наданого для добровільного виконання, та встановлення, що рішення боржником у добровільному порядку не виконано. Аналогічні положення закріплені у п. 3.7.1 чинної Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (z0489-12) .

Суди не встановили, коли закінчився строк, наданий для добровільного виконання, коли розпочалося примусове виконання, коли і яким чином (шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача чи шляхом стягнення державним виконавцем примусово) відбулося виконання рішення боржником. Водночас, з'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного розгляду скарги, оскільки впливає на правильність застосування до спірних правовідносин положень ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження", у редакції Закону України від 12.02.2015 року № 191-VIII (191-19) .

Зважаючи на те, що судові рішення у справі постановлені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, що є порушенням вимог ст. ст. 43, 47 ГПК України (1798-12) , а передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, Вищий господарський суд України дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень з передачею скарги на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10 ГПК України.

При новому розгляді суду слід встановити коли і яким чином (шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача чи шляхом стягнення державним виконавцем примусово) відбулося виконання боржником рішення у справі, і в залежності від установлених обставин, розглянути скаргу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 року скасувати, а скаргу на дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.