910/31547/15 Про стягнення пені і штрафу за неналежне виконання договору про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти - 02.08.2016 Прийняття

У грудні 2015 заступник військового прокурора Київського гарнізону, виступаючи в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Глобалмедгруп", просив стягнути з відповідача 16 723,24 грн. пені та 24 982,89 грн. штрафу договору про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти від 26.08.2015 № 249/15/14 (а.с. 6-10).

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.02.2016 (суддя Смирнова Ю.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 (головуючий Ропій Л.М., судді Рябуха В.І., Калатай Н.Ф.) (а.с. 197-203) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 112-115).

Не погодившись з прийнятими судовими актами, товариство з обмеженою відповідальністю "Глобалмедгруп" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові рішення скасувати в частині стягнення 38 239,13 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення і неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права (а.с. 213-219).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.07.2016 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Глобалмедгруп" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.08.2016 (а.с. 212).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.08.2015 між Міністерством оборони України (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Глобалмедгруп" (постачальник) було укладено договір про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти № 249/15/14, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався у 2015 році поставити для потреб Міністерства оборони України 26.60.1 Устаткування радіологічне, електромедичне та електротерапевтичне устаткування: Лот 2. Монітор пацієнта - Монітор нагляду за станом пацієнта мультифункціональний М-20, зазначену у специфікації (додаток № 1), а замовник зобов'язався прийняти продукцію та оплатити її в асортименті, кількості, у строки та за цінами, наведеними у специфікації продукції і яка є невід'ємною частиною договору (а.с. 11-18).

У договорі від 26.08.2015 № 249/15/14 з урахуванням специфікації сторони визначили кількість та вартість товару, терміни поставки, умови розрахунків, відповідальність за порушення зобов'язань та строк його дії.

Місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що товариство з обмеженою відповідальністю "Глобалмедгруп" зобов'язання з поставки товару здійснило з порушенням встановленого у договорі строку, що підтверджується актами приймання від 31.08.2015 № 377, від 15.10.2015 № 1087, № 480, № 9, № 258 та видатковими накладними від 31.08.2015 № 45, від 15.10.2015 № 77/1086, № 78, № 79, № 80.

У зв'язку з неналежним виконанням товариством з обмеженою відповідальністю "Глобалмедгруп" умов договору від 26.08.2015 № 249/15/14 щодо своєчасної поставки товару прокурор звернувся з даним позовом.

Відповідно до 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України)

Пункт 1 ст. 230 ГК України передбачає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Встановивши, що відповідач у передбачений договором строк свої зобов'язання з передачі товару покупцю не виконав, а застосування за таке порушення відповідальності у вигляді стягнення пені та штрафу не суперечить законодавству (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011), суди попередніх інстанцій здійснивши перерахунок заявлених позовних вимог, дійшли висновку про їх задоволення.

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто, з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Частиною 1 ст. 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) роз'яснено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Статтею 4-2 ГПК України передбачено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це, зокрема, і право на обґрунтоване рішення. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32- 34, 43, 82, 84 ГПК України визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Як зазначалось вище, задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали обгрутованими вимоги прокурора та послались на неналежне виконання відповідачем умов договору щодо поставки товару у визначений строк (до 31.08.2015 включно).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно п. 5.3 договору продукція постачається на умовах DDP-склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року за нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами тощо.

Згідно з п. 5.4 договору датою виконання постачальником зобов'язань щодо поставки продукції вважається дата її надходження у кількості та якості до місця призначення та прийняття її вантажоотримувачами замовника відповідно до цього договору.

Пунктом 6.1.2 договору передбачено обов'язок замовника забезпечити приймання продукції, як тільки постачальник належним чином надасть її для приймання вантажоотримувачам замовника на умовах договору.

Відповідно до п. А.1, А.4, Б.4 застосування терміну DDP Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року продавець зобов'язаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором. Продавець зобов'язаний надати нерозвантажений товар у розпорядження покупця або іншої особи, призначеної покупцем, на будь-якому прибулому транспортному засобі, у названому місці призначення, в узгоджену дату або в межах періоду, узгодженого для поставки. Покупець зобов'язаний прийняти поставку товару, як тільки її здійснено у відповідності з статтею А.4.

Згідно з ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Суди попередніх інстанцій не врахували та не дослідили, чи може вважатись простроченням виконання зобов'язання відповідачем поставка товару за актом приймання № 377 (а.с. 61-62), оскільки у ньому вказано, що надходження товару до в/ч А4615 відбулось 31.08.2015, тобто, у передбачені п. 5.1, 5.3 договору строк і місце, тоді як прийняття товару відбулось лише 10.09.2015.

Отже, судами не досліджено, чи мало місце дотримання покупцем п. 6.1.2 договору та вини відповідача щодо порушення (за наявності) строку прийняття поставленого товару.

Крім того, суди встановили, що банківською гарантією № 019/32/102/1 публічне акціонерне товариство "Банк "Софійський" на умовах цього договору та укладеної між сторонами генеральної угоди від 07.10.2014 № 01/32/036 у забезпечення виконання зобов'язань товариства з обмеженою відповідальністю "Глобалмедгруп" перед Міністерством оборони України за договором постачання щодо закупівлі: "26.60.1 Устаткування радіологічне, електромедичне та електротерапевтичне устаткування", лот 2 - Монітор пацієнта" на загальну суму 764 782,50 грн., згідно із акцептом пропозиції конкурсних торгів (оголошення конкурсних торгів за № 180157 в інформаційному бюлетені "Вісник державних закупівель" від 11.08.2015 № 312/1/1 (11.08.2015) надало письмові зобов'язання сплатити Міністерству оборони України грошові кошти у загальному розмірі 38 239,13 грн. (5% від загальної вартості договору) у випадку, якщо товариство з обмеженою відповідальністю "Глобалмедгруп" (крім форс-мажорних обставин) не виконає умов за договором постачання щодо кількості, якості, строку поставки продукції (а.с. 23-24).

Згідно ст. 546 ЦК України гарантія є одним зі способів забезпечення виконання зобов'язань.

Отже, гарант відповідає за порушення зобов'язання, а формою його відповідальності за змістом ст. ст. 563, 566, 611 ЦК України стає сплата заздалегідь визначених збитків та/або неустойки в розмірі суми гарантії.

Разом з тим, з метою запобігання безпідставному збагаченню кредитор має альтернативу звернутися щодо сплати суми гарантії до гаранта або щодо сплати збитків та/або неустойки, спричинених порушенням зобов'язання, до принципала.

Судами встановлено, що 04.11.2015 публічним акціонерним товариством "Банк "Софійський" сплачено Міністерству оборони України грошові кошти у розмірі 38 239,13 грн. за банківською гарантією № 019/32/102/1, що підтверджується платіжним дорученням № 1587 (а.с. 93).

За таких обставин судам необхідно було з'ясувати, чи підлягає зарахуванню у відповідній частині, а саме, 38 239,13 грн. до обсягу відповідальності боржника сплачена гарантом сума, оскільки, як зазначено вище, договором про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти від 26.08.2015 № 249/15/14 та договором банківської гарантії від 26.08.2015 № 019/32/102/1 було гарантовано не виконання, а саме забезпечення виконання зобов'язання і чи не буде у випадку стягнення зазначених коштів з відповідача мати місце безпідставне (подвійне) отримання суми.

Отже, порушивши та неправильно застосувавши норми процесуального та матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 11 (v0011600-11) "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) " передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111-9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Неправильне ж застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.