Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Кондратової І.Д. (доповідач), судді Гончарука П.А., судді Стратієнко Л.В., за участю представників сторін: від позивача Буркової О.М.від третьої особи Заремби С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 року у справі № 910/6241/16 Господарського суду міста Києва за позовом Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Торгово-промислової палати України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "НТП Континент" про визнання сертифікату про форс-мажорні обставини № 2141 від 10.12.2014 року недійсним

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2016 року у справі № 910/6241/16 (суддя Головіна К.І.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Хрипуна О.О., суддів: Власова Ю.Л., Станіка С.Р.), відмовлено у прийнятті позовної заяви згідно з п. 1 ч. 1 ст. ст. 62 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України (1798-12) ).

У касаційній скарзі Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" просить скасувати ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що відмова суду у прийнятті позовної заяви, оформленої відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене, тому суди зобов'язані приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Крім того, заявник касаційної скарги вказує на те, що висновки суду першої та апеляційної інстанції щодо того, що оскаржуваний сертифікат не породжує права та обовязки для позивача і йому не адресований, не відповідають обставинам справи, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2015 року у справі № 910/11535/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2015 року, йому було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ "НТП "Континент" 606257,23 грн штрафних санкцій у зв'язку із наданням останнім сертифікату.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було подано відзив на касаційну скаргу. У вказаному відзиві третя особа просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постановлені судові акти - без змін.

Вищий господарський суд України, заслухавши пояснення представника позивача і третьої особи, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових актів, дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом встановлені ст. 16 ЦК України. Цією нормою також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України (надалі - ГК України (436-15) ) як спосіб захисту прав суб'єктів господарювання передбачено визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів.

Отже, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі, актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.

Оскаржений сертифікат за своїми ознаками до таких актів не відноситься, оскільки засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), і може бути використаний в якості доказу у разі звернення будь-якої із сторін з позовом до суду та підлягатиме оцінці судом у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України, ч. 2 якої, зокрема, встановлює, що ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За наведених обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що господарським судам непідвідомчі справи у спорах про оскарження сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини.

Доводи касаційної скарги про те, що відмова суду у прийнятті позовної заяви, оформленої відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки згідно з ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді лише рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Право на подання окремого позову до суду про оскарження прийнятих іншими суб'єктами, у тому числі, актів об'єднань підприємців, яким є торгово-промислова палата відповідно до ст. 21 ГК України, Конституцією України (254к/96-ВР) не гарантується. Право на доступ до суду не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі "Кромбах проти Франції" від 13 лютого 2001 року). Обмеження права на подання до суду окремого позову про оскарження ненормативних актів (документів) суб'єктів, які не є органами державної влади чи самоврядування, встановлені з метою запобігання застосуванню права на оскарження в недобросовісний спосіб, що дає змогу зменшити навантаження на суди внаслідок необґрунтованих заяв та забезпечити ефективне відправлення правосуддя. Отже, такі обмеження мають легітимну мету і не порушують саму сутність права на доступ до суду, оскільки сторона у справі в такому випадку не позбавлена можливості доводити суду в порядку ст.ст. 4-3, 32, 33 ГПК України недостовірність відомостей, зазначених в сертифікаті, як доказу у справі, при вирішенні спору про право.

Враховуючи вищезазначене, Вищий господарський суд України вважає, що наведені в касаційній скарзі доводи скаржника не ґрунтуються на чинному законодавстві України, ухвала Господарського суду міста Києва від 08.04.2016 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 року у справі № 910/6241/16 прийняті у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, і підстав для їх зміни або скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 49, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 року у справі № 910/6241/16 - без змін.