379/406/15-а Про скасування рішення міської ради в частині та зобов`язання міської ради поновити договір оренди земельної ділянки - 13.12.2019 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Таращанської міської ради Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2, про скасування рішення в частині та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Таращанської міської ради Київської області на постанову Таращанського районного суду Київської області від 8 квітня 2015 року, ухвалену у складі головуючого судді Потеряйко С.А., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року, постановлену колегією суддів у складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання незаконним пункту 8.1 рішення Таращанської міської ради Київської області № 690-53-VІ від 25.11.2014 та про зобов`язання відповідача поновити договір оренди земельної ділянки від 03.09.2010.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 03.09.2010 між нею та Таращанською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,02 га., а за приписами ст. 33 Закону України "Про оренду землі" вона має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Проте, 25.11.2014 відповідач прийняв рішення, яким відмовив їй у наданні дозволу на передачу землі в оренду.

Постановою Таращанського районного суду Київської області від 8 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року, позов задоволено частково.

Визнано незаконним п.8, п.п. 8.1 рішення Таращанської міської ради № 690-53-VІ від 25.11.2014.

В іншій частині позовних вимог провадження у справі закрито.

Суди встановили, що рішенням Таращанської міської ради № 454-31-V від 20.05.2010 ОСОБА_1 надано дозвіл на укладення договору оренди земельної ділянки орієнтовною площею 0,02 га, яка розташована біля садиби № АДРЕСА_1, строком на 4 роки.

03 вересня 2010 року між Таращанською міською радою та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки № 67 за умовами якого останній передано у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,02 га, яка знаходиться біля садиби АДРЕСА_1

Вказаний договір укладено терміном на 4 роки та зареєстровано в Таращанській міській раді, про що у реєстрі земель вчинено запис № 67 від 03.09.2010.

У зв`язку із закінченням строку користування землею, 6 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про передачу зазначеної земельної ділянки в оренду.

25 листопада 2014 року Таращанською міською радою прийнято рішення № 690-53-VІ "Про розгляд клопотань та заяв". Підпунктом 8.1 пункту 8 цього рішення позивачеві відмовлено у наданні дозволу на передачу земельної ділянки у користування на умовах оренди.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що оскільки після закінчення дії договору позивач продовжувала користуватися земельною ділянкою, а відповідач не надіслав листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені. За наведених обставин суди дійшли висновку про протиправність оскаржуваного пункту рішення.

Також суди дійшли висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині вимог про зобов`язання відповідача поновити договір оренди земельної ділянки з огляду на те, що такі вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Таращанська міська рада оскаржила їх у касаційному порядку. Просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У поданих запереченнях позивачка просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги з огляду на таке.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв`язку з чим розгляд даної справи в частині вимог про скасування п.8, п.п. 8.1 рішення Таращанської міської ради № 690-53-VІ від 25.11.2014 слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Згідно зі ст. 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Пунктами "а", "б" ч. 1 ст. 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Це положення узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 16 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі", згідно з яким укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) , або за результатами аукціону.

Частинами 1 та 6 ст. 33 цього Закону передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). У разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, з моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС (у редакції, чинній на час подання позову) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС у наведеній вище редакції визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що в цьому випадку виник спір, що стосується визнання незаконним та скасування рішення міської ради щодо відмови в наданні земельної в оренду.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка рішенням Таращанської міської ради Київської області від 23.10.2014 №667-52-УІ перендана у власність третій особі - ОСОБА_2 .

Тобто предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення органу місцевого самоврядування, як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивачки щодо набуття речових прав (права оренди) на земельну ділянку, яка знаходиться в користуванні іншої фізичної особи, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

За таких обставин у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 20 вересня 2018 року у справі №816/389/15-а, а також від 5 червня 2019 року у справі №367/5344/17.

Таким чином, спір у даній справі про визнання незаконним пункту 8.1 рішення Таращанської міської ради Київської області № 690-53-VІ від 25.11.2014 не є публічно-правовим, має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору його слід вирішувати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Відповідно до статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 КАС, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті стаття 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, постанова Таращанського районного суду Київської області від 8 квітня 2015 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог із закриттям провадження у справі.

Щодо висновків судів про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині вимог про зобов`язання відповідача поновити договір оренди земельної ділянки від 03.09.2010, то колегія суддів з ними погоджується з огляду на наведене вище.

Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Таращанської міської ради Київської області задовольнити частково.

Постанову Таращанського районного суду Київської області від 8 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог та закрити провадження у справі в цій частині, роз`яснивши позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

В решті постанову Таращанського районного суду Київської області від 8 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року - залишити без змін.