Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач) суддів Іванової Л.Б., Татькова В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Грейн Плюс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 у справі № 911/4112/15 Господарського суду Київської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Овостар" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Грейн Плюс"; 2. Селянського (фермерського) господарства "Нива" про визнання недійсним договору за участю представників:

позивача: Самойленко К.В., дов. від 15.01.2016;

відповідача-1: Ступак Н.В., дов. від 11.12.2015;

відповідача-2: повідомлений, але не з'явився;

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.11.2015 у справі № 911/4112/15 (суддя - Заєць Д.Г.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Пашкіна С.А., судді - Ропій Л.М., Сітайло Л.Г.) рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2015 у справі № 911/4112/15 скасовано, позовні вимоги задоволено. Суд визнав недійсним з моменту вчинення договір про відступлення права вимоги від 26.12.2014 № 26/12-14, укладений між ТОВ "Агрофірма Грейн Плюс" та СФГ "Нива".

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, ТОВ "Агрофірма Грейн Плюс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Скаржником, в порядку ст. 121-1 ГПК України, подано заяву про зупинення виконання судового рішення у даній справі, проте колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки не знаходить підстав для її задоволення.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 22.07.2016, у зв'язку з відпусткою судді Козир Т.П., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 911/4112/15.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.07.2016, у зв'язку з відпусткою судді Козир Т.П., для розгляду касаційної скарги визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Гольцова Л.А. (доповідач), судді - Іванова Л.Б., Татьков В.І.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняте у даній справі оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від третьої особи не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між СФГ "Нива" (Постачальник) та ТОВ "Овостар" (Покупць) 08.09.2014 укладений договір поставки № ОВ-08/09/14-1.

26.12.2014 між СФГ "Нива" (Первісний кредитор) та ТОВ "Агрофірма Грейн Плюс" (Новий кредитор) укладений договір про відступлення права вимоги № 26/12-14, за умовами якого Первісний кредитор передає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає Кредитором за договором поставки № ОВ-08/09/14-1від 08.09.2014, укладеним між Первісним кредитором та ТОВ "Овостар".

За цим договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання зобов'язань за основним договором. З цього договору випливає, що Новий кредитор займає місце Первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з основного договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору (п. 1.2 договору).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що Первісний кредитор повинен відступити Новому кредитору право вимоги згідно умов цього договору, передати Новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за основним договором, в термін до 3-х календарних днів з моменту підписання даного договору.

Відповідно до п. 2.2 договору, Первісний кредитор зобов'язаний сповістити Боржника про відступку права вимоги за цим договором протягом п'яти календарних днів з моменту підписання даного договору, шляхом поштового надсилання з повідомленням про вручення Боржнику копії цього договору або вручення особисто під розписку представнику Боржника.

Згідно п.8.7 договору поставки, відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за цим договором однією із сторін до третіх осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього із іншою стороною.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.12.2014 між відповідачами підписано акт приймання-передачі документів та 29.12.2014 СФГ "Нива" на адресу позивача надіслано повідомлення про відступлення права вимоги від 26.12.2014 № 67/1.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що він не надавав згоди щодо відступлення права вимоги за договором постави № ОВ-08/09/14-1, а тому відсутність письмової згоди на заміну кредитора у зобов'язанні є підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 26/12-14 у відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з положень ЦК України (435-15) та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки договором поставки не врегульовано строків надання письмової згоди або заперечення, а також не визначено, яким чином відбувається заміна сторони у зобов'язанні. Суд зазначив, що, в даному випадку, ненадання позивачем відповіді на лист відповідача-2 від 26.12.2014 № 67/1 можна розцінювати як мовчазну згоду.

Апеляційний господарський суд не погодився з таким висновком та прийняв рішення щодо задоволення позовних вимог та визнання недійсним з моменту вчинення договору про відступлення права вимоги від 26.12.2014 № 26/12-14.

При цьому, суд апеляційної інстанції, керуючись нормами ЦК України (435-15) та надавши оцінку змісту п. 8.7 договору поставки зазначив, що відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним у відповідності до ч.1 ст. 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 111-5 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Приписами ст. 512 ЦК України встановлено підстави заміни кредитора у зобов'язанні. Так, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

При цьому, в силу вимог ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

В розумінні приписів наведених норм права, на виключення із загального правила щодо необов'язковості згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, сторони договору можуть домовитися про можливість відступлення кредитором права вимоги виключно за згодою боржника. У цьому випадку, передання кредитором своїх прав іншій особі всупереч умовам первісного договору, за яким боржник має цивільний обов'язок є підставою для визнання правочину відступлення права вимоги недійсним за приписами ст. 203, 215 ЦК України.

Даної позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 15.04.2015 у справі № 3-43гс15).

Згідно п.8.7 договору поставки, відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за цим договором однією із сторін до третіх осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього із іншою стороною.

Судами попередніх інстанцій не встановлено, що договір поставки № ОВ-08/09/14-1 змінений чи визнаний в установленому законом порядку недійсним, тобто зазначений договір є чинним на момент виникнення спору.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши обставини і зібрані у справі докази та надавши оцінку оспорюваному договору про відступлення права вимоги № 26/12-14 на відповідність його вимогам закону, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку, що п. 8.7 договору поставки передбачено обов'язок надання боржником письмової згоди на укладення договору відступлення права вимоги (заміну кредитора у зобов'язанні), але така згода останнім надана не була і факт надання згоди позивач заперечував.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Матеріали справи свідчать про те, що апеляційним господарським судом в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. 111-5, 111-7 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм законодавства при прийнятті оскаржуваного судового рішення у даній справі не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування постанови суду апеляційної інстанції колегія суддів касаційної інстанції не вбачає.

Керуючись статтями 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Грейн Плюс" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 у справі № 911/4112/15 - без змін.