826/10407/16 Про визнання протиправними бездіяльність Уповноваженої особи Фонду ГВФО ПАТ "Банк" щодо невключення належних фізичній особі сум до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду ГВФО, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню коштів за договорами банківського вкладу (депозиту), зобов'язання Уповноваженої особи Фонду ГВФО додатково включити належні особі суми до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами - 13.12.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Саприкіної І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит" Паламарчука Віталія Віталійовича про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит" Паламарчука Віталія Віталійовича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Аблова Є.В. від 28 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кобаля М.І., Епель О.В., Карпушової О.В. від 19 квітня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит" Паламарчука В.В. (далі також - відповідач), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у невнесенні позивача до переліку вкладників ПАТ "Банк Національний кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов`язати відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію до переліку вкладників ПАТ "Банк Національний кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо збільшення гарантованої суми відшкодування, що належить виплаті позивачу до 200 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) згідно з якими, на його думку, йому має бути виплачена гарантована сума відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зазначає, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства не включено позивача до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу, що порушує його майнові права.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року, позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" Паламарчука В.В., що полягає у невнесенні всієї суми вкладу ОСОБА_1 до переліку вкладників публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" Паламарчука В.В. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію до переліку вкладників публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо збільшення гарантованої суми відшкодування, що належить виплаті ОСОБА_1 до 200 000,00 грн., присуджено на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит".

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач допустив протиправну бездіяльність при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладом позивача, а спеціальні пропозиції банку, на підставі яких позивач уклав депозитний договір, не можуть вважатися індивідуальними умовами, оскільки банк не довів, що такі умови відрізняються від умов для широкого кола осіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана до Вищого адміністративного суду України 05 травня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/10407/16.

Справу передано до Верховного Суду 15 березня 2018 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача - Желєзного І.В., суддів: Саприкіну І.В., Чиркіна С.М.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПАТ "Банк Національний кредит" укладено договір про відкриття карткового рахунку та виконання розрахунків за операціями з картками від 13 березня 2013 року №Royal-301-G, згідно з яким позивачу відкрито картковий рахунок НОМЕР_1 .

Крім того, 11 вересня 2014 року між позивачем та ПАТ "Банк Національний кредит" укладено договір банківського вкладу "Стандартний" від 11 вересня 2014 року №110533-ДР-12 строком на 1 місяць (31 день) в національній валюті для клієнтів Private Banking.

На виконання пункту 2.7 Договору від 11 вересня 2014 року №110533-ДР-12 банком відкрито позивачу поточний рахунок НОМЕР_2 .

Також, між позивачем та банком укладено договір про внесення змін №1 від 28 квітня 2015 до Договору банківського вкладу "Стандартний" від 11 вересня 2014 №110533-ДР-12, відповідно до якого сторони встановили, що у випадку розірвання договору банківського вкладу з ініціативи вкладника не застосовується знижена ставка за вкладом.

05 червня 2015 року позивач перерахував зі свого рахунку НОМЕР_2, на свій картковий рахунок НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 198 398,00 грн.

Відповідно до листа №051-05/555 від 11 вересня 2015 року Уповноваженої особи, позивача повідомлено, що залишок коштів на картковому рахунку НОМЕР_1 станом на 08 червня 2015 року становив 200006,11 грн.

Постановою Правління Національного банку України "Про віднесення ПАТ "Банк Національний кредит" до категорії неплатоспроможних" від 05 червня 2015 року № 358 ПАТ "Банк Національний кредит" віднесено до такої категорії.

Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Національний кредит" № 114 від 05 червня 2015 року, на підставі якого, з 08 червня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Національний кредит" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Національний кредит" начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Онищука Д.В.

Починаючи з 03 липня 2015 року, відповідно до рішення № 126 виконавчої дирекції Фонду Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Національний кредит" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків департаменту запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації Паламарчука В.В.

Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року № 563 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Національний кредит", на виконання якої Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 28 серпня 2015 №159 і розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Національний кредит" та призначено Уповноважену особу Фонду на ліквідацію Паламарчука В.В.

Листом від 10 лютого 2016 року позивач звернувся до Уповноваженої особи щодо включення його з належною сумою відшкодування до переліку вкладників.

Листом від 21 березня 2016 №01-01/1053 відповідач повідомив позивача про те, що договір про внесення змін №1 від 28 квітня 2015 року до Договору банківського вкладу "Стандартний" від 11 вересня 2014 №110533-ДР-12 визнано нікчемним, позивач має перед банком борг, а отже, гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами. Договір визнаний нікчемним, оскільки відповідачем встановлено, що позивач на індивідуальній основі отримує від банку фінансові привілеї від банку у вигляді незастосування зниженої відсоткової ставки при достроковому розірванні договору банківського вкладу

Не погоджуючись з вищезазначеними діями та рішенням Уповноваженої особи щодо нікчемності договору про внесення змін №1 від 28 квітня 2015 року, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що у зв`язку з укладенням Договору про внесення змін Банком було надано позивачу фінансові привілеї у вигляді незастосування зниженої відсоткової ставки при достроковому розірванні договору банківського вкладу, у зв`язку з чим банк відмовився від власних майнових прав. З огляду на вказане та враховуючи приписи пункту сьомого частини четвертої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відшкодування позивачу гарантованої суми коштів за вкладом не здійснюється.

Від інших учасників справи відзиву або заперечень на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають значеним вимогам процесуального закону не у повному обсязі, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Соціальний захист є конституційною гарантією громадян України відповідно до статті 46 Конституції України.

Приписами частини першої статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вкладником є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд не відшкодовує кошти, розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку.

За приписами пункту 3 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14, Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.

Відповідно до частини другої статті 1058 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).

Частинами першою і другою статті 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними (частина шоста статті 633 ЦК України).

З огляду на викладене, суди першої і апеляційної інстанції зазначили, що у випадку, коли спеціальні пропозиції банку щодо вкладів були однакові для всіх бажаючих укласти договір банківського вкладу та не встановлювались окремо для певної особи, ці вклади не можуть вважатись такими, що розміщені на індивідуальній основі та на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні.

Програми лояльності або спеціальні пропозиції, які передбачають додавання певних процентів на депозит у зв`язку з пролонгацією договору, соціальним статусом вкладника (пенсіонери, студенти, тощо), акції під певні свята, є публічним пропозиціями, розрахованими на необмежене коло осіб.

Умови договору банківського вкладу повинні бути однаковими для всіх вкладників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно, до осіб, які мають надані законом пільги, банк може застосувати більш сприятливі договірні умови, аніж до інших вкладників.

Разом з тим, вкладом розміщеним на індивідуальній основі або на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, може вважатися лише такий вклад, який запропонований окремій особі на підставі, зокрема, окремих рішень уповноважених осіб банку тощо, тобто на умовах, які не пропонуються публічно невизначеному колу осіб. У разі неприйняття банком будь-яких документів, у яких фіксуються пільги для певних клієнтів банку, такі умови договору не можуть вважатися індивідуальними.

Тобто, отриманню індивідуальних депозитних ставок може передувати підстава, зокрема, або письмове звернення особи з проханням встановити їй індивідуальну ставку, яка не міститься в публічних пропозиціях банку, вказуючи при цьому на аргументи, які можуть слугувати підставою для встановлення процентів на більш сприятливих договірних умовах, або інформація банку про певні акції для конкретних осіб, які визначені банком.

Судами в даній справі встановлено, що спеціальні пропозиції банку, на підставі яких позивач уклав депозитний договір, не можуть вважатися індивідуальними умовами, оскільки банк не довів, що такі умови відрізняються від умов для широкого кола осіб.

При цьому, ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідачем не було надано будь-яких доказів того, що позивач звертався з відповідним клопотанням до банку або доказів того, що банк на індивідуальній основі запропонував позивачу незастосування зниженої відсоткової ставки при достроковому розірванні договору банківського вкладу, і позивач прийняв таку пропозицію.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що спеціальні пропозиції банку, на підставі яких позивач уклав депозитний договір, не можуть вважатися індивідуальними умовами, наданими тільки позивачу, оскільки відповідачем не доведено, що такі умови відрізняються від умов для широкого кола осіб, а відтак вірним є висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, як вкладника ПАТ "Банк Національний кредит".

Аналогічний підхід до застосування наведених вище правових норм висловлено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24 січня 2019 року у справі № 820/11372/15, від 16 квітня 2019 року у справі № 808/8971/15.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач є вкладником у розумінні приписів статті 2 Закону № 4452-VI, вклад розміщено на рахунку в банку до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. При цьому відповідачем не обґрунтовано наявності правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI (4452-17) .

Отже, позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і невключення позивача в перелік рахунків вкладників, за яким має право на відшкодування коштів за вкладами, дає підстави для зобов`язання Уповноваженої особи Фонду подати до Фонду зміни та/або доповнення до переліку рахунків щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом, що передбачено пунктом 5 розділу II Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14.

Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку по суті спору, проте помилково вказали у резолютивній частині про необхідність Уповноваженій особі фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію до переліку вкладників публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо збільшення гарантованої суми відшкодування, що належить виплаті ОСОБА_1 до 200 000,00 грн, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни абзацу 3 резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду міста від 28 лютого 2017 року, відтак такий необхідно викласти в наступній редакції:

Зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" Паламарчука Віталія Віталійовича надати зміни та доповнення до переліку рахунків щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів в межах граничної суми відшкодування до 200000,00 грн за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно зі статтею 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 345, 351, 355, 356 КАС України, Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит" Паламарчука Віталія Віталійовича задовольнити частково.

Змінити постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного від 19 квітня 2017 року, виклавши абзац 3 резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року у наступній редакції: