754/1679/17 Про перерахунок пенсії із врахуванням складових заробітної плати померлого годувальника - 13.12.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Деснянського районного суду міста Києва у складі судді Грегуль О.В. від 04 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Беспалова О.О., Парінова А.Б., Губської О.А. від 07 вересня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, у якому просив зобов`язати відповідача здійснити з 27 грудня 2016 року перерахунок отримуваної ним пенсії по втраті годувальника з урахуванням довідки від 14 грудня 2016 року № 21-13/78 про складові заробітної плати померлого годувальника.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером та отримує пенсію по втраті годувальника. Також позивач вказує на те, що він має право на перерахунок і виплату пенсії відповідно до довідки від 14 грудня 2016 року № 21-13/78 про складові заробітної плати померлого годувальника, яка видана відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 лютого 2008 року № 34 (34-2008-п) .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 04 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на час звернення позивача за перерахунком втратила чинність стаття 37-1 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (далі також - Закон № 3723-ХІІ (3723-12) ), якою було врегульовано порядок та умови перерахунку пенсії державних службовців. Таким чином, на момент звернення позивача за перерахунком пенсії Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (889-19) (далі також - Закон № 889-VIII (889-19) ), який набрав чинності з 01 травня 2016 року, не передбачено перерахунок пенсії державного службовця у зв`язку з підвищенням окладів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Деснянського районного суду міста Києва від 04 липня 2017 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та задовольнити позовні вимоги.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 19 вересня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 754/1679/17

Справу передано до Верховного Суду 07 лютого 2018 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 грудня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О. Коваленко Н.В.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 11 листопада 2011 року отримує пенсію по втраті годувальника згідно з статтею 37 Закону № 3723.

27 грудня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок отримуваної ним пенсії, до якої додав довідку Державної казначейської служби України від 14 грудня 2016 року № 21-13/78.

Листом відповідача від 13 січня 2017 року позивачу відмовлено в перерахунку пенсії у зв`язку з тим, що перерахунок пенсії померлої особи був проведений станом на 04 жовтня 2009 року, а також відбулися зміни у чинному законодавстві, оскільки пунктом 5 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ (213-19) (далі також - Закон № 213-VІІІ (213-19) ) норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначено відповідно до Закону № 3723-ХІІ (3723-12) , скасовані з 01 травня 2016 року.

Вважаючи незаконними дії відповідача щодо відмови здійснити перерахунок пенсії, позивач звернувся до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Скаржник наголошує, що в спірній довідці померлого годувальника складові заробітної плати вказані станом на 01 лютого 2008 року, а отже право на перерахунок пенсії виникло до набрання чинності Законом № 213-VІІІ (213-19) .

Також позивач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції безпідставно дійшли висновку про те, що позивач звернувся з позовом про перерахунок пенсії на підставі Закону №889-VIII (889-19) .

Від Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у встановлений касаційним судом термін відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України (2747-15) ) не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 37 Закону № 3723, що був чинним на час призначення пенсії позивачу, у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, на яку нараховувалися страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням норм частини п`ятої цієї статті, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною восьмою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала пенсію згідно з цим Законом.

Предметом спору у даній справі є встановлення права позивача на перерахунок пенсії у зв`язку зі збільшенням посадових окладів державних службовців з 01 лютого 2008 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення зміни до деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 06 лютого 2008 року № 34 (34-2008-п) .

Згідно з статтею 37-1 Закону № 3723-XII (в редакції, що була чинна на момент призначення пенсії позивачу) у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв`язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсії здійснюється, виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що померла особа скористалась у 2009 році своїм правом на перерахунок.

Натомість, у зв`язку з набранням чинності Закону № 889, положення Закону № 3723-XII (3723-12) у частині права на перерахунок пенсії втратили чинність.

Відповідно до статті 90 Закону № 889, який набрав чинності з 01 травня 2016 року, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

В той же час, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) не містить такої підстави для перерахунку пенсії як підвищення заробітної плати працюючих державних службовців.

Проаналізувавши наведені норми законодавства в сукупності з обставинами даної справи й наявними у ній доказами, колегія суддів дійшла висновку про те, що право на перерахунок пенсії державних службовців у зв`язку із підвищенням заробітної плати працюючим державним службовцям могло бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діяли на час виникнення обставин для такого перерахунку.

Таким чином, у відповідача не було правових підстав для здійснення на підставі звернення позивача такого перерахунку, у зв`язку із чим відповідач, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії позивача, діяв на підставі, в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Така відмова відповідача у перерахунку пенсії позивача не призвела до зменшення розміру пенсії державного службовця, яку він отримував до цього, і не є звуженням змісту раніше набутих ним прав та/або порушенням сутності його конституційних соціальних прав, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 343/2025/16-а.

Крім того, Суд зазначає, що закони, які встановлюються державою, не можуть бути абсолютними та передбачати незмінний механізм їх реалізації. Для встановлення справедливого балансу інтересів у суспільстві держава змушена змінювати механізми законодавчого регулювання. Такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначено у пункті 28 рішення у справі "Молдавська проти України" (заява №43464/18), Суд враховує те, що закон, який застосований у цій справі не містить жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.