ПОСТАНОВА
Іменем України
13 грудня 2019 року
Київ
справа №826/27888/15
адміністративне провадження №К/9901/16806/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В. та судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" про оскарження бездіяльності та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у публічному акціонерному товаристві "Радикал Банк" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Шулежка В.П. від 27 травня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Межевича М.В.., Земляної Г.В. та Сорочка Є.О. від 05 липня 2017 року,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Радикал Банк" (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Радикал Банк", відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Радикал Банк" щодо невключення ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників ПАТ "Радикал Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
- зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Радикал Банк" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Радикал Банк" у розмірі 200 000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що Фонд не відшкодовує кошти лише за наявності виключних підстав, перелік яких визначений у частині четвертій статті 26 закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в той час як позивач не належить до кола осіб, на яких поширюється зазначена вище норма.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2016 року, залишеною по суті без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, адміністративний позов задоволено частково, зокрема: зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Радикал Банк" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Радикал Банк" у розмірі 200 000 гривень.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновок відповідача про нікчемність спірної транзакції є виключно припущенням, який не доведено належними засобами доказування, а тому застосування наслідків її нікчемності та невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду, є протиправним.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Радикал Банк" задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2016 року скасовано у частині розподілу судових витрат, в іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2016 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Радикал Банк" звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу подано 31 липня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/27888/15, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не було закінчено.
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/27888/15 за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Радикал Банк" на постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року суддею-доповідачем Берназюком Я.О.
Разом із запереченням на касаційну скаргу ОСОБА_1 подала клопотання про розгляд справи за її відсутності.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що між позивачем та ПАТ "Радикал Банк" 11 січня 2012 року укладено договір банківського рахунку № НОМЕР_1 та відкрито поточний рахунок.
Відповідно до квитанції № 9453 від 09 липня 2015 року на рахунок позивача зараховано 200 000,00 грн., призначення платежу: "поповнення поточного рахунку клієнта власними коштами".
Разом з тим, на підставі постанови Правління Національного банку України від 09 липня 2015 року № 452/БТ "Про віднесення ПАТ "Радикал Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 09 липня 2015 року №130 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "Радикал Банк", згідно з яким з 10 липня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Радикал Банк" Шевченка Олександра Володимировича.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду №178 від 30 вересня 2015 року змінено Уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження тимчасового адміністратора, згідно з даним рішенням призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Радикал Банк" провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту регулювання неплатоспроможності банків Савельєвій Анні Миколаївні з 01 жовтня 2015 року.
З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ "Радикал Банк", запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 184 від 08 жовтня 2015 року про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Радикал Банк" до 09 листопада 2015 року включно.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 09 листопада 2015 року № 769 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Радикал Банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 09 листопада 2015 року № 203, "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Радикал Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Уповноваженою особою Фонду на підставі протоколів комісії з перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, видано наказ від 09 листопада 2015 року № 204 про визнання правочинів нікчемними.
Згідно вказаного наказу, Уповноваженою особою Фонду визнано нікчемними договори, перелік яких зазначено у додатку 1 до цього наказу (у тому числі і щодо позивача), на підставі пунктів 2 та 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
На виконання зазначеного наказу на адресу позивача направлено повідомлення від 18 листопада 2015 року № 3606/15, яким проінформовано позивача, що відповідно до положень частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", є нікчемними правочини - транзакції банку щодо перерахування на користь ОСОБА_1 коштів з призначенням платежу: "поповнення поточного рахунку клієнта власними коштами" на суму 200 000,00 грн.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі Уповноважена особа Фонду вказує на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що Уповноважена особа Фонду, застосовуючи наслідки нікчемності до правочину - транзакції банку щодо перерахування на користь ОСОБА_1 коштів з призначенням платежу: "поповнення поточного рахунку клієнта власними коштами" на суму 200 000,00 грн, діяла у межах повноважень та на підставі Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17)
.
Від ОСОБА_1 надійшло заперечення на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Радикал Банк", в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі правильного застосування норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2016 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17)
(тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI (4452-17)
).
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.
Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом № 4452-VI (4452-17)
; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.
Отже, Закон № 4452-VI (4452-17)
пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 09 липня 2015 року № 452/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до категорії неплатоспроможних" на депозитному рахунку ОСОБА_1, відкритому відповідно до договору банківського рахунку № 26208001003450 від 11 січня 2012 року, знаходилась сума 200 000 гривень.
Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, називається тимчасовою адміністрацією.
Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України".
Частинами третьою, п`ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.
Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними. Закон № 4452-VI (4452-17)
визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.
Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.
Як встановлено судами попередніх інстанцій позивача не було включено до списку вкладників, які отримують кошти у межах гарантованої суми за рахунок Фонду у зв`язку з тим, що правочин мав ознаки нікчемності, який стосується і договору банківського рахунку № 26208001003450 від 11 січня 2012 року, посилаючись на пункти 2 та 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI,
Зокрема, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо, зокрема, банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.
Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду не зазначено, які майнові зобов`язання прийняв на себе банк без встановлення обов`язку контрагента, не вказано на причинно-наслідковий зв`язок між такими зобов`язаннями та настанням неплатоспроможності банку, тобто не доведено наявність підстав вважати правочин та транзакцію за цим правочином нікчемними, визначених пунктами 1 та 2 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
Пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ "Радикал Банк", оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.
Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.
Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI, Фонд або його уповноважена особа зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Крім того, колегія суддів враховує, що відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ "Радикал Банк" щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.
Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України (254к/96-ВР)
, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.
Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.
Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13 (v0013700-15)
.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у рішенні в від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 4452-VI вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
Частиною першою статті 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно з положеннями частини першої статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім`я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, зарахування коштів з рахунку однієї особи на банківський рахунок іншої не суперечить законодавству України, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати договір банківського рахунку № 26208001003450 від 11 січня 2012 року та транзакції щодо зарахування на нього коштів нікчемними та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даних правочинів, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI (4452-17)
, для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб`єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права при вирішенні адміністративного спору про застосування наслідків нікчемності договорів банківського вкладу, укладених з ПАТ "Радикал Банк", викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 травня 2019 року у справі № 826/26437/15, від 17 липня 2019 року у справах № 802/274/16-а та № 826/8712/16.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 823 від 26 травня 2016 року внесено зміни до Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14. Пункт 5 розділу ІІ вказаного Положення викладено у новій редакції, зокрема, останнім абзацом визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків.
Пунктом 2 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою, наведеною у додатку 5 до цього Положення, що затверджується виконавчою дирекцією Фонду.
На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що резолютивну частину рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід змінити, виклавши у редакції цієї постанови.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2019 року у справі № 818/1747/17.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004)
та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004)
кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).
У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду слід задовольнити частково, змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції, залишеного без змін постановою суду апеляційної інстанції, в інших частинах рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України (2747-15)
,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" задовольнити частково.
Змінити постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, виклавши абзац другий резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2016 року у такій редакції:
Зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" надати доповнення до переліку рахунків до Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для затвердження у реєстрі відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого Уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими ОСОБА_1 має право на відшкодування коштів за вкладом у публічному акціонерному товаристві "Радикал Банк" від 11 січня 2012 року № 26208001003450 у сумі 200 000 гривень за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
В інших частинах постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко