826/7889/16 Про визнання протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів реагування по віднесенню публічного акціонерного товариства "Банк" до категорії проблемного внаслідок невиконання зобов`язань перед приватним акціонерним товариством "МТС Україна" з повернення коштів за договорами банківського вкладу, строк виконання яких настав - 13.12.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства "МТС Україна" до Національного Банку України, третя особа - публічне акціонерне товариство "Платинум Банк" про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "МТС Україна" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі колегії суддів: Кобилянського К.М., Мазур А.С., Федорчука А.Б. від 22 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Саприкіної І.В., Безименної Н.В., Епель О.В. від 07 грудня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року приватне акціонерне товариство "МТС Україна" (далі - ПАТ "МТС Україна", позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Національного банку України (далі - НБУ, відповідач), третя особа без самостійних вимог на предмет спору - публічне акціонерне товариство "Платинум Банк" (далі - ПАТ "Платинум Банк", третя особа), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів реагування по віднесенню публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" до категорії проблемного внаслідок невиконання зобов`язань перед приватним акціонерним товариством "МТС Україна" з повернення коштів за договорами банківського вкладу, строк виконання яких настав, протягом більш ніж 7-м місяців;

- зобов`язати Національний банк України віднести публічне акціонерне товариство "Платинум Банк" (03680, м. Київ, вул. Амосова, буд. 12, ідентифікаційний код 33308489) до категорії проблемного банку.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ПАТ "Платинум Банк" є проблемним, проте зі сторони Національного банку України не вживаються належні заходи реагування щодо недопущення порушення прав та законних інтересів позивача та інших вкладників у вигляді неповернення депозитів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що Національний банк України відповідно до законів України "Про Національний банк України" (679-14) , "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) і Положення про застосування Національним банком України заходів впливу наділений виключними повноваженнями самостійно визначати адекватність застосованого заходу впливу виявленим порушенням, оскільки саме Національний банк України як суб`єкт владних повноважень наділений правом та має об`єктивні можливості безпосередньо оцінювати показники діяльності банку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ПАТ "МТС Україна" звернулося із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 29 грудня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/7889/16, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу ПАТ "МТС Україна", однак, розгляд справи цим судом не було закінчено.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/7889/16 за касаційною скаргою ПАТ "МТС Україна" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Разом із запереченням на касаційну скаргу представником НБУ подано клопотання про забезпечення його участі під час розгляду справи у касаційному порядку у судовому засіданні, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що між ПАТ "МТС Україна" та ПАТ "Платинум Банк" були укладені генеральний договір депозитної лінії № 500.004.26053 від 10 жовтня 2014 року та договори строкового банківського вкладу (депозиту), які є невід`ємною частиною генерального договору, а саме: договір № 500.004.26055 строкового банківського вкладу (депозиту) від 10 жовтня 2014 року (строком дії до 30 вересня 2015 року), договір № 500.004.26450 строкового банківського вкладу (депозиту) від 01 грудня 2014 року (строком дії до 30 вересня 2015 року) та договір № 500.004.26548 строкового банківського вкладу (депозиту) від 11 грудня 2014 року (строком дії до 31 липня 2015 року).

Строк виконання зобов`язань ПАТ "Платинум Банк" по поверненню вкладів закінчився 30 вересня 2015 року та, відповідно, 31 липня 2015 року. Проте, по закінченню вказаних строків, станом на момент подання цієї позовної заяви, публічне акціонерне товариство "Платинум Банк" свого зобов`язання з повернення вкладів приватному акціонерному товариству "МТС Україна" не виконав, та продовжує безпідставно та без жодних правових підстав користуватися належними позивачу грошовими коштами в загальній сумі 250 млн. грн.

На неодноразові звернення ПАТ "МТС Україна" з вимогою про повернення депозитних коштів відповідач вже впродовж 7-ми місяців вчиняє протиправні дії із неповернення належних позивачу грошових коштів, розміщених на умовах строкового банківського вкладу.

Відповідно до оприлюдненої річної фінансової звітності згідно МСФЗ борг банку перед Національним банком України на кінець 2015 року становив 604,3 млн. грн, при цьому на кінець 2014 року розмір боргу дорівнював 378,4 млн. грн.

Станом на кінець 2015 року згідно зі звітністю ПАТ "Платинум Банк" оцінювало кумулятивний розрив у власній ліквідності в горизонті ІІ-ІV кварталі 2016 року на суму 1,27 млрд. грн.

Згідно зі звітністю ПАТ "Платинум Банк" його регулятивний капітал на 31 березня 2016 року складав 190,4 млн. грн, а норматив достатності регулятивного капіталу складав 2,19% (при нормативному значенні не менше 10%). На кінець 2015 року вказані показники становили відповідно 280,34 млн. грн та 3,44%.

Також з поданого звіту вбачається, що ПАТ "Платинум Банк" не дотримуються окремі економічні нормативи встановлені Національним банком України.

28 квітня 2015 року прес-служба ПАТ "Платинум Банк" повідомляла, що згідно із затвердженим і погодженим з Національним банком України планом капіталізації відповідач планував в 2015 році збільшити капітал в два етапи: до 01 липня 2015 року - на 469,5 млн. грн - шляхом внесення коштів акціонерів до статутного капіталу на 150 млн. грн та рекласифікації субординованого боргу в акціонерний капітал на 319,5 млн. грн, ще на 330 млн. грн - до 01 січня 2016 року - шляхом отримання коштів на умовах субординованого боргу від інвестора. Проте, як слідує зі звітності банку, цей план не був виконаний.

Звітність ПАТ "Платинум Банк" чітко демонструє збиток в І кварталі у розмірі 59,8 млн. грн. При цьому процентні витрати банку перевищили процентні доходи на 69,7 млн. грн. Витрати на формування резерву під знецінення кредитів, за якими нараховуються проценти, склали 25,6 млн. грн.

За підсумками 2015 року збиток ПАТ "Платинум Банк" становить 523,9 млн. грн (у 2014 році - 506,7 млн. грн). Відрахування до резерву під знецінення кредитів та коштів в інших банках впали майже в 5 разів - до 203,5 млн. грн (з 1 млрд. грн у 2014 році).

Проведений аудит річної звітності ПАТ "Платинум Банк", на думку позивача, вказує, що під час оцінки балансової вартості кредитів, наданих фізичним та юридичним особам, було встановлено, що відповідачем не виконуються вимоги власного положення щодо формування резервів на покриття збитків від знецінення кредитів і вимоги МСБО 39, які не були передбачені у зазначеному положенні. З огляду на це, компанія, яка проводила аудит, не отримала достатніх переконливих доказів для оцінки обсягу резервів під знецінення кредитів, у тому числі реструктуризованих.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкових висновків про те, що застосування НБУ заходів впливу у формі віднесення банку до категорії проблемних є дискреційним повноваженням регулятора, оскільки законодавством України передбачено, що НБУ здійснює постійний нагляд за дотриманням банками банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ та економічних нормативів та вживає у разі виявлення порушень зі сторони банку відповідні заходи впливу.

Також скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно не застосовано до спірних правовідносин статтю 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до якої НБУ зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв, зокрема: банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п`ять чи більше робочих днів тому.

Від представника Національного банку України надійшов відзив на касаційну скаргу ПАТ "МТС Україна", в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, оскільки суди правильно встановили, що повноваження Національного банку України щодо застосування до комерційного банку заходів впливу є дискреційними, відтак, суди, перевіряючи правомірність рішення суб`єкта владних повноважень, не можуть втручатися у дискрецію відповідного органу; просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від представника ПАТ "Платинум Банк" надійшли письмові пояснення до касаційної скарги ПАТ "МТС Україна", в яких зазначається, що 10 січня 2017 року Національним банком України прийнято рішення № 14рш/БТ, яким ПАТ "Платинум Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних та на підставі якого у банку запроваджено тимчасову адміністрацію; просить врахувати вказану обставину під час розгляду справи у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Національного банку України у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, законами України "Про Національний банк України" (679-14) , "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Зі змісту статті 2 Закону України "Про Національний банк України" вбачається, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється, зокрема, щодо ринку банківських послуг та діяльності з переказу коштів - Національним банком України.

Згідно статті 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, зокрема, віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Відповідно до статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" підставами для віднесення банку до категорії проблемних є:

1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків:

щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п`ять і більше разів та/або

значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів;

2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п`ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк;

3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються:

за щоденними розрахунками - п`ять і більше разів;

щодекади - два і більше разів;

4-1) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України;

5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку;

6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов`язаними з банком особами.

Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України.

Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

Проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.

Ця норма не поширюється на операції щодо виконання зобов`язань у міжнародних та внутрішньодержавних платіжних системах і системах розрахунків та на операції з цінними паперами, що здійснюються згідно із законодавством.

Проблемний банк у строк до 180 днів зобов`язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

Проблемний банк зобов`язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів.

Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Національний банк України зобов`язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Виходячи із вищенаведених норм, Національний банк України наділений повноваженнями здійснювати нагляд за банками, а в разі виявлення порушення ними вимог чинного законодавства - застосовувати до них заходи впливу, різновидами яких є віднесення банку до категорії проблемних, визнання банку неплатоспроможним та його ліквідація.

Віднесення банків до категорії проблемних або неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація банків з підстав, визначених Законом України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , є заходами адміністративного впливу НБУ і, водночас, засобами реалізації функцій НБУ щодо банківського нагляду. Застосування зазначених заходів впливу є правомірним лише у разі наявності для цього відповідних правових підстав, дотримання НБУ законодавчо визначеної процедури їх застосування, строків притягнення банку до відповідальності та реалізації головної мети банківського нагляду - забезпечення стабільності банківської системи і захист інтересів вкладників і кредиторів відповідного банку.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 826/7817/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 826/10943/16.

Відповідно до пункту 3.3 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, яке затверджене постановою Правління Національного банку України від 17 серпня 2012 року № 346 (z1590-12) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 вересня 2012 року за № 1590/21902 (z1590-12) (далі - Положення № 346), рішення про застосування заходу впливу приймає Правління Національного банку або Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем відповідно до цього Положення.

Відповідно до підпункту 9 пункту 12.2 Положення № 346 Національний банк має право віднести банк до категорії проблемних у разі здійснення ризикової діяльності.

Згідно із пунктом 12.5 Положення № 346 банк (філія іноземного банку) подає у строк, визначений статтею 75 Закону про банки:

заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства;

план фінансового оздоровлення, розроблений та затверджений згідно з вимогами, викладеними в розділі IV цього Положення, якщо віднесення банку до категорії проблемних пов`язане з погіршенням фінансового стану банку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, однією з позовних вимог є визнання протиправною бездіяльності Національного банку України, яка виразилась у невжитті належних заходів реагування по віднесенню ПАТ "Платинум Банк" до категорії проблемного внаслідок невиконання зобов`язань перед ПАТ "МТС Україна" з повернення коштів за договорами банківського вкладу.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Також слід звернути увагу, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі № 12-1393а17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18 (800/426/17) та Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 826/10943/16.

На час виникнення спірних відносин чинною була постанова Правління НБУ від 24 лютого 2015 року № 129 "Про деякі питання діяльності банків", якою з метою створення умов для забезпечення стабільної діяльності банків України, ураховуючи вплив на банківський сектор складної економічної ситуації, бойові дії в окремих областях України, керуючись статтями 6, 7, 15, 55, 56 Закону № 679-XIV, статтями 66, 67, 73 Закону № 2121-ІІІ прийнято рішення не застосовувати до банків заходів впливу за порушення, зокрема, економічних нормативів ліміту загальної короткої відкритої валютної позиції, що пов`язані з переоцінкою рахунків в іноземній валюті та банківських металах у зв`язку зі зростанням після 06 лютого 2014 року курсу іноземних валют до національної валюти України та/або спричинені формуванням резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями після 06 лютого 2014 року, за умови дотримання банком нормативів Н7, Н8 на дату укладення договору/здійснення операції та вимог пунктів 5 та 6 цієї постанови.

Крім того, колегія суддів враховує, що постановою правління Національного банку України від 10 січня 2017 року № 14-рш/БТ ПАТ "Платинум Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних і у ньому запроваджено тимчасову адміністрацію. Прийняттю такого рішення мали передувати певні дії Національного банку України, зокрема, щодо здійснення перевірки діяльності банку, застосування до нього інших заходів впливу, зокрема, й обмежувальних заходів.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновок судів попередніх інстанцій про відсутність протиправної бездіяльності Національного банку України у спірних правовідносинах, зважаючи також на те, що останнім були прийняті окремі заходи, спрямовані на захист прав вкладників комерційних банків, зокрема, у січні 2017 року прийнято рішення про віднесення ПАТ "Платинум Банк" до категорії неплатоспроможних.

Стосовно висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання НБУ щодо віднесення ПАТ "Платинум Банк" до категорії проблемних, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 7 цього Закону Національний банк виконує, зокрема, такі функції:

здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі;

здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків, Реєстр аудиторських фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків;

здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України;

здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Частиною четвертою статті 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про Національний банк України" нормативно-правові акти Національного банку України - це нормативно-правові акти, що видаються Національним банком України у межах його повноважень на виконання цього та інших законів України.

Згідно частини другої статті 55 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Статтею 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, зокрема у формі нагляду за діяльністю банків та шляхом застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру.

Згідно з приписами пункту 3.2 Положення № 346 заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені.

Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до Закону про банки та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників; інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) щодо порушення банками вимог, установлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) (далі - Закон про систему гарантування), результатів перевірки банків Фондом гарантування.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (995_004) (стаття 13).

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

У справі, що розглядається, повноваження щодо здійснення банківського регулювання регламентовано, зокрема, статтею 7 Закону України "Про Національний банк України", при цьому вказані правові норми не покладають на Національний банк України обов`язку здійснювати банківське регулювання у конкретно визначеній формі, а надають право обирати з декількох можливих варіантів. Обрання тієї чи іншої форми регулювання Національним банком України є питанням її ефективності та доцільності та не є предметом судового контролю відповідно до статті 2 КАС України.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 826/8483/17.

У даному випадку Правлінням НБУ вжито такий захід, як, зокрема, прийняття постанови від 24 лютого 2015 року № 129 "Про деякі питання діяльності банків".

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Національний банк України відповідно до законів України "Про Національний банк України" (679-14) , "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) і Положення № 346 наділений виключними повноваженнями самостійно визначати адекватність застосованого заходу впливу виявленим порушенням, оскільки саме Національний банк України як суб`єкт владних повноважень наділений правом та має об`єктивні можливості безпосередньо оцінювати показники діяльності банку.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, як дискреційні повноваження слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus), заява № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.