Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна I.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

при секретарі судового засідання Любченко С.М.,

представників: позивача - Волошина В.Ю., Хамзіна Т.Р., Домбровського Д.П., Генеральної прокуратури України - Комаса О.Ю., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку провадження за винятковими обставинами за скаргою Генеральної прокуратури України справу за позовом Закритого акціонерного товариства з іноземною інвестицією "Запорізький автомобілебудівний завод" (далі - ЗАТ "ЗАЗ") до Запорізької митниці про скасування картки відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів та інших предметів (далі - картка), визнання права та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2005 року ЗАТ "ЗАЗ" звернулось з позовом до Запорізької митниці про: скасування картки від 7 грудня 2005 року № 369/705616; визнання права на здійснення митного оформлення товарів як таких, що ввозяться відповідно до Закону України від 19 вересня 1997 року № 535/97-ВР "Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні" (535/97-ВР) (далі - Закон № 535/97-ВР (535/97-ВР) ), який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, та законодавства, що діяло до набуття чинності Законом України від 25 березня 2005 року № 2505-IV (2505-15) "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та деяких інших законодавчих актів України" (далі - Закон № 2505-IV (2505-15) ); зобов'язання відповідача здійснювати оформлення зазначених товарів, які ввозяться позивачем, без сплати ввізного мита та податку на додану вартість.

Господарський суд Запорізької області постановою від 29 грудня 2005 року позов задовольнив.

Постановою від 31 березня 2006 року Запорізький апеляційний господарський суд постанову суду першої інстанції частково скасував, позов задовольнив частково: скасував картку, визнав право ЗАТ "ЗАЗ" на здійснення митного оформлення товарів (включаючи машинокомплекти), які ввозяться для власних виробничих потреб і будівництва, відповідно до Закону № 535/97-ВР (535/97-ВР) та законодавства, що діяло до набуття чинності Законом № 2505-IV (2505-15) ; у решті позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 листопада 2006 року рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.

У скарзі про перегляд ухвалених у справі судових рішень за винятковими обставинами Генеральна прокуратура України, посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , просить Верховний Суд України ці рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити. На обгрунтування скарги зроблено посилання на порушення норм матеріального та процесуального права, неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм права, а також додано постанови Верховного Суду України від 14 січня 2002 року та 15 червня 2004 року, у яких, на думку скаржника, по-іншому застосовано ці норми.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції пункту 11.18 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97 "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , частини 1 статті 2 Закону № 535/97-ВР (535/97-ВР) , частини 6 статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 року № 4-93 "Про Єдиний митний тариф України" (4-93) (усі зазначені норми - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку, що підстав для задоволення скарги немає, оскільки ці доводи не знайшли свого підтвердження.

Судові рішення в адміністративних справах, переглянуті в касаційному порядку, а також рішення суду касаційної інстанції можуть бути оскаржені за винятковими обставинами з підстави неоднакового застосування касаційним судом (судами) однієї й тієї самої норми права, якщо воно мало місце за аналогічних відносин та обставин.

У ході розгляду справи встановлено, що у справах, рішення в яких додано до скарги, мали місце інші фактичні обставини, що становлять підставу позову, та інший його предмет, ніж у справі, яка розглядається. У постановах спільного засідання колегії суддів Верховного Суду України від 14 січня 2002 року та Судової палати у господарських справах цього суду від 15 червня 2004 року йдеться про те, що частина 2 статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2238-III "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" (2238-14) і стаття 3 Закону України від 17 січня 2002 року № 2975-III "Про подальший розвиток гірничо-металургійного комплексу" (2975-14) суперечать іншим положенням законів України, зокрема частині 3 статті 1 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування" (1251-12) .

У справі, яка розглядається, суди дійшли висновку про те, що положення Закону № 2505-IV (2505-15) не могли застосовуватися щодо позивача, оскільки це суперечило би нормам Закону № 535/97-ВР (535/97-ВР) , якими гарантовано захист пільг із оподаткування саме підприємствам автомобільної галузі з іноземними інвестиціями. Проте Закон № 2505-IV (2505-15) не містить положень про скасування або зміну Закону № 535/97-ВР (535/97-ВР) , тому останній є чинним.

Викладене позбавляє можливості дійти висновку щодо неоднаковості та помилковості застосування судом касаційної інстанції норм права в зазначеній справі.

Відповідно до частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися.

З урахуванням наведеного скарга Генеральної прокуратури України підлягає відхиленню, а ухвалу касаційного суду - залишенню без змін.

Керуючись статтями 241 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні скарги Генеральної прокуратури України відмовити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 листопада 2006 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .