229/3431/16-а Про визнання протиправними дії УПФУ щодо відмови особі у зарахуванні до загального трудового стажу період його роботи у механічних майстернях виробничого об`єднання молочної промисловості, зобов`язання УПФУ зарахувати особі до його загального трудового стажу зазначені вище періоди - 12.12.2019 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківці Донецької області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Міронова Г. М., судді: Сіваченко І. В., Чебанов О. О.) від 19 квітня 2017 року за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківці Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Дружківського міського суду Донецької області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківці Донецької області (далі -УПФУ в м. Дружківці Донецької області), у якому просив:

- визнати протиправними дії УПФУ в м. Дружківці Донецької області щодо відмови позивачу у зарахуванні до загального трудового стажу період його роботи у механічних майстернях Дніпропетровського виробничого об`єднання молочної промисловості з 21 грудня 1978 року по 10 січня 1984 року та період його перебування у Дружківському міському центрі зайнятості з 17 квітня 2009 року по 08 лютого 2012 року;

- зобов`язати УПФУ в м. Дружківці Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до його загального трудового стажу вказані вище періоди.

Постановою Дружківського міського суду Донецької області від 21 лютого 2017 року у задоволені позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дружківського міського суду Донецької області від 21 лютого 2017 року скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено частково. Зобов`язано УПФУ в м. Дружківці Донецької області зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 період роботи з 21 грудня 1978 року по 10 січня 1984 року та здійснити перерахунок призначеної пенсії з 06 квітня 2016 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи таке судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що УПФУ в м. Дружківці Донецької області протиправно відмовило позивачу у зарахуванні до загального трудового стажу період роботи з 21 грудня 1978 року по 10 січня 1984 року, оскільки останнім були надані усі можливі та наявні документи на підтвердження такого стажу. Водночас, апеляційний суд зазначив, що період перебування позивача у Дружківському міському центрі зайнятості з 17 квітня 2009 року по 08 лютого 2012 року не підлягає зарахуванню до загального трудового стажу, оскільки із матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 убачається, що застраховано наступні періоди: з 17 травня 2009 року по 05 жовтня 2009 року; з 01 січня 2010 року по 11 травня 2010 року. Такі періоди були зараховані на підставі трудової книжки, індивідуальних відомостей про застраховану особу та довідки Дружківського міського центру зайнятості.

Не погодившись із вказаним вище судовим рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог, УПФУ в м. Дружківці Донецької області подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просило скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги УПФУ в м. Дружківці Донецької області зазначило про відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача спірний період роботи у механічних майстернях Дніпропетровського виробничого об`єднання молочної промисловості, оскільки з довідки, виданої Державним архівом Дніпропетровської області неможливо підтвердити такий стаж через відсутність на зберіганні запитуваних документів, а тому спірне рішення відповідача прийняте на підставі та в межах, визначених законодавством.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 травня 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд."Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 грудня 2019 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.

Відповідно до ст. 341 України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

Як убачається з матеріалів справи, з 20 травня 2014 року ОСОБА_1 знаходиться на обліку в УПФУ в м. Дружківці Донецької області та отримує пенсію за віком.

08 грудня 2014 року та 23 червня 2015 року позивач звертався до відповідача з заявами про перерахунок пенсії з включенням до його загального стажу період роботи у механічних майстернях Дніпропетровського виробничого об`єднання молочної промисловості з 21 грудня 1978 року по 10 січня 1984 року та термін перебування позивача на обліку як безробітного в Дружківському міському центрі зайнятості. Разом із заявами ОСОБА_1 було надано наступні документи: витяг з трудової книжки від 27 липня 1974 року; витяг з трудової книжки про прийняття (21 грудня 1978 року) і звільнення (10 січня 1984 року) з підприємства Дніпропетровського об`єднання молочної промисловості (механічні майстерні); довідку Дружківського міського центру зайнятості від 01 грудня 2014 року; довідку з Дружківського машинного заводу та відповіді Державного архіву Дніпропетровської області.

Листом від 04 грудня 2015 року № 97/Д-01-01-06 УПФУ в м. Дружківці Донецької області повідомило позивача щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 21 грудня 1978 року по 10 січня 1984 року у механічних майстернях Дніпропетровського виробничого об`єднання молочної промисловості з огляду на лист Державного архіву Дніпропетровської області від 04 листопада 2014 року № Д-121-2014, з якого вбачається, що архівні документи за вказаний період на підприємстві на зберіганні не значаться.

04 лютого 2016 року ОСОБА_1 знову звернувся до відповідача з заявою про зарахування до стажу періоду роботи з 21 грудня 1978 року по 10 січня 1984 року у механічних майстернях Дніпропетровського виробничого об`єднання молочної промисловості, нарахування та виплати підвищення щомісячного пенсійного матеріального забезпечення з вересня 2015 року.

Однак, листом від 20 квітня 2016 року відповідач повідомив позивача, що відповіді стосовно питання щодо зарахування до страхового стажу зазначеного вище періоду вже були надіслані на адресу позивача. На теперішній час обставини не змінилися, а тому підстави для зарахування до страхового стажу такого періоду відсутні.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 з даним адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року відповідає зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 56 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788 "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст.62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ).

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12 серпня 1993 року № 637 (637-93-п) (далі - Порядок № 637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п.3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Отже, з аналізу вказаних вище законодавчих норм убачається, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, або необхідних відомостей у ній, для підтвердження трудового стажу приймаються інші уточнюючі документи, зокрема: дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; довідки; виписки із наказів; особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати; посвідчення; характеристики; письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про період роботи.

Подібна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 08 травня 2018 року у справі № 559/484/17 та від 07 листопада 2019 року у справі № 686/19477/16.

Разом з цим, відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Як вірно установлено апеляційний судом та підтверджено матеріалами справи, з витягу трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 убачається, що останній 21 грудня 1978 року був зарахований на посаду слюсаря 4 розряду у механічні майстерні Дніпропетровського виробничого об`єднання молочної промисловості (наказ від 20 грудня 1978 року № 913-К), а 10 січня 1984 року позивач був звільнений за власним бажанням (наказ від 09 січня 1984 року № 8).

Також у трудовій книжці позивача в розділі "Відомості про заохочення і нагородження" за період роботи у механічних майстернях Дніпропетровського виробничого об`єднання молочної промисловості (спірний період) є два записи від 07 травня 1979 року та 05 січня 1983 року про оголошення ОСОБА_1 подяки з посиланням на накази № 59 та № 15 з відповідними датами.

Таким чином, колегія суддів погоджується з твердженнями апеляційного суду, що вказані записи у трудовій книжні підтверджують факт роботи позивача у механічних майстернях Дніпропетровського виробничого об`єднання молочної промисловості з 21 грудня 1978 року по 10 січня 1984 року.

Обґрунтовуючи свою позицію, УПФУ в м. Дружківці Донецької області зазначає, що згідно листа Державного архіву Дніпропетровської області від 04 листопада 2014 року № Д-121-2014 убачається, що неможливо підтвердити такий стаж ОСОБА_1 через відсутність на зберіганні запитуваних документів (уточнюючих довідок).

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність таких доводів скаржника, оскільки обставини, які підлягали встановленню судами у даній справі і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому враховує ступінь вини позивача (її відсутність) неможливості надати повний об`єм необхідних для реалізації його прав документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб. Крім цього, згідно вимог ч. 2 ст. 71 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року) адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, що відмова УПФУ в м. Дружківці Донецької області у зарахуванні до загального трудового стажу період роботи ОСОБА_1 з 21 грудня 1978 року по 10 січня 1984 року є необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам закону.

З огляду на викладене Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд касаційної інстанції при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії", заява № 303-A, п. 29).

Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківці Донецької області залишити без задоволення, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року залишити без змін.