Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Чернова Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліона" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2015 р. (судді: Кеся Н.Б., Петренко Н.Е., Соловйов А.Є.) та на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 р. (судді: Подобєд І.М., Величко Н.Л., Іванов О.Г.) у справі № 904/4565/15 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліона" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдмаркет 2004" про стягнення 364 000 грн. 00 коп. за участю представників: від позивача Огородник Т.Л., довіреність б/н від 10.04.2015 р. від відповідача не з'явились

У травні 2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліона" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдмаркет 2004" про стягнення 364 000 грн. 00 коп.

Правову природу заявленої до стягнення суми позивач визначив, як збитки, понесені ним для відновлення свого права, що було порушено відповідачем шляхом використання в господарській діяльності знаку для товарів і послуг, власником якого є позивач.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2015 р. у справі № 904/4565/15, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 р., у задоволенні вищевказаного позову відмовлено, оскільки заявлені позивачем до стягнення кошти є витратами на юридичні послуги і відповідно не можуть бути віднесені до складу збитків.

Не погодившись з судовими актами господарських судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліона" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2015 р., постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.06.2016 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліона" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 04.07.2016 р.

У судове засідання 04.07.2016 р. з'явився представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з,явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2014 р. у справі № 904/8367/14, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 р. та постановою Вищого господарського суду України від 28.04.2015 р., задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліона" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдмаркет 2004" про припинення дій, що порушують право інтелектуальної власності, та відмовлено в задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдмаркет 2004" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліона" про визнання права попереднього користувача на торговельну марку.

При цьому, із змісту наведених судових рішень вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейдмаркет 2004" з липня 2014 по квітень 2015 року всупереч вимогам Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (3689-12) використовувало з комерційною метою знаки для товарів і послуг "НАГОРНЫЙ" і "НАГОРНЫЙ РЫНОК", без дозволу власника зазначених торгівельних марок - Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліона", чим порушувало права та охоронювані законом інтереси останнього.

За твердженнями позивача, зазначене тривале порушення відповідачем права інтелектуальної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліона" на знаки для товарів і послуг змусило останнього здійснити відповідні дії і заходи спрямовані на відновлення свого порушеного права, у зв'язку з чим ним були понесені значні витрати.

Позивач, зокрема, вказує на те, що 10.07.2014 р. між ним та Приватним підприємством "Бона Файд консалтинг" було укладено договір на комплексне правове обслуговування № 4.

Надані за даним договором послуги були прийняті та оплачені позивачем у повному обсязі на суму 364 000 грн. 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі та копією відповідного платіжного доручення.

Дані витрати позивач кваліфікував як реальні збитки, які, на його думку, мають бути відшкодовані відповідачами на підставі ст. 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

Так, в ст. 16 Цивільного кодексу України зазначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Згідно із ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Положеннями ст. 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, зокрема, наявність протиправної поведінки, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Тобто, для вирішення питання щодо покладення збитків на відповідача слід довести, що його протиправні дії чи бездіяльність є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Керуючись наведеним, господарські суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що позивачем не вірно визначено правову природу заявленої до стягнення суми, оскільки понесені позивачем витрати на оплату юридичних послуг, наданих іншою особою, не є збитками в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України та не входять до складу збитків, які в силу ст. 225 Господарського кодексу України, підлягають відшкодуванню.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає даний висновок місцевого та апеляційного господарських судів законним та обґрунтованим, а також таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.

Так, місцевим та апеляційним господарськими судами, зокрема, встановлено, що позивачем були оплачені інформаційно-консультаційні послуги та послуги з представництва інтересів в перемовинах з відповідачем щодо використання спірних торговельних марок, послуги з представництва в суді та послуги з представництва в органах Державної виконавчої служби щодо виконання рішення суду, прийнятого у спорі з відповідачем.

Отже, вказані витрати на оплату юридичних послуг не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків. При цьому, факт наявності таких витрат та їх розмір не знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку із можливими протиправними діями відповідача.

Зважаючи на викладене, господарськими судами попередніх інстанцій правомірно та обґрунтовано відмовлено в задоволенні позову, заявленого у справі № 904/4565/15.

Таким чином, колегія суддів господарського суду касаційної інстанції вважає прийняті місцевим та апеляційним господарськими судами рішення такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, оскільки господарські суди попередніх інстанцій всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін; на підставі встановлених фактичних обставин вірно кваліфікували спірні правовідносини та застосували до них відповідні норми матеріального та процесуального права.

В свою чергу, відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів господарського суду касаційної інстанції вважає, що оскаржувані судові акти прийняті при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Разом з цим, доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо невірної кваліфікації господарськими судами попередніх інстанцій заявлених до стягнення 364 000 грн. 00 коп. зводяться до довільного тлумачення скаржником чинних правових норм. Крім того, дані твердження скаржника вже були предметом розгляду господарських судів попередніх інстанцій та правомірно відхилені ними.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд поданої ним касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліона" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2015 р. у справі № 904/4565/15 залишити без змін.