Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Бондар С.В. (доповідач), суддів Васищака І.М., Палій В.В. розглянувши матеріали касаційної скарги за участю представників: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" від позивача: не з'явились від відповідача: Случак О.О. від третьої особи: не з'явились на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 року у справі № 910/18967/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" до Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" про стягнення 42 142,10 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" (далі позивач) звернулось з позовом до Фірми "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю (далі відповідач) про стягнення 3% річних за період з 02.08.2013 року до 30.11.2014 року у розмірі 6 672, 98 грн.; інфляційні витрати за період з 02.08.2013 року по 30.11.2014 року у розмірі 35 469, 12 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 року позовні вимоги задоволені частково, з відповідача підлягало стягненню 3% річних в сумі 6 525, 29 грн.; інфляційній витрати в сумі 35 469,12 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що грошові кошти в розмірі 163 356 грн. на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2013 року у справі № 910/16236/13 (т. 1 а.с. 26-32) фактично надійшли на рахунок позивача 12.12.2014 року. Позивач має право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, що не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, шляхом отримання від боржника компенсацій (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, починаючи з 02.08.2013 року (оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2013 року в справі № 910/16239/13 присуджено 3% річних та інфляційних витрат по 31.07.2013 року) до 30.11.2014 року (що є самостійно визначеною позивачем граничною датою нарахування вказаних показників, до моменту зарахування вказаних коштів на рахунок позивача, а саме до 12.12.2014 року).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 року апеляційну скаргу відповідача було задоволено, а рішення суду першої інстанції частково скасовано.

З відповідача підлягає стягненню 3% річних в сумі 4 886.67 грн. та інфляційні втрати в сумі 19 617, 20 грн. В іншій частині в задоволені позовних вимог відмовлено.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційна інстанція в своїй постанові зазначила про те, що 15.07.2014 року грошові кошти в розмірі 169 741,05 грн. за наказом господарського суду № 910/16239/13 від 10.06.2014 року зараховані на депозитний рахунок ВДВС Святошинського РУЮ м. Києва.

Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку по те, що нарахування 3% річних та інфляційних припиняється саме з моменту виконання відповідачем грошового зобов'язання, а не з моменту зарахування грошових коштів на рахунок позивача в межах виконавчого провадження. Тобто суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог щодо стягнення річних та інфляційних витрат за період з 15.07.2014 року по 30.11.2014 року.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду у даній справі та залишити в силі рішення господарського суду першої інстанції.

В своїй касаційній скарзі позивач зазначає, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом невірно застосоване діюче законодавство.

Фактично позивач оскаржує постанову апеляційної інстанції в тій її частині, в якій йому було відмовлено в задоволенні позовних вимог, а саме: 1 638,62 грн. - 3% річних та 15 851,92 грн. - інфляція за період з 15.07.2014 року по 30.11.2014 року.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм діючого законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2013 року у справі № 910/16239/13 за позовом ТОВ "Ласка лізинг" до Фірми Т.М.М. - ТОВ про стягнення 166 412, 79 грн. позовні вимоги були задоволені повністю.

У вказаній справі з відповідача, у тому числі, підлягало стягненню 163 356 грн. - основного боргу.

09.09.2014 року у справі № 910/16239/13 (т. 1 а.с. 33-35) була прийнята ухвала Господарським судом міста Києва, згідно до якої була здійснена заміна стягувача у виконавчому проваджені по справі № 910/16239/13. Було здійснено заміну стягувача з ТОВ "Ласка Лізинг" на його правонаступника ТОВ "Мега Торг ЛТД" (позивач у даній справі відповідно до договору відступлення права вимоги).

До матеріалів справи (т.1 а.с. 75) залучена банківська виписка, яка свідчить про те, що 15.07.2014 року на підставі наказу № 910/16239/13 від 10.06.2014 року з відповідача на рахунок ВДВС Святошинського РУЮ міста Києва було стягнуто 169 741, 05 грн., а також зазначено призначення платежу сплата боргу на користь ТОВ "Ласка лізинг".

До матеріалів справи (т.1 а.с. 67) залучена копія банківської виписки, яка свідчить про те, що ВДВС було перераховано позивачу 169 741. 05 грн. тільки 12.12.2014 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 3 % річних та інфляційні, нараховані позивачем у даній справі поділяються на два періоди: один з яких - невиконання грошового зобов'язання, обсяг якого визначений рішенням суду у справі № 910/16239/13 до 15.07.2014 року, а інший період з 15.07.2014 року по 30.11.2014 року, тобто після реального виконання рішення суду у вказаній справі.

Взаємовідносини між сторонами у даній справі регулюються окрім норм ЦК України (435-15) , нормами Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) (далі Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Частиною 1 ст. 45 Закону передбачено: грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Частиною 3 ст. 45 Закону передбачено, що стягувачу - юридичній собі. стягнуті грошові суми перераховуються державним виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем належні йому рахунки.

Підпунктом 8 ч. 1 ст. 49 Закону передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (тобто у даному випадку, примусового виконання грошового зобов'язання).

Як вбачається з матеріалів справи, 15.07.2014 року було здійснено примусове стягнення з рахунку відповідача грошової суми, яка підлягала стягненню на виконання рішення суду та з якої і було нараховано позивачем відповідачу 3% річних та інфляцію в період з 15.07.2014 року по 30.11.2014 року.

Відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка розроблена відповідно до Закону, облік депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам в національній валюті регулюються розділом 13 зазначеної Інструкції.

Враховуючи те, що у даному випадку 15.07.2014 року, мале місце примусове виконання рішення суду, тобто примусове виконання грошового зобов'язання, суд апеляційної інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що в період після реального виконання рішення суду і, відповідно, стягнення грошових коштів з рахунку відповідача 15.07.2014 року не має підстав вважати, що відповідачем допущена прострочка виконання грошового зобов'язання.

За таких обставин, касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає, а постанова апеляційної інстанції повинна бути залишена без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. В задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" відмовити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 року прийняту у справі № 910/18967/15 залишити без змін.