Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Корсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2016 у справі № 914/2360/15 Господарського суду Львівської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" до Комунального підприємства "Моршинтеплоенерго" про стягнення 30 048, 11 грн. в судовому засіданні взяли участь представники : - позивача Деленко Б.В. - відповідача Гавчук В.А.

В липні 2015 року Публічне акціонерне товариство"Львівобленерго" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Моршинтеплоенерго", в якому просило суд стягнути з відповідача на свою користь 30 048, 11 грн., з яких: 8 934, 15 пені; 454, 93 грн. 3% річних; 20 659, 03 грн. інфляційних втрат за період з 02.03.2015 по 29.04.2015.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2015 (у складі головуючого судді Король М.Р., суддів: Запотічняк О.Д., Березяк Н.Є.) у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 52,15 грн. пені, 2,61 грн. трьох процентів річних та 3,33 грн. судового збору. В решті позову відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що відповідач прострочив оплату поза межами спільних протокольних рішень.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2016 (у складі головуючого судді Зварич О.В., суддів: Гриців В.М., Хабіб М.І.) вказане судове рішення скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з Комунального підприємства "Моршинтеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" 2223,10 грн. інфляційних нарахувань, 790,00 грн. пені та 3 % річних в сумі 39,77 грн. В цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з Комунального підприємства "Моршинтеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" 2223,10 грн. інфляційних нарахувань, 790,00 грн. пені та 3% річних в сумі 39,77 грн. В іншій частині рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2015 залишено без змін. Здійснено розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішенням, Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Комунальне підприємство "Моршинтеплоенерго" не скористалось правом, наданим статтею 111-2 Господарського процесуального кодексу України, не надіслав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.06.2007 між Публічним акціонерним товариством "Львівобленерго", як постачальником, та Комунальним підприємством "Моршинтеплоенерго", як споживачем, було укладено договір про постачання електричної енергії № 90347.

За умовами зазначеного договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку № 9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору. Точка продажу електричної енергії: зазначена в додатку № 6 "Однолінійна схема".

Згідно п.п. 2.3.3, 2.3.4 договору споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № 2 "Порядок розрахунків" та № 9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно з додатком № 7а "Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії".

Відповідно до п. 4 додатку № 2 до договору остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ.

Судами встановлено, що на виконання договору позивач протягом лютого-квітня 2015 року поставив, а відповідач прийняв активну електроенергію загальною вартістю 210823,95 грн. та реактивну електроенергію вартістю 15 688, 68 грн., про що виставлено для оплати відповідні рахунки (а.с.16-21).

Також встановлено, що у спірному періоді відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 (20-2005-п) "Про затвердження деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій" (з наступними змінами і доповненнями), Головним управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області, Департаментом фінансів Львівської обласної державної адміністрації, Енергопостачальною компанією ПАТ "Львівобленерго" та ДП "Енергоринок" підписано спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального фонду державного бюджету з одночасним погашенням заборгованості за спожиту електроенергію перед ПАТ "Львівобленерго".

Вказані спільні протокольні рішення укладались на загальну суму, у склад якої входила і сума заборгованості відповідача перед позивачем, визначена зведеними реєстрами, які є додатком до кожного протокольного рішення, погоджені його сторонами та скріплені їх мокрими печатками.

Згідно пунктів 5 Спільних протокольних рішень їх сторони погодили, що усі учасники розрахунків не пізніше наступного дня після зарахування коштів на їх рахунок перераховують кошти наступному учаснику розрахунків.

Судами встановлено, що позивачем отримано грошові кошти за поставлену відповідачу в спірному періоді електроенергію.

Як вбачається з матеріалів справи спір виник у зв'язку з тим, що відповідач, як споживач за вказаним договором, несвоєчасно розрахувався за поставлену електричну енергію, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення 8 934, 15 пені, 454, 93 грн. 3 % річних; 20 659, 03 грн. інфляційних втрат за період з 02.03.2015 по 29.04.2015

Задовольняючи позов в частині стягнення 52,15 грн. пені та 2,61 грн. 3 % річних, суд першої інстанції виходив з того, що для застосування наслідків порушення грошового зобов'язання необхідно щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених договором. Судом встановлено, що оплату за поставлену електроенергію проведено поза межами порядку і строків, встановлених спільними протокольними рішеннями.

Постанова апеляційної інстанції, якою скасовано вказане рішення в частині відмови у позові мотивована тим, що відповідач не оплатив у встановлені строки виставлені позивачем наступні рахунки за спожиту реактивну електроенергію: №300302/43559-2 за лютий 2015 року на суму 4631,36 грн., №300303/45647-2 за березень 2015 року на суму 12447,72 грн. та №300304/47670-2 за квітень 2015 року на суму 15688,68 грн. Судом взято до уваги те, що відповідач погасив заборгованість по оплаті за спожиту в період з лютого по квітень 2015 року реактивну електроенергію 28.04.2015 та 30.04.2015.

Колегія суддів вважає, що прийняті у справі судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд з наступних підстав.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою статті 625 цього ж кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В пунктах 1.1., 1.3., 1.11., 1.12. своєї постанови № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Пеня та інші нарахування у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, з якої сплачується судовий збір у встановленому законом розмірі. Розрахунок відповідної суми може бути викладений у позовній заяві або доданий до неї; в останньому випадку він підписується особою, яка його склала, або особою, яка підписала позовну заяву.

З огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Судові рішення попередніх інстанцій наведеним вимогам не відповідають.

Вирішуючи спір суди належним чином не перевірили розрахунок заявлених до стягнення сум пені, інфляційних втрат та 3 % річних, не встановили періоду прострочення виконання зобов'язання, за який має нараховуватись пеня, інфляційні втрати та 3 % річних, не вказали коли настав строк оплати та з якої по яку дату здійснено розрахунок відповідного нарахування. Чітких висновків по вказаним питанням тексти судових рішень не містять.

Таким чином, суд першої інстанції задовольняючи позов щодо стягнення 52, 15 грн. пені та 2,61 грн. 3 % річних, а суд апеляційної інстанції додатково стягуючи з відповідача ще й 790,00 грн. пені, 39,77 грн. 3 % річних та 2 223, 10 грн. інфляційних втрат, не навели в судових рішеннях мотивів та обґрунтування стягнення саме таких розмірів нарахувань.

Крім того, суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили правову природу спільних протокольних рішень. Судами не враховано, що вони стосуються виключно джерел та порядку фінансування оплати отриманої електричної енергії за договором, а саме джерелом фінансування погоджено кошти державного бюджету. При цьому, жодних змін до умов договору, зокрема, в частині строків оплати та відповідальності за прострочення, не вносилось, питання про його припинення чи заміну (новацію) не вирішувалось. Відповідач стороною-підписантом цих рішень не був. Тобто, протокольні рішення жодним чином не змінюють та не припинять зобов'язань сторін за договором, а лише свідчать про те, що відповідачу погоджене бюджетне фінансування оплати отриманої електричної енергії.

До матеріалів справи не залучено належним чином засвідченої копії статуту Комунального підприємства "Моршинтеплоенерго". Таким чином, судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи не з'ясовано правовий статус відповідача у справі, як юридичної особи.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Відповідно до ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини при з'ясуванні питання щодо порушення положень ст. 1 Протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід з'ясовувати наступні питання: 1) чи є в справі власність або володіння майном у розумінні ст. 1 Протоколу Конвенції ? 2) Чи мало місце втручання у право мирного володіння майном ? Чи здійснене втручання в "інтересах суспільства" ? Чи відповідає втручання принципу правової визначеності ? Чи дотримано "справедливий баланс" між суспільним інтересом та правом особи на мирне володіння майном ?

Суди попередніх інстанцій розглядаючи цей спір не зазначили своїх рішеннях висновків із вказаних питань.

В той же час, в статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає право на справедливий суд, зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави визнати рішення судів попередніх інстанцій такими, що повністю відповідають вимогам законодавства.

Відповідно до пункту 3 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати все вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін. В залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2016 та рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2015 у справі № 914/2360/15 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.