810/4448/18 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про накладення штрафу за порушення термінів сплати узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість - 12.12.2019 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "БІЛОЦЕРКІВВОДА" (далі також - позивач, ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА") звернулось до суду із позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі також - відповідач, Управління), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 лютого 2018 року №0027895001 про застосування штрафних санкцій у розмірі 702890,61 грн.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач не заперечував проти порушення термінів сплати узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість за жовтень, листопад, грудень 2016 року у встановлені законом строки, в результаті чого йому нараховано штрафні санкції на підставі статті 126 Податкового кодексу України, однак зазначив, що у держави утворилась заборгованість перед ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА" за 2013-2015 роки з різниці між встановленими тарифами на водопостачання та водовідведення і фактичною вартістю наданих послуг, які мають компенсуватися відповідно до Закону України "Про державний бюджет на 2017 рік" (1801-19) в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Водночас відповідно до договорів від 7 серпня 2017 року №03/332 та від 5 грудня 2017 року №12/332 про організацію взаєморозрахунків кошти субвенції ним не отримано навіть на час звернення до суду з цим позовом. Також посилався на те, що бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неповернення субвенції з Державного бюджету ним оскаржується в судовому порядку у справі №810/1728/18.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Київського окружного адміністративного суду 17 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів мотивовано тим, що норми Податкового кодексу України (2755-17) не ставлять у залежність можливість несплати або відтермінування сплати податку на додану вартість від перерахування субвенції.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Вказує, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не допущено порушень норм матеріального чи процесуального права.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами камеральної перевірки ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА" з питань своєчасності сплати податку на додану вартість за жовтень, листопад, грудень 2016 року відповідачем складено акт від 29 січня 2018 року №6935/50-01/38010130, яким встановлено недотримання вимог пункту 203.2 статті 203, пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України в результаті порушення позивачем термінів сплати узгодженого податкового зобов`язання за жовтень, листопад, грудень 2016 року.

На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 лютого 2018 року №0027895001, яким на підставі статі 126 Податкового кодексу України (2755-17) до позивача застосовано штраф у розмірі 20% несвоєчасно сплаченого грошового зобов`язання (3514453,05 грн.) у розмірі 702890,61 грн.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що висновки судів попередніх інстанцій про правомірне нарахування відповідачем штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку на додану вартість на підставі статті 126 Податкового кодексу України є помилковими, оскільки ними не враховано необхідність застосування до спірних правовідносин у цій справі нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру отримання коштів субвенції для позивача та концепцію її цільового використання, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2017 року №332 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" (332-2017-п) (далі - ПКМУ №332), Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік" (1801-19) . Позивач вказував, що заборгованість утворилася саме через неперахування йому коштів для погашення податкового боргу відповідно до укладених договорів на проведення взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "БІЛОЦЕРКІВВОДА" та Головним управлінням Державної казначейської служби у Київській області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, Фінансовим управлінням Білоцерківської міської ради, Департаментом житлово-комунального господарства Білоцерківської міської ради.

У додаткових поясненнях до касаційної скарги позивач посилається, зокрема, на позицію Верховного Суду у справі №819/777/17, а також висновки, викладені у постанові від 31 травня 2019 року у справі №820/4728/17 у спорі щодо подібних правовідносин, а також зауважує, що умовами договорів про організацію взаєморозрахунків встановлено заборону до проведення розрахунків вчиняти дії щодо погашення податкового боргу.

Крім того, скаржником надано судові рішення у справах №810/1728/18, №819/777/17, №820/4728/17, а також рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" 14 січня 2011 року та "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року.

У судовому засіданні представник позивача вимоги касаційної скарги підтримав та просив їх задовольнити.

3.2. Доводи відповідача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)

У відзиві на касаційну скаргу відповідач звертає увагу на те, що перерахування коштів субвенції здійснюється, в першу чергу, за договорами про організацію взаєморозрахунків в обсязі надходжень від погашення податкового боргу, що склався на 1 січня 2017 року, в той час як відповідно ПКМУ №332 визначено, що перерахування субвенції здійснюється на суму різниці між фактичною вартістю та тарифом, що утворилася до 1 січня 2016 року і не погашена на дату укладання договору про організацію взаєморозрахунків. Отже, погашення податкового боргу, який виник раніше, ніяк не могло вплинути на своєчасність сплати податкових зобов`язань в період квітень 2015 року - березень 2016 року. Крім того, відповідач зазначає, що не є стороною договорів про організацію взаєморозрахунків та відповідно не має можливості вплинути на виконання цього договору.

У судовому засіданні представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

3.3. Доводи позивача (особи, яка подала відповідь на відзив на касаційну скаргу)

У відповіді на відзив позивач вказує, що відповідачем проігноровано норми підпункту 2 пункту 13 Примірного договору про організацію взаєморозрахунків, затвердженого ПКМУ №332, з дотриманням якого викладаються і умови індивідуальних договорів. Водночас укладеними позивачем договорами передбачено заборону до проведення взаєморозрахунків за договорами вчиняти дії по погашенню податкового боргу з податку на додану вартість. Щодо аргументу відповідача про те, що він не є стороною договорів про організацію взаєморозрахунків та, відповідно, не має впливу на виконання їх умов, зазначає про відсутність обґрунтувань позивачем позову саме таким обов`язком суб`єкта владних повноважень.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлює, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами статті 202 Податкового кодексу України звітним (податковим) періодом для податку на додану вартість є один календарний місяць.

Пунктами 203.1-203.2 статті 203 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Пунктом 126.1 статті 126 цього Кодексу передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже, з наведених вище правових норм слідує, що відповідальність у вигляді штрафу відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України застосовується у разі якщо платник податків протягом строків, визначених цим Кодексом, не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання або грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом, яке є узгодженим та строк сплати якого настав.

Водночас статтею 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 №1801-VIII установлено, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, здійснюється із загального фонду державного бюджету в обсязі, що відповідає обсягу надходжень від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого), з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій, пені та процентів, нарахованих на суму цього розстроченого (відстроченого) боргу), та спеціального фонду державного бюджету за рахунок джерел, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 цього Закону, що сплачуються підприємствами електроенергетичної, нафтогазової, вугільної галузей, підприємствами, що надають послуги з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, підприємствами централізованого водопостачання та водовідведення, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на суму заборгованості, що не була відшкодована станом на 1 січня 2016 року, з урахуванням проведених у минулих роках розрахунків.

Механізм погашення заборгованості перед бюджетом для підприємств, до яких, зокрема, належить позивач, урегульовано положеннями Порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2017 року №332 (332-2017-п) (далі - Порядок та умови).

Ці Порядок та умови визначають механізм надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі - субвенція).

Відповідно до пункту 1 Порядку та умов субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (далі - різниця між фактичною вартістю та тарифом), за рахунок джерел, зазначених у статті 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", та джерел наповнення спеціального фонду державного бюджету, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", згідно з розподілом, наведеним у додатку 1.

Перерахування субвенції здійснюється на суму різниці між фактичною вартістю та тарифом, що утворилася до 1 січня 2016 року і не погашена на дату укладення договору про організацію взаєморозрахунків (пункт 2 Порядку та умов).

Пунктом 3 Порядку та умов передбачено, що підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги (далі - надавачі послуг), та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору. Примірний договір про організацію взаєморозрахунків наведений у додатку 2.

Кількість сторін зазначеного договору є необмеженою та визначається такою кількістю надавачів послуг та інших учасників розрахунків з погашення заборгованості (далі - учасники розрахунків), виконання договору якими забезпечить погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом і надходження до державного бюджету коштів у повному обсязі.

Відповідно до додатка 2 Порядку та умов визначено примірний договір про організацію взаєморозрахунків, а пунктом 11 розділу "Порядок проведення взаєморозрахунків" передбачено, що сторона остання перераховує до загального (спеціального) фонду державного бюджету кошти, зокрема, для: погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого), з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій, пені та процентів, нарахованих на суму такого реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) боргу).

Отже, субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення різниці між витратами, понесеними в результаті надання підприємством відповідних комунальних послуг, та встановленими тарифами.

Водночас проведення взаєморозрахунків із погашення заборгованості можливе лише на підставі договору, який укладається підприємствами, що, зокрема, надавали послуги з централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості, та шляхом послідовного виконання зобов`язань учасниками розрахунків. Крім того, за умовами такого договору сторона може перераховувати до загального (спеціального) фонду державного бюджету кошти, зокрема, для погашення податкового боргу з податку на додану вартість.

Звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач вказував, що ним не заперечується факт несвоєчасної сплати грошових зобов`язань за платежем "податок на додану вартість" за період жовтень, листопад, грудень 2016 року, однак така ситуація спричинена значною заборгованістю держави перед ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА" за 2013-2015 роки з різниці між встановленими тарифами на водопостачання та водовідведення і фактичною вартістю послуг.

В підтвердження таких обставин зазначав, що відповідно до зазначених вище Порядку та умов ним укладено договори про організацію взаєморозрахунків від 7 серпня 2017 року №03/332 та від 5 грудня 2017 року №12/332, копії яких наявні в матеріалах справи разом з довідкою ГУ ДФС в Київській області від 28 липня 2017 року №4 про розмір податкового боргу. Однак станом день подання позову умови договорів про організацію взаєморозрахунків виконані не були, кошти позивачу не повернуті, що призвело до прострочення сплати узгоджених сум з податку на додану вартість.

Разом з цим, Товариство наголошувало, що відповідно до укладених договорів за рахунок отриманих коштів як субвенції ним мали погашатися податкові зобов`язання з податку на додану вартість, однак відповідач, будучи обізнаний щодо процедури погашення відповідно до ПКМУ №332, вчиняв дії щодо примусового їх стягнення, зокрема, у жовтні 2017 року на підставі наданих до позовної заяви інкасових доручень за рішенням про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу платника податків на суму 284499,21 грн.

Водночас такі обставини залишені судами поза увагою, оскільки відповідним доводами позивача оцінки не надано.

Так, враховуючи те, що розмір штрафних санкції в оскаржуваному податковому повідомлені-рішенні визначено з суми заборгованості 3514453,05 грн., суди мали б перевірити коли та за рахунок яких коштів позивачем погашено заборгованість, на яку нараховано штрафні санкції відповідно до статті 126 Податкового кодексу України, період її виникнення, а також чи мав право контролюючий орган, за обставин, що склалися, здійснювати дії щодо стягнення податкового боргу в примусовому порядку за рахунок власних коштів платника податків.

Дослідженню та оцінці у цій справі підлягали і договори про організацію взаєморозрахунків, на які посилався позивач у позовній заяві, їх умови та термін виконання, а також з`ясування стану розгляду справи №810/1728/18 за позовом ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА" до Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, оскільки позивач вказував, що звернувся до суду за захистом свого права на отримання субвенції.

Суд касаційної інстанції, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, вказані вище обставини справи судами не досліджені, а тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Водночас Верховний Суд вважає необґрунтованими аргументи, які наведено відповідачем у відзиві на касаційну скаргу про те, що погашення податкового боргу, який виник раніше, ніяк не могло вплинути на своєчасність сплати податкових зобов`язань в період квітень 2015 року - березень 2016 року, оскільки у даній справі борг позивача виник за період з жовтень - грудень 2016 року.

Не можна вважати правильними й висновки судів попередніх інстанцій про те, що право підприємства на отримання субвенції не впливає на обов`язок здійснити сплату сум податкового зобов`язання за період жовтень, листопад, грудень 2016 року, тобто після 1 січня 2016 року, зважаючи на те, що пунктом 2 Порядку та умов передбачено перерахування субвенції на суму заборгованості, що утворилася до 1 січня 2016 року і не погашена на дату укладення договору про організацію взаєморозрахунків, оскільки у даному нормативно-правовому акті йдеться про дебіторську заборгованість позивача з боку держави, а не про його зобов`язання зі сплати податків та зборів.

Разом з тим, Суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 20 березня 2018 року у справі №819/777/17, оскільки у цій справі вирішувалося питання щодо правомірності притягнення платника податків до відповідальності на підставі статті 120-1 Податкового кодексу України за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних.

Щодо до посилань на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року та на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 у справі №810/1728/18, Верховний Суд зазначає, що у відповідності до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, факти, за яких ЄСПЛ було сформульовано висновки у рішеннях, доданих скаржником, не є релевантними до спірних правовідносин, а тому Суд не може поширювати їх на предмет спору у даній справі.

Водночас, Суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Верховного Суду з вирішення аналогічних спорів, висловлену у постанові Верховного Суду від 31 травня 2019 року у справі №820/4728/17.

За наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд звертає увагу на таке.

Частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд визнає, що судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення справи внаслідок недослідження доказів у справі, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.