910/14155/15 Про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги - 25.05.2016 Прийняття

Головуючого судді Корсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МІТ" ЛТД на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2016 у справі № 910/14155/15 Господарського суду м. Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІТ" ЛТД до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "АГ Логістик", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Бебі-лайф плюс" про визнання договору недійсним

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивача не з'явився - відповідача-1 не з'явився - відповідача-2 не з'явився

У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "МІТ" Лтд звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГ Логістик" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бебі-лайф плюс", в якій просило суд визнати недійсним договір б/н від 15.10.2014 про відступлення права вимоги (цесії), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГ Логістик" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бебі-лайф плюс".

Позов мотивований тим, що договір не відповідає вимогам діючого законодавства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2015 (суддя Любченко М.О.) у даній справі позов задоволено. Стягнуто з відповідачів на користь позивача судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2016 (головуючий Синиця О.Ф., судді: Зубець Л.П., Ткаченко Б.О.) вказане рішення суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю. Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладено на позивача.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "МІТ" ЛТД звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГ Логістик", Товариство з обмеженою відповідальністю "Бебі-лайф плюс" не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень статті 111-2 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України (1798-12) ) не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Учасники даного судового процесу не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 23.05.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІТ" ЛТД, як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бебі-лайф плюс", як продавцем, укладено договір № 11119, за умовами якого продавець зобов'язується продати покупцю товар, а покупець в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором, зобов'язується прийняти товар та оплатити його з метою подальшого продажу (дистрибуції) від свого імені третім особам чи через власну торговельну мережу з урахуванням визначеної цінової політики.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17.06.2014 у справі № 909/420/14, яке набрало законної сили, стягнуто з ТОВ "МІТ" ЛТД на користь ТОВ "Бебі-лайф плюс" заборгованість за отриманий товар в сумі 247 766, 46 грн., 10 158, 61 грн. пені, 2 344, 30 грн. 3 % річних, 8 017, 26 грн. інфляційних втрат.

На виконання цього рішення, 02.07.2014 Господарським судом Івано-Франківської області видано відповідний наказ, на підставі якого головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського управління юстиції було відкрито виконавче провадження № 43964397 (постанова від 11.07.2014).

15.10.2014 ТОВ "Бебі-лайф плюс" за договором відступлення права вимоги (цесії) відступлено ТОВ "АГ Логістик", як новому кредитору, право вимоги по примусовому стягненню з ТОВ "МІТ" Лтд заборгованості за договором № 11119 від 23.05.2011.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МІТ" ЛТД про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) заявлений з тієї підстави, що правочин був вчинений на стадії виконавчого провадження і без його дозволу. Позивач вважає, що уступка права вимоги на стадії виконавчого провадження не допускається, а пунктом 11.3. договору № 11119 від 23.05.2011 передбачено можливість передання продавцем своїх прав лише з дозволу покупця (позивача). У зв'язку із цим позивач вважає, що договір, укладений між ТОВ "Бебі-лайф плюс" та ТОВ "АГ Логістик" має бути визнаний недійсним у судовому порядку.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову ТОВ "АГ Логістик" послалось на те, що позивача, як боржника, було належним чином повідомлено про заміну кредитора, про що свідчать залучені до справи повідомлення про відступлення права вимоги та докази його направлення (т.1., а.с.102-104). Крім того, боржник (позивач) самостійно сплатив суму заборгованості у розмірі 273 652, 31 грн., яка була передана в рамках договору уступки від 15.10.2014 на користь нового кредитора, тим самим визнавши перехід боргового зобов'язання за договором № 11119 від 23.05.2011.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову, апеляційний господарський суд послався на те, що позивачем самостійно сплачено суму заборгованості, яка встановлена рішенням суду у справі № 909/420/14 на користь нового кредитора, що свідчить про обізнаність позивача з уступкою та її погодження останнім.

Колегія вважає, що судом апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову, враховуючи наступне.

Згідно положень статті 204 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України (435-15) ) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (стаття 216 ЦК України).

В пунктах 2.1., 2.9., 3.10. своєї постанови № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) (із змінами і доповненнями) пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до частини третьої статті 513 та частини першої статті 516 ЦК України кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 15.10.2014 між відповідачами був укладений договір уступки права вимоги (цесії), за яким другий відповідач (ТОВ "Бебі-лайф плюс") передав першому (ТОВ "АГ Логістик") права, які належать кредитору по примусовому стягненню з боржника (позивача) заборгованості по договору № 11119 від 23.05.2011, про що останнього було належним чином повідомлено.

Позивач, як боржник, своїми конклюдентними діями визнав та погодив заміну кредитора у борговому зобов'язанні за договором № 11119 від 23.05.2011, самостійно сплативши встановлену рішенням суду у справі № 909/420/14 суму заборгованості, яка була передана в рамках договору уступки від 15.10.2014 на користь нового кредитора.

На підтвердження зазначених обставин, до матеріалів справи залучені платіжні доручення про погашення позивачем кредиторської заборгованості за виконавчим провадженням № 43964397 на користь нового кредитора (т.1., а.с.92-94), повідомлення про відступлення права вимоги з доказами його направлення позивачу (т.1., а.с.102-104), а також витяг з реєстру виконавчих проваджень, в якому зазначено, що рішення виконано боржником - ТОВ "МІТ" ЛТД добровільно.

До матеріалів справи також залучено ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 04.11.2014 у справі № 909/420/14 про заміну стягувача - ТОВ "Бебі-лайф плюс" у виконавчому провадженні з виконання наказу від 02.07.2014 його правонаступником - ТОВ "АГ Логістик" (т.1, а.с.85-86). Ця ухвала позивачем не оскаржувалась та набрала законної сили.

Визнавши встановленими зазначені обставини, господарський суд апеляційної інстанції на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що викладені у позовній заяві обставини, не були доведені у встановленому законом порядку належними і допустимими засобами доказування, що стало підставою для відмови у визнанні недійсним оспорюваного правочину.

Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд правомірно скасував рішення місцевого господарського суду, як таке, що прийняте при неповно з'ясованих обставинах справи, з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

На думку колегії суддів, судом апеляційної інстанції дана належна юридична оцінка обставинам справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому правові підстави для скасування оскаржуваної постанови, відсутні.

В своїй касаційній скарзі скаржник послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-43гс15, яка, на його думку, прийнята за результатами розгляду аналогічного спору.

Частиною першою статті 111-28 ГПК України передбачено, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Правова позиція, яка викладена у вказаній постанові зводиться до того, що узгодження з боржником відступлення права вимоги має відбуватися шляхом надання ним письмової згоди на заміну кредитора. Тобто, відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість передбачена договором, є підставою для визнання договору відступлення права вимоги (цесії) недійсним.

В даній справі, судом апеляційної інстанції на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що позивач, як боржник, вчинив конклюдентні дії, які відповідають практиці та звичаям ділового обороту (ст. 7 ЦК України). Ці дії полягають у тому, що позивач самостійно (добровільно) сплатив встановлену рішенням суду у справі № 909/420/14 суму заборгованості, яка була передана в рамках договору відступлення права вимоги (цесії) від 15.10.2014 на користь нового кредитора. Таким чином, вказаними діями позивач фактично визнав та надав свою згоду на заміну кредитора у борговому зобов'язанні за договором № 11119 від 23.05.2011.

Таким чином, посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-43гс15, в даному випадку не може бути прийнято судом до уваги, оскільки вона стосується інших обставин, не схожих із даною справою.

Посилання касатора на те, що спірний правочин був вчинений на стадії виконавчого провадження не впливає на вирішення спору з огляду на те, що ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 04.11.2014 у справі № 909/420/14, яка набрала законної сили, в порядку ст. 25 ГПК України замінено стягувача - ТОВ "Бебі-лайф плюс" у виконавчому провадженні з виконання наказу від 02.07.2014 його правонаступником - ТОВ "АГ Логістик" (т.1, а.с.85-86). Відомостей про оскарження та скасування цієї ухвали до матеріалів справи не надано.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (995_004) ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Відповідно до ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини при з'ясуванні питання щодо порушення положень ст. 1 Протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід з'ясовувати, зокрема, чи мало місце втручання у право мирного володіння майном ? Чи здійснене втручання в "інтересах суспільства" ? Чи відповідає втручання принципу правової визначеності ? Чи дотримано "справедливий баланс" між суспільним інтересом та правом особи на мирне володіння майном ?

В даному випадку, з точки зору принципу мирного володіння майном, встановленого Конвенцією (995_004) відсутні підстави вважати, що вона була порушена.

Викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують наведених висновків судів та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судом апеляційної інстанції, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.