910/9587/15 Про стягнення заборгованості за надані послуги за договором на послуги водопостачання та водовідведення - 24.05.2016 Прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 24 червня 2015 року (суддя Сташків Р.Б.) у справі № 910/9587/15 позов задоволено повністю, стягнено з відповідача на користь позивача 91 443,79 грн. заборгованості, 595,41 грн. пені, 18 288,76 грн. штрафу, 13 549,80 грн. інфляційних, 3 083,24 грн. 3% річних, а також 2539,22 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 березня 2016 року (судді Ропій Л.М., Рябуха В.І., Калатай Н.Ф.) рішення господарського суду міста Києва від 24 червня 2015 року у справі № 910/9587/15 скасовано повністю і прийнято нове рішення. Позов Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-7" про стягнення 126 961,00 грн. задоволено частково. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-7" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 46469,61 грн. заборгованості, 321,32 грн. пені, 9293,12 грн. штрафу, 8 543,31 грн. інфляційних втрат, 1 583,63 грн. 3% річних, 1 324,14 грн. судового збору. У решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись з зазначеною постановою Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія"Київводоканал" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 березня 2016 року скасувати та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 24 червня 2015 року.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 лютого 1998 року між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал" та відповідачем укладено договір № 5092/4-12 на послуги водопостачання та водовідведення.

Державне комунальне об'єднання "Київводоканал" було перетворено у Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", про що свідчить Статут останнього, зареєстрований 29 квітня 2011 року (а.с. 24).

Відповідно до п. 1.1 договору № 5092/4-12 позивач, за договором постачальник, зобов'язується забезпечити відповідачу, за договором абоненту, постачання питної води та прийняти від відповідача каналізаційні стоки, а відповідач сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01 липня 1994 року № 65 (z0165-94) .

У п.п. 2.1, 2.2 договору № 5092/4-12 сторонами погоджено, що позивач забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимі концентрації шкідливих речовин (2.1); відповідач сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством; у разі зміни тарифів сплата послуг відповідачем здійснюється за новим тарифом з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору (2.2).

Згідно із п.п. 3.1, 3.4, 3.6, 3.7 договору № 5092/4-12 кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем; зняття показаників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача спільно з представником відповідача (3.1); кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з позивачем, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.2 Правил (3.4); відповідач розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством у триденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів (3.6); у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг відповідач зобов'язаний у триденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін; при невиконанні цієї умови дані позивача вважаються прийнятими відповідачем (3.7).

Пунктами 5.1, 5.2 договору № 5092/4-12 сторони погодили умови про те, що цей договір укладається з 27 лютого 1998 року по 27 лютого 1999 року і набуває чинності з моменту його підписання сторонами; договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії.

Відповідно до п. 12.17 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01 липня 1994 року, розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду; порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

18 жовтня 2008 року, у зв'язку з набуттям чинності Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190 (z0936-08) (далі - Правила № 190) втратили чинність Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України від 01 липня 1994 року № 65 (z0165-94) .

Пунктами 3.1, 3.7 Правил № 190 (z0936-08) встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку; розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Позивач зазначає, що ним за період з 01 березня 2012 року по 30 червня 2014 року відповідачу було надано послуг з водопостачання та водовідведення на суму 179 815,08 грн., що підтверджується актами про зняття показань з приладу обліку, розшифровками рахунків абонента, в яких зазначені об'єми спожитих послуг, тарифи, за якими проводилися нарахування та вартість наданих послуг, платіжними вимогами-дорученнями, наявними у матеріалах справи (а.с. 31-114).

Однак, за отримані послуги сплачено частково, на суму 88 371,29 грн., в результаті чого, як стверджує позивач у позовній заяві, у відповідача виникла заборгованість в розмірі 91 443,79 грн.

З розгорнутого розрахунку позовних вимог вбачається (а.с. 17-21), що за відповідачем обліковується заборгованість за холодну воду, стоки холодної води (код 5-434) у розмірі 11464,21 грн., холодну воду, що використовується для виготовлення гарячої води та стоки гарячої води у розмірі 79 979,58 грн. (код 5-50434).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Така ж норма закріплена і в ст. 526 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" від 10 січня 2002 року № 2918-ІІІ послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.

Що стосується постачання відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, судом апеляційної інстанції встановлено, що у матеріалах справи відсутні інші договори, які б регулювали такі відносини між сторонами.

Пунктом 3.13 Правил № 190 (z0936-08) визначено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на підставі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення; обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності; обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показників засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

За приписами ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується; відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається; предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Тобто, обрахунок обсягів спожитої води має здійснюватися на підставі показників приладів обліку, встановлених на межі балансової належності теплового пункту, та сплачуватись балансоутримувачем теплових пунктів на підставі укладеного договору.

Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду; тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач; при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Відповідно до розрахунку позовних вимог, позивачем до вартості наданих послуг включено вартість холодної води, яка йде на виготовлення гарячої води.

Однак, відповідач заперечує знаходження на його балансі, в управлінні, повному господарському віданні, користуванні, концесії, тощо теплових пунктів (бойлерів) для підігріву води за лічильниками, за якими позивач просить суд стягнути кошти.

Позивачем не доведено того, що теплові пункти, з яких здійснено постачання гарячої води, перебувають на балансі відповідача.

Отже, позивач не має правових підстав для виставлення рахунків за холодну воду, яка йде на підігрів за лічильником, зазначеним позивачем, оскільки цей лічильник знаходиться у тепловому пункті (бойлері), який не належить відповідачу на праві власності та не перебуває у нього на балансі, а договір № 5092/4-12, який визначений підставою позову, не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру. Також матеріали справи не містять інших договорів, які б регулювали такі відносини між сторонами.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України, зокрема, від 01 березня 2016 року у справі № 910/28670/14, від 26 січня 2016 року у справі № 910/19808/15, від 24 квітня 2014 року у справі № 910/12471/13, від 25 квітня 2013 року у справі № 5011-71/4847-2012, від 22 липня 2013 року у справі № 5011-65/18027-2012, від 29 травня 2013 року у справі № 5011-38/18011-2012.

З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність у відповідача боргу у розмірі 44 974,18 грн. перед позивачем, який обліковується за кодом 5-50434 (постачання питної води, що використовується для виготовлення гарячої води), а тому суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води.

Надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору № 5092/4-12, вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача).

Зазначена правова позиція відповідає судовій практиці (постанови Вищого господарського суду України від 26 січня 2016 року у справі № 910/19808/15, від 19 березня 2014 року у справі № 910/13220/13, від 17 квітня 2014 року у справі № 910/13142/13).

Пунктом 3.7 Правил № 190 (z0936-08) встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Отже, враховуючи норму ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України, п. 3.7 Правил № 190 (z0936-08) , у відповідача, як споживача послуг за договором № 5092/4-12, був обов'язок оплачувати послуги щомісячно, тобто, за спожиті послуги у поточному місяці - не пізніше кінця місяця наступного за звітним.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У статті 549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно із п.п. 4.2-4.3 договору № 5092/4-12 за повну або часткову не оплату послуг водопостачання та водовідведення відповідач сплачує позивачу штрафні санкції у розмірі 20% несплаченої суми; за несвоєчасну оплату послуг водопостачання та водовідведення відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1 відсотка несплаченої суми за кожний день прострочки.

Враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем є підтвердженою матеріалами справи саме у розмірі 46 469,61 грн., приймаючи до уваги п.п. 4.2, 4.3 договору № 5092/4-12, апеляційний господарський суд перевірив розгорнутий розрахунок, наявний у матеріалах справи, дійшов висновку, що розмір штрафу та пені, які підлягають стягненню з відповідача на користь відповідача становлять суми у розмірі 9 293,12 грн. та 321,32 грн., відповідно.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та відсотків річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції встановлено прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором № 5092/4-12 суд здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за холодну воду та стоки холодної води та за стоки гарячої води, дійшов висновку, що підлягають стягненню з відповідача суми у розмірі 8 543,31 грн. та 1 583,63 грн., відповідно.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.