Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Яценко О.В., судді Данилова М.В., Данилова Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 року у справі № 910/18312/15 Господарського суду міста Києва за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1. Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 2. Київської міської ради про виселення та зобов'язання вчинити діїза зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Комунального підприємства "Київський метрополітен" про визнання договору № 208-У(ОР)-11 від 15.10.2011 року продовженим

В засіданні взяли участь представники:

- позивача: Цибіз О.О. дов. № 159 від 25.12.2015, - відповідача: ОСОБА_6 дов. № 1602 від 21.07.2015,- третіх осіб: Департаменту комунальної власності м. Києва: Захарченко К.П. дов. № 062/02/0-25 від 04.01.2016 Київської міської ради: Миронюк О.А. дов. № 225-КМГ-832 від 16.03.2016

Комунальне підприємство "Київський метрополітен" (далі за текстом - КП "Київський метрополітен") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про виселення з нерухомого майна (частини переходу), визначеного тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) ФОП ОСОБА_4 згідно з викопіюванням зі схем тимчасового розташування малих архітектурних форм за адресою: станція метро "Мінська" (вестибюль № 1), б/н, загальною площею 17 кв. м; демонтування тимчасові огороджувальні конструкції (кіосків), що належать ФОП ОСОБА_4 та знаходяться за адресою: станція метро "Мінська" (вестибюль № 1), б/н, загальною площею 17 кв. м.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2015 прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом зустрічний позов ФОП ОСОБА_4 до КП "Київський метрополітен" про визнання договору № 208-У(ОР)-11 від 15.10.2011 року продовженим.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2015, в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України,залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Київську міську раду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2015 у справі № 910/18312/15 позовні вимоги КП "Київський метрополітен" задоволено: виселено ФОП ОСОБА_4 у строк не пізніше 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили з нерухомого майна (частини переходу), визначеного тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) ФОП ОСОБА_4 згідно з викопіюванням зі схем тимчасового розташування малих архітектурних форм за адресою: станція метро "Мінська" (вестибюль № 1), б/н, загальною площею 17 кв. м. Зобов'язано ФОП ОСОБА_4 у строк не пізніше 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили демонтувати тимчасові огороджувальні конструкції (кіоски), що належать ФОП ОСОБА_4 та знаходиться за адресою: станція метро "Мінська" (вестибюль № 1), б/н, загальною площею 17 кв. м.

В задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_4 до Комунального підприємства "Київський метрополітен" - відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2015 та прийняти нове рішення у справі, яким відмовити в задоволенні первісних позовних вимог КП "Київський метрополітен" та задовольнити зустрічні позовні вимоги про визнання договору продовженим.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 у справі № 910/18312/15 апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2015 - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 у справі № 910/18312/15, а матеріали справи направити на новий розгляд до місцевого господарського суд, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. 612 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. 137 Господарського кодексу України, ст. ст. 16, 182 Цивільного кодексу України, ст. ст. 22, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 07.04.2016 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Данилова М.В., Данилова Т.Б. касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 прийнято до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 28.04.2016 року.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.10.2011 КП "Київський метрополітен" (орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (орендар) уклали договір № 208-У(ОР)-11 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва в оренду, згідно п. 1.1. якого орендодавець на підставі рішення № 590/4028 від 29.04.2010 (ra0590023-10) Київської міської ради передає, а орендар приймає в оренду для торгівлі непродовольчими товарами нерухоме майно (частину переходу), визначене відповідно до проектної документації, розробленої Державним підприємством "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, за адресою: станція метро "Мінська" (вестибюль №1).

Відповідно до п. п. 2.1., 2.2. вказаного Договору об'єктом оренди є частина переходу, визначена відповідно до проектної документації, розробленої Державним підприємством "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 17 кв. м. та зазначена в викопіюванні зі схем тимчасового розташування малих архітектурних форм, яка складає невід'ємну частину договору.

Вартість об'єкта оренди згідно з затвердженим орендодавцем висновком про вартість майна станом на 08.07.2010 становить 135 600, 00 грн. без податку на додану вартість.

Пунктом 3.1. Договору сторони погодили, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує підприємству орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення № 590/4028 від 29.04.2010 (ra0590023-10) Київської міської ради та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, затвердженої рішенням № 34/91 від 28.09.2006 (ra-034023-06) Київської міської ради, та на дату підписання договору становить без податку на додану вартість 132, 94 грн. за 1 кв. м. орендованої площі, що в цілому станом на липень 2011 складає 2 260, 00 грн.

Договір, згідно п. 9.1., є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 15.10.2011 р. до 13.10.2014 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом від умерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Положеннями ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

Нормою ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендодавцями є, в тому числі, підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

22.09.2011 рішенням Київської міської ради "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва" № 34/6250 (ra0034023-11) уповноважено виступати орендодавцями майна територіальної громади міста Києва: Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - щодо цілісних майнових комплексів комунальних підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації); районні в місті Києві державні адміністрації - щодо майна, яке передане їм в управління; комунальні підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, яке закріплено за ними на праві господарського відання або оперативного управління.

Судами попередніх інстанцій досліджено, що на підставі Наказу № 98 від 23.04.2003 Головного управління комунальної власності м. Києва за КП "Київський метрополітен" на праві повного господарського відання було закріплено, в тому числі, підземний перехід станції метро "Мінська".

Як досліджено судами попередніх інстанцій, п. 5.2. статуту КП "Київський метрополітен" передбачено, що майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплено за ним на праві господарського відання.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 136 Господарського кодексу України власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Як встановлено судами, предметом діяльності КП "Київський метрополітен" у відповідності до п. 3.2. статуту заявника є, в тому числі, надання в оренду приміщень, обладнання іншим підприємствам та установам.

29.04.2010 рішенням Київської міської ради № 590/4028 (ra0590023-10) та додатком № 2 до нього Київською міською радою було дозволено позивачу укласти договір з відповідачем щодо передачі в оренду частини переходу за адресою: станція метро "Мінська" (вестибюль № 1) загальною площею 17 кв. м.

Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, змін у правовий режим майна, яке знаходиться на праві повного господарського відання у КП "Київський метрополітен", і про можливість здійснювати користування цим майном, здавати його в оренду, не внесено.

За таких обставин, обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що КП "Київський метрополітен" є уповноваженою особою на передання свого майна в орендне користування іншим особам і правом на захист належного йому права.

Отже, необґрунтованими є доводи скаржника про відсутність у заявника права на укладення договорів оренди щодо майна, яке перебуває у нього на праві повного господарського відання і на захист цього права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Положенням ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Так, п. 4.1. Договору № 208-У(ОР)-11 від 15.10.2011 сторони погодили, що орендодавець зобов'язаний протягом тридцяти календарних днів з моменту підписання договору з додатками передати, а орендар по акту приймання-передачі прийняти об'єкт оренди.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 01.11.2011 КП "Київський метрополітен" було передано, а ФОП ОСОБА_4 прийнято в орендне користування частина переходу загальною площею 17 кв. м, розташованого за адресою: м. Київ, станція метро "Мінська" (вестибюль № 1), визначену огороджувальними конструкціями (кіосками), про що сторонами складено та підписано акт приймання-передачі від 01.11.2011.

Підставою для звернення до суду КП "Київський метрополітен" стало закінчення строку дії договору № 208-У(ОР)-11 від 15.10.2011, у зв'язку з чим позивач просив звільнити нерухоме майно (частини переходу) та демонтувати тимчасово огороджувальну конструкцію (кіосків).

Заперечуючи проти первісного позову, орендар зазначив, що строк дії договору №208-У(ОР)-11 від 15.10.2011 було пролонговано, що і стало підставою для подання ФОП ОСОБА_4 зустрічного позову до КП "Київський метрополітен" про визнання договору поновленим.

Відповідно до ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Положеннями ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. При цьому такі заперечення можуть бути висловлені останнім, як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення дії цього строку.

Пунктом 9.1. Договору № 208-У(ОР)-11 від 15.10.2011 сторони узгодили, що правочин є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 15.10.2011р. до 13.10.2014 р.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 17.10.2014 КП "Київський метрополітен" листом за номером № 30 повідомило ФОП ОСОБА_4 про закінчення строку дії Договору № 208-У(ОР)-11 від 15.10.2011 - 13.10.2014 і про те, що такий не буде продовжуватись на новий термін. У листі орендодавець нагадував, що згідно п. п. 4.14., 7.5. Договору орендар повинен звільнити об'єкт оренди та повернути його за актом приймання-передачі орендодавцю.

Отже, необґрунтованими є посилання скаржника на те, що даний лист не містить заперечень проти продовження користуванням орендованим майном та має інформаційний характер.

Безпідставними є посилання скаржника на те, що вказане повідомлення орендодавця підписано директором департаменту забезпечення організаційної діяльності КП "Київський метрополітен" ОСОБА_9, який не мав повноважень для підпису та направлення листів, з огляду на те, що судами досліджено та долучено до матеріалів справи довіреність, яка уповноважує ОСОБА_9 на здійснення вказаних дій.

Так, судами встановлено, що вказаний лист направлений на адресу орендаря, яка зазначена у Свідоцтві № 619298 від 12.07.2007 про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та вказана у п. 10 Договору № 208-У(ОР)-11 від 15.10.2011, що підтверджується фіскальним чеком № 6243 від 20.10.2014 та списком згрупованих поштових відправлень.

Отже, судами встановлено, що орендодавцем були у передбаченому чинним законодавством України порядку вчинені дії на припинення з орендарем правовідносин, що виникли на підставі Договору № 208-У(ОР)-11 від 15.10.2011.

Крім цього, суди вірно виходили з того, що будь-яке документальне підтвердження факту направлення такої заяви на адресу контрагента припиняє договір оренди, без урахування того, чи отримано іншою стороною цю заяву, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку орендодавців доводити факт отримання орендарями листів (заяв, повідомлень тощо) про припинення дії договорів оренди або ж пересвідчуватися в тому, чи отримував орендар повідомлення (заяви тощо) про припинення дії договору, які надсилаються, а передбачений лише обов'язок довести факт належного направлення такого повідомлення орендарю, яке буде свідчити про відсутність волевиявлення на продовження орендних правовідносин.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що в разі коли на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Таким чином, враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що орендодавцем за Договором № 208-У(ОР)-11 від 15.10.2011 було у передбаченому чинним законодавством України порядку висловлено заперечення проти пролонгації договору на новий строк, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів про те, що строк дії Договору № 208-У(ОР)-11 від 15.10.2011 закінчився 13.10.2014, а підстави вважати договір пролонгованим в силу приписів ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відсутні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ФОП ОСОБА_4 до КП "Київський метрополітен" про визнання Договору № 208-У(ОР)-11 від 15.10.2011 продовженим ще й з тих підстав, що позивачем за зустрічним позовом використано спосіб захисту, який не відповідає змісту наявного у нього права.

За приписами ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Пунктом 4.14. Договору сторони погодили, що орендар після припинення дії договору оренди та у разі відмови у продовженні оренди зобов'язаний протягом тридцяти календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендодавцю.

Згідно п. 7.5. Договору № 208-У(ОР)-11 від 15.10.2011 у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди підприємству у стані, в якому об'єкт був переданий, з урахуванням здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити без заподіяння шкоди об'єкту, з урахуванням зносу за період строку дії договору.

Положенням п. 8.5.6. Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 15.10.2011) сторони погодили, що у разі припинення дії договору орендар звільняє орендовану частину приміщення переходу метро "Мінська" (вестибюль № 1) у строк, визначений п. 4.14. Договору, від своїх огороджуючих конструкцій. При невиконанні вказаного обов'язку орендодавець самостійно розпоряджається конструкціями (кіосками).

Отже, враховуючи те, що строк дії Договору № 208-У(ОР)-11 від 15.10.2011 закінчився 13.10.2014, і орендодавець відмовився від продовження оренди на новий строк і на тих самих умовах, про що орендар був повідомлений орендодавцем, суди дійшли вірного висновку про те, що орендар повинен був звільнити орендовану ним частину приміщення переходу метро "Мінська" (вестибюль № 1) від своїх огороджуючих конструкцій і передати вільне майно орендодавцю за актом прийому -передачі.

Судами встановлено, що на момент прийняття місцевим судом рішення, орендар своїх зобов'язань не виконав, відтак, орендодавець вправі вимагати примусового виконання орендарем своїх зобов'язань, які тим не виконані, за договором оренди.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів про те, що позовні вимоги КП "Київський метрополітен" до ФОП ОСОБА_4 є обґрунтованими, а тому підставно задоволені попередніми судовими інстанціями.

Норми ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України (1798-12) передбачають, що застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Примусове виконання обов'язку в натурі застосовується в зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов'язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов'язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов'язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором.

Аналогічна позиція наведена у висновках Верховного суду України про практику застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України.

Одночасно, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, як спосіб захисту цивільних прав позивача, підлягає застосуванню у випадку, якщо певним законодавчим актом чи договором передбачено обов'язок учасника господарських правовідносин виконати певну дію на користь іншої особи, яку у добровільному порядку виконано не було.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарського суду про те, що під виселенням слід розуміти звільнення приміщення, зазначеного у відповідному документі, від особи (осіб), яка виселяється, її майна, тощо та у забороні даній особі користуватись приміщенням.

Положення ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України визначають такі способи захисту цивільних прав та інтересів, як присудження виконання обов'язку в натурі та примусове виконання обов'язку, а отже, коли колишній орендар не звільнив приміщення після закінчення договору оренди, вимога орендодавця або визначеної ним особи виконати такий обов'язок шляхом виселення є обґрунтованою та законною.

При цьому, фактично визначення позивачем у прохальній частині позовної заяви такого формулювання як виселення відповідача та демонтування огороджувальної конструкції свідчить про те, що заявником вказано які саме дії слід вчинити для захисту його законних прав та інтересів.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що заявлені КП "Київський метрополітен" позовні вимоги відповідають таким способам захисту, як зобов'язання вчинити певні дії та зобов'язання виконати обов'язок в натурі.

Необґрунтованими є посилання ФОП ОСОБА_4 на те, що господарські суди вийшли за межі позовних вимог, оскільки в первісній позовній заяві не було зазначено, в який строк виселити орендаря та кого саме повинно було зобов'язати демонтувати тимчасові конструкції, з огляду на наступне.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що у рішеннях суд повинен вказати найменування майна, місце його знаходження (у спорі про передачу майна), строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення, а тому суди дійшли правомірного висновку про необхідність зазначення у резолютивній частині рішення по справі строку виселення з об'єкта оренди та демонтування огороджувальних конструкцій не пізніше, ніж десять календарних днів.

Відповідно до ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст.1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідачем слід вважати особу, яка залучається до участі у справі за вказівкою позивача чи з ініціативи суду, внаслідок припущення, що вона порушила чи оспорює права позивача. Зазвичай відповідачем є особа, яка знаходиться з позивачем у матеріальних правовідносинах.

Згідно положень ст. ст. 1, 21, 24, 65 ГПК України набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин сторін, а наділення її таким статусом позивачем, який висуває певні вимоги до конкретно визначеної ним особи.

Отже, з наведеного вбачається, що кожна з позовних вимог, що заявляється в процесі розгляду справи, заявляється саме до особи відповідача, найменування якого повинно бути визначено судом в резолютивній частині судового рішення.

Таким чином, суди обґрунтовано виходили з того, що при задоволенні позовних вимог про демонтування тимчасових огороджувальних конструкцій слід зазначати в резолютивній частині судового акту про зобов'язання саме відповідача вчинити демонтувати тимчасові огороджувальні конструкції.

Таке викладення резолютивної частини рішення ніяким чином не свідчить про вихід суду за межі позовних вимог, оскільки повністю відповідає обраним позивачем способам захисту (зобов'язання вчинити певні дії та зобов'язання виконати обов'язок в натурі) та узгоджується з приписами ст. 84 ГПК України щодо змісту резолютивної частини рішення.

В силу приписів ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржників не спростовують законності прийнятого у справі судового акту.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 року у справі № 910/18312/15 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 у справі № 910/18312/15 залишити без змін.