Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів: Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. розглянувши касаційну скаргу державного підприємства "Хмельницькстандартметрологія" на рішення та постанову Господарського суду Хмельницької області від 13.01.2016 Рівненського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 у справі № 924/1888/15 за позовом приватного підприємства "Бондар" додержавного підприємства "Хмельницькстандартметрологія" про стягнення 170 610, 93 грн за участю представників сторін:

від позивача: Пилипчук В.Б. - директор;

від відповідача: Міхо І.М. - за довіреністю;

Приватне підприємство "Бондар" звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовною заявою до державного підприємства "Хмельницькстандартметрологія", в якій просить стягнути 59066,09 грн. заборгованості, 59419,44 грн. пені, 7471,44 грн. річних та 44653,96 грн. інфляційних.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 13.01.2016, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Хмельницькстандартметрологія" 59066,09 грн. заборгованості, 59330,04 грн. пені, 6256,26грн. 3% річних, 30269,96 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення 89,40 грн. пені, 1215,18 грн. 3% річних та 14384,00 грн. інфляційних втрат відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 13.01.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

У відзиві на касаційну скаргу позивач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.06.2011 року між ДП "Хмельницькстандартметрологія" та ПП "Бондар" укладено Договір № 18/2011, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов Договору виконання будівельних робіт з капітального ремонту випробувальної лабораторії харчової продукції в адміністративному приміщенні ДП "Хмельницькстандартметрологі" по вул. Свободи, 7 в м. Хмельницькому.

Відповідно до п. 2.1 Договору, підрядник розпочинає виконання робіт на протязі трьох днів з дня виконання замовником зобов'язань щодо будівельного майданчика (фронту робіт), необхідних для виконання робіт матеріалів та передачі проектно-кошторисної документації і зобов'язується завершити виконання робіт до 01.09.2011 року.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що загальна вартість робіт, згідно договірної ціни (кошторису) становить 84319,55 грн., з ПДВ.

Повна оплата виконаних робіт за Договором здійснюється замовником у двохтижневий термін після виконання і приймання всіх передбачених Договором робіт, на підстав і підписаного сторонами Акту приймання виконаних підрядних робіт (форма КБ-2в, КБ-3), документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість акта здавання -приймання робіт шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок підрядника, що вказаний у цьому Договорі (п. 13.4).

Пунктом 16.7 Договору сторони погодили, що у разі порушення замовником строків виконання своїх зобов'язань згідно умов даного Договору більш ніж на десять днів, замовник зобов'язується сплатити підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості зобов'язань, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення до моменту остаточного виконання замовником умов даного Договору.

23.08.2011 р. між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду №1 до Договору № 18/2011 від 01 червня 2011 року, відповідно до умов якої сторони внесли зміни до договору підряду № 18/2011 від 01.06.2011 року в частині загальної вартості робіт, порядку її визначення, перерахування авансу, здійснення повної оплати виконаних робіт.

На виконання умов договору сторонами підписано та скріплений печатками сторін акт №2 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року на суму 59066,09 грн.

26 серпня 2011 року сторонами підписано довідку про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ за серпень 2011 року всього вартість будівельних робіт по будові з урахуванням ПДВ на суму 59066,09 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується виконання позивачем робіт на суму 59066,09 грн., однак відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання в частині оплати виконаних робіт, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 59066,09 грн.

На забезпечення виконання робіт по Договору №18/2011 від 01.06.11 р., сторонами укладено Договір № 50/2011 від 23.08.11 р., на виконання умов якого відповідач перерахував позивачу 64091,56 грн.

Після виконання відповідних робіт, складено акт на суму 167746,92 грн. При цьому, перераховані на підставі Договору № 50/2011 від 23.08.11 р. 64091,56 грн. відповідачем не визнавались складовою частиною вказаного акта, а зазначались, як погашення попередньо існуючої кредиторської заборгованості.

Проте, рішенням господарського суду Хмельницької області від 22.12.14 р. у справі №924/1520/14 (яке набрало законної сили 16.03.2015, постановою ВГСУ від 29.04.2015р. залишено без змін) встановлено, що кошти в сумі 64091,56 грн. є складовою частиною іншого акта виконаних робіт, а саме, акта № 3 за січень 2012 р. на суму 167746,92 грн., у зв'язку з чим, позивач звернувся до господарського суду з цим позовом про стягнення з відповідача заборгованості за виконані згідно акту №2 від 26.08.2011 року підрядні роботи, а також про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Встановивши факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договором підряду, прийняття відповідачем виконаних підрядних робіт шляхом підписання відповідного акту від 26.08.2011 року №2 та прострочення ним виконання свого зобов'язання щодо здійснення оплати виконаних робіт, відсутність доказів сплати відповідачем заборгованості за виконані роботи, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення заборгованості.

При цьому, врахувавши ту обставину, що уклавши з відповідачем Договір № 50/2011 від 23.08.11 р. на виконання умов договору підряду, на підставі якого відповідач перерахував йому 64091,56 грн., позивач вважав заборгованість за актом №2 від 26.08.2011 року погашеною, суди дійшли висновку про поважність пропуску позивачем позовної давності на звернення із вказаною вимогою.

Здійснивши оцінку умов договору та встановивши, що строк прострочення виконання основного зобов'язання настав з 10.09.2011 р., тобто з дня порушення відповідачем свого зобов'язання, вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі: пені - 59330,04 грн. за період з 10.09.2011 року по 21.11.2015 року, а в частині стягнення 89,40 грн. пені слід відмовити; річних - 6256,26 грн. та 30269,96 грн. інфляційних за період з 10.09.11 року по 22.03.15 року, а в частині стягнення 1215,18 грн. 3% річних та 14384,00 грн. інфляційних необхідно відмовити.

Висновки судів попередніх інстанцій в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості є правильними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною четвертою статті 882 Цивільного кодексу України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Отже, враховуючи зазначені норми чинного законодавства та з огляду на наявні в матеріалах справи докази виконання відповідачем робіт по Договору (підписаний та скріплений печатками акт №2 та довідку про вартість виконаних робіт), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність вимог позивача про стягнення суми основної заборгованості.

При цьому, попередніми судовими інстанціїями правильно визнано поважними обставини, за яких позивач звернувся до суду із цим позовом в частині стягнення основної заборгованості із пропуском позовної давності, оскільки за змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Встановивши той факт, що уклавши з відповідачем Договір № 50/2011 від 23.08.11 р. на виконання умов договору підряду, на підставі якого відповідач перерахував йому 64091,56 грн., позивач вважав заборгованість за актом №2 від 26.08.2011 року погашеною, і дізнався про порушення свого права лише після розгляду справи господарським судом Хмельницької області справи №924/1520/14, у рішенні за яким було встановлено, що кошти в сумі 64091,56 грн. є складовою частиною іншого акта виконаних робіт, а саме, акта № 3 за січень 2012 р. на суму 167746,92 грн., місцевий та апеляційний господарські суди правильно зазначили про поважність пропуску позивачем позовної давності, внаслідок чого позовна давність у даному випадку не має бути застосована.

Однак не можна повністю погодитись з висновками судів про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача сум пені, 3% річних та інфляційних втрат за період з 10.09.2015 р. по 21.11.2015 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України та частиною 1 ст. 230 ГК України визначено, що неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Пунктом 16.7 Договору сторони погодили, що у разі порушення замовником строків виконання своїх зобов'язань згідно умов даного Договору більш ніж на десять днів, замовник зобов'язується сплатити підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості зобов'язань, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення до моменту остаточного виконання замовником умов даного Договору.

Отже, виходячи з приписів ст. 257, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе в межах позовної давності тривалістю у три роки, а пені - в межах позовної давності в один рік. Судами ж вказані нарахування були здійсненні за період понад 4 роки.

Зазначені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору та визначення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат, які мають бути стягнуті з відповідача.

За таких обставин прийняті у справі судові рішення в частині вирішення спору в частині позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, не можна визнати такими, що постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд.

При новому розгляді позову в цій частині суду слід урахувати наведене, і, залежно від встановленого та вимог закону, прийняти відповідне судове рішення.

В частині задоволення позовної вимоги про стягнення 59066,09 грн. основного боргу оскаржувані судові рішення є правомірними та обґрунтованими, а тому в цій частині підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу державного підприємства "Хмельницькстандартметрологія" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 13.01.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 у справі №924/1888/15 в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат скасувати, та справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

В решті судові рішення залишити без змін.