Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Кривди Д.С. - головуючого (доповідача), Борденюк Є.М. Могил С.К., за участю представників: позивача Бляшин М.С., представник, відповідачів 1) Косендюк Я.А., представник, 2) не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю " КПК-Агроінвест" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 у справі № 914/2698/15 Господарського суду Львівської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" до 1)Товариства з обмеженою відповідальністю " КПК-Агроінвест" 2)Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрітон" про зобов'язання виконати в натурі умови договору,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Традєкс" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю " КПК (4651-17) -Агроінвест" виконати обов'язок в натурі за угодою про відстрочення виконання зобов'язання від 29.04.2014 шляхом здійснення поставки (передачі) для Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" озимого продовольчого ріпаку урожаю 2015 року у кількості 740,74 тон на загальну суму, еквівалентну 270 000 доларам США.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.08.2015 залучено до участі у справі у якості відповідача-2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрітон"

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.11.2015 (суддя Пазичев В.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що сторони угоди не визначили (не погодили між собою) конкретно станом на термін поставки - 20.07.2015 розмір зобов'язання (заборгованості) відповідача за угодою в доларовому еквіваленті згідно п.2 угоди, та ціну, за якою має бути поставлений товар, у відповідності до п.п.4, 5 угоди, не уклали додаткових угод для конкретизації (визначення) цих умов, що унеможливлює встановлення розміру зобов'язання відповідача-1 за угодою станом на термін поставки - 20.07.2015, спонукання до виконання якого є предметом даного позову.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 (судді: Матущак О.І. - головуючий, Дубник О.П., Скрипчук О.С.) рішення Господарського суду Львівської області від 05.11.2015 у справі № 914/2698/15 скасовано в частині відмови у задоволенні позову про зобов'язання ТОВ " КПК-Агроінвест" виконати умови договору в натурі, у цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено; в решті рішення залишено без змін. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю " КПК-Агроінвест" виконати обов'язок в натурі за угодою про відстрочення виконання зобов'язання від 29.04.2014 шляхом здійснення поставки (передачі) для Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" озимого продовольчого ріпаку урожаю 2015 року у кількості 740,74 тон на загальну суму, еквівалентну 270 000 доларам США. Стягнуто з ТОВ " КПК-Агроінвест" на користь ТОВ "Традєкс" суму 73080 грн за розгляд справи у суді першої інстанції та 80388 грн за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю " КПК (4651-17) -Агроінвест" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу мотивовано доводами про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Також від відповідача-1 в обґрунтування правової позиції надійшли письмові пояснення по справі.

У відзиві на касаційну скаргу позивач спростовує її доводи і просить постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 28.10.2013 між ТОВ "Агрітон" (продавець) та ТОВ "Традєкс" (покупець) укладено договір №28-10-13 поставки сільськогосподарської продукції, за умовами п.1.1 якого продавець зобов'язується продати, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію кукурудзу 3-го класу (товар), урожаю 2013 року у термін і на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до п.4.1 договору №28-10-13 загальна вартість товару за Договором становить 2220000 грн.

На виконання договору №28-10-13 поставки сільськогосподарської продукції від 28.10.2013 позивач сплатив ТОВ "Агрітон" загалом 2220000 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №696 та №697 від 30.10.2013, копії яких наявні в матеріалах справи.

10.12.2013 між ТОВ " КПК-Агроінвест" (поручитель) та ТОВ "Традєкс" (кредитор) укладено договір поруки №1-П, за умовами п.1.1 якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку ТОВ "Агрітон" (боржник) щодо виконання зобов'язань за договором поставки сільськогосподарської продукції №28-10-13 К від 28.10.2013 (Основний договір).

Згідно з п.3 договору поруки ТОВ " КПК (4651-17) -Агроінвест" зобов'язаний у разі порушення боржником обов'язку за основним договором, самостійно виконати зазначений обов'язок боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора в строк до 01.05.2014 шляхом поставки кукурудзи 3-го класу в кількості 2000 тон по ціні 1100 грн за 1 тн. на загальну суму 2 220 000 грн, що в перерахунку на дату проведення ТОВ "Традєкс" передоплати за товар згідно умов Основного договору становить 270000 доларів США.

29.04.2014 між ТОВ " КПК-Агроінвест" (сторона 1) та ТОВ "Традєкс" (сторона 2) укладено угоду про відстрочення виконання зобов'язань (далі за текстом - Угода), якою регулюються відносини, пов'язані з порукою відповідача-1 за виконання зобов'язань ТОВ "Агрітон" (боржник), що виникають із договору поставки сільськогосподарської продукції №28-10-13 від 28.10.2013, укладеного між боржником та стороною 2 (Основний договір), і договором поруки №1-П від 10.12.2013 (п.1 Угоди).

Відповідно до п.2 Угоди ТОВ " КПК-Агроінвест" взяло на себе зобов'язання в рахунок погашення заборгованості боржника у розмірі 2 220 000 грн, що виникла на підставі Основного договору, що в перерахунку на дату проведення ТОВ "Традєкс" передоплати за товар згідно умов Основного договору становить 270 000 доларів США, поставити Стороні 2 (ТОВ "Традєкс") продовольчий ріпак урожаю 2015 року (товар).

Термін поставки товару - 20 липня 2015 року.

В п.5 Угоди сторони обумовили, що у разі, якщо сторони до 01.07.2015 не дійдуть згоди про розмір ціни товару, то ціною товару вважається ціна, яка склалася у Львівській області на 01.07.2015 та за аналогічних умов поставки, в доларах США, яка визначається на основі інформації з офіційних видань незалежного аналітичного агентства ТОВ "ЦМД "Украгроконсалт" (код ЄДРПОУ 30572764) станом на 01.07.2015.

Суд апеляційної інстанції встановив, що оскільки на виконання п.5 Угоди сторонами не укладено додаткової угоди та не вчинено будь-яких інших дій, які б свідчили про погодження ціни товару, позивачем отримано від ТОВ "ЦМД "Украгроконсалт" лист за вих. № 145/15 від 17.07.2015 з інформацією про те, що станом на 01 07.2015 ціни озимого продовольчого ріпаку урожаю 2015 року на умовах поставки ЕХW франко-елеватор у Львівській області, з урахуванням ПДВ склалися в діапазоні 7600-7700 грн за тонну, або 362-367 дол./т за офіційним курсом НБУ на вказану дату.

За таких обставин позивач, посилаючись на невиконання відповідачем-1 зобов'язань з поставки продовольчого ріпаку урожаю 2015 року в обумовлені Угодою строки, звернувся з позовом у даній справі про зобов'язання виконати обов'язок за Угодою в натурі. При цьому суму позовних вимог у вигляді зобов'язання виконати обов'язок шляхом поставки ріпаку озимого вагою 740,74 тон сформовано відповідно до отриманої інформації від ТОВ "ЦМД "Украгроконсалт", виходячи із середньоарифметичної ціни 362-367 = 364,5 доларів США за одну тону при здійсненій передоплаті у сумі 270 000 доларів США.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як було зазначено вище, в п.3 Угоди сторони передбачили строк поставки товару до 20.07.2015, а тому на дату звернення позивача до суду із позовною заявою за вих. №1 від 30.07.2015 є наявним прострочення боржника (відповідача-1) щодо поставки товару.

Наявні заперечення відповідача-1 зводяться передусім до посилань на неналежну оцінку судами угоді про відстрочення виконання зобов'язань, яку, на думку заявника, не можна розглядати як окремий договір. При цьому, за висновком скаржника, складання документа під назвою "угода" характерне не для правовідносин щодо укладення між сторонами зобов'язання окремого самостійного договору як двостороннього правочину.

Однак, такі твердження не заслуговують на увагу, оскільки суди попередніх інстанцій дослідили Угоду та надали їй правову оцінку як самостійному правочину.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

В статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і стаття 173 Господарського кодексу України.

Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до приписів статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Тобто, в силу укладення договору певного виду сторони підпорядковують свої відносини як загальним положенням про зобов'язання, визначеним Господарським кодексом України (436-15) або Цивільним кодексом України (435-15) , так і відповідним законодавчим нормам, що регулюють такий вид господарських відносин. При цьому, визначаючи правову природу договору слід виходити не лише з назви договору, а також з його предмету.

Апеляційний господарський суд, оцінюючи умови Угоди від 29.04.2014, дійшов висновку про те, що сторони такої угоди узгодили усі істотні умови, у п.5 передбачили загальну ціну та за одиницю товару у іноземній валюті виходячи із даних іншого, конкретно узгодженого суб'єкта господарювання, дату на яку визначатиметься ціна та найменування товару, тому обґрунтовано позивачем взято за основу середньоарифметичну ціну за одну тону ріпаку озимого урожаю 2015 року, вартістю 364,5 доларів США.

Згідно зі статтею 204 (Презумпція правомірності правочину) Цивільного кодексу України (435-15) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас з матеріалів справи не вбачається та заявником не доведено оспорювання та визнання недійсною Угоди у встановленому порядку з підстав її невідповідності чинному законодавству.

Статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України встановлено принцип свободи договору, який зумовлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тому, посилаючись на те, що оскільки угода про відстрочення виконання зобов'язань від 29.04.2014 не є правочином, недійсність якого передбачена законом (нікчемний правочин), його не визнано судом недійсним у іншому судовому провадженні, вимога про його недійсність не була предметом спору у межах даного позовного провадження, господарський суд апеляційної інстанції зробив вірний висновок про те, що такий правочин є правомірним і обов'язковим до виконання. При цьому назва укладеної угоди не змінює суті регульованих нею правовідносин між сторонами у справі.

Наведені висновки апеляційного господарського суду відповідають матеріалам справи та діючому законодавству.

Доводи скаржника про необхідність виходу за межі вимог позову та порушення судами вимог статті 83 Господарського процесуального кодексу України відхиляються.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 83 ГПК України приймаючи рішення, суд має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Висновок скаржника про обов'язок визнання Угоди недійсною є безпідставним, оскільки з наведеної норми вбачається про наявність у суду відповідного права, а відтак, вимоги статті 83 ГПК України не є імперативними. При цьому суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи відповідача стосовно можливості визнання угоди від 29.04.2014 недійсною без пред'явлення про таке окремої позовної вимоги виходив з того, що судом не встановлено, а відповідачем-1 не доведено будь-якими доказами суперечливість Угоди чинному законодавству.

З огляду на викладене вище та встановлений апеляційним господарським судом факт невиконання відповідачем-1 зобов'язань з поставки продовольчого ріпаку урожаю 2015 року в обумовлені сторонами строки, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та по суті зводяться до заперечень щодо здійсненої судами оцінки доказів у справі та намагання довести інші обставини, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, в той час як згідно з вимогами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю " КПК (4651-17) -Агроінвест" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 залишити без змін.